ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 280/531/20
адміністративне провадження № К/990/14903/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу №280/531/20
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору з боку відповідача: Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року, ухвалене у складі головуючого судді Богатинського Б.В.,
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Добродняк І.Ю., суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін`юст), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору з боку відповідача: Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області (далі - третя особа, ГТУЮ у Запорізькій області), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ МЮ України від 23.12.2019 №4151/к про звільнення позивача з посади начальника ГТУЮ у Запорізькій області;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ГТУЮ у Запорізькій області або перевести на рівнозначну посаду до державного органу, якому передаються повноваження та функції такого органу за правонаступництвом;
1.3. стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.12.2019 до моменту фактичного поновлення на посаді або на рівнозначній посаді.
2. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що звільнення позивача на підставі оскаржуваного наказу є протиправним, оскільки підставою для звільнення зазначено ліквідацію ГТУЮ у Запорізькій області, проте фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіальних органів юстиції, а правонаступником ГТУЮ у Запорізькій області є новоутворена установа - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до якого перейшли обов`язки, що випливають з трудових правовідносин. Так, при звільненні позивача не були дотримані відповідні гарантії, передбачені трудовим законодавством, оскільки з моменту попередження про звільнення йому не було запропоновано вакантні посади, які б він міг обійняти відповідно до своєї кваліфікації, не враховано наявність у нього переважного права на залишення на роботі з урахуванням приписів КЗпП України.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. Наказом Мін`юсту від 17.08.2017 № 3196/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника ГТУЮ у Запорізькій області.
4. 09.10.2019 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі - постанова № 870), пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Мін`юсту за переліком згідно з додатком 1, зокрема ГТУЮ у Запорізькій області та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (п.2 постанови).
5. До переліку міжрегіональних територіальних органів Мін`юсту, що утворюються (Додаток 2) до постанови № 870, включено Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
6. Пунктом 3 постанови № 870 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Мін`юсту, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Мін`юсту, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником ГТУЮ у Дніпропетровській області, ГТУЮ у Запорізькій області, ГТУЮ у Кіровоградській області.
7. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019. ГТУЮ у Запорізькій області з 18.10.2019 по 21.01.2021 перебувала у стані припинення юридичної особи.
8. Таким чином, з дня утворення Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до нього перейшли повноваження та функції, відповідача.
9. Постановою № 870 визначено, що територіальні органи Мін`юсту, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.
10. Так, на виконання постанови № 870 наказом Мін`юсту від 16.10.2019 № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, згідно з переліком (додаток 1), зокрема ГТУЮ у Запорізькій області і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Мін`юсту, згідно з переліком (додаток 2), зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
11. Даним наказом, також затверджено, список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (п.4 наказу № 3173/5). Головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції наказано, зокрема: забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Мін`юсту до 01.11.2019; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Мін`юсту (п.п.7 та 8 п. 5 цього ж наказу).
12. Повідомлення про звільнення у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Запорізькій області та вивільнення працівників позивачу вручено 24.10.2019.
13. Наказом Мін`юсту від 23.12.2019 № 4151/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ГТУЮ у Запорізькій області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII) у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Запорізькій області з 24.12.2019.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанції
14. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2021 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ МЮ України від 23.12.2019 № 4151/к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГТУЮ у Запорізькій області, поновлено позивача на цій посаді з 25.12.2019 та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2019 по 25.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум під час звільнення, а у задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено.
15. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пункт чотири резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2021 викладено у наступній редакції: «Стягнути з бюджетних асигнувань Мін`юсту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 25.01.2021 в сумі 261948,60 грн», в іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.
16. Постановою Верховного Суду від 04.08.2022 рішення суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі скасовані, справа направлена на новий судовий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
17. Скасовуючи рішення попередніх інстанцій у цій справі, Верховний Суд, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі реорганізації, ліквідації державного органу, на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, погодився з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ.
18. Верховний Суд зазначив, що відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України ліквідація відноситься до терміну «змін в організації виробництва і праці», що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
19. Виходячи із правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших своїх територіальних органів (реорганізації) Мін`юст зобов`язаний додержуватися встановленого КЗпП України порядку звільнення працівників з цієї підстави, в основу якого покладено вимогу щодо працевлаштування працівників реорганізованої (ліквідованої) установи.
20. За висновком Верховного Суду порушення відповідачем встановленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
21. Водночас, Верховний Суд зазначив, що суд першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача з Мін`юсту, оскільки позивач був прийнятий на державну службу в ГТУЮ у Запорізькій області та звільнений з посади начальника ГТУЮ у Запорізькій області, яке є окремою юридичною особою, і саме ГТУЮ у Запорізькій області здійснювало нарахування та виплату заробітної плати позивачу. У зв`язку з цим Верховний Суд дійшов висновку про необхідності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з ГТУЮ у Запорізькій області, як із юридичної особи публічного права, з якою позивач перебував у трудових відносинах та яка безпосередньо здійснювала йому нарахування та виплату заробітної плати.
22. Разом з тим, Верховний Суд урахував, що 22.01.2021 ГТУЮ у Запорізькій області припинило свою діяльність, тобто здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.
23. У цьому зв`язку Верховний Суд указав, що правильне вирішення справи та застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також було Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке є правонаступником ГТУЮ у Запорізькій області, що припинило свою діяльність вже на час розгляду справи судом першої інстанції.
24. Під час нового судового розгляду справи № 280/531/20 Запорізький окружний адміністративний суд, ураховуючи висновки постанови Верховного Суду від 04.08.2022 у цій справі, ухвалою від 29.08.2022 залучив до участі у справі в якості співвідповідача Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
25. За наслідками нового розгляду рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2022 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Мін`юсту від 23.12.2019 №4151/к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГТУЮ у Запорізькій області, поновлено позивача на цій посаді з 25.12.2019, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 29.11.2022 у розмірі 653995,65 грн, а в іншій частині позовних вимог відмовлено.
26. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.03.2023, апеляційна скарга Мін`юсту задоволена частково, рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши рішення суду в цій частині в редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 29.11.2022 у розмірі 392007,05 грн», а в іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2022 залишене без змін.
27. Суд апеляційної інстанції в цілому погодився із висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача та наявності правових підстав для поновлення останнього на посаді, з якої його було звільнено.
28. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру належного позивачу середнього заробітку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно наявної в матеріалах справи довідки про середній заробіток позивача від 21.10.2020 № 22506/09, а також той факт, що в період з 25.12.2019 по 29.11.2022 включно, позивач перебував у вимушеному прогулі (731 робочий день), суд першої інстанції правильно визначив, що сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, становить 709201,58 грн.
29. Однак з урахуванням отриманих позивачем у цьому періоді доходів відповідно до відомостей, наданих Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, за період з 1 кварталу 2021 року по 2 квартал 2022 року у розмірі 25959,04 грн, та довідки про заробітну плату від 21.01.2022 № 1 виданої Державним підприємством «Укрліктрави» за листопад 2021 року у розмірі 29246,89 грн, суд першої інстанції визначив до стягнення з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) суму середнього заробітку в розмірі 653995,65 грн.
30. Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що в матеріалах справи міститься виконавчий лист, виданий на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2021 у справі № 280/531/20 (із змінами відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021) про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Мін`юсту на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 25.01.2021 в сумі 261948,60 грн з відміткою про виконання від 27.08.2021 «оплачено».
31. Тобто в цій частині означене рішення виконано Державною Казначейською службою України, про що свідчить копія виписки з Системи дистанційного обслуговування клієнтів Державної казначейської служби України за 27.08.2021, яка підтверджує примусове стягнення (безспірне списання) з Мін`юсту суми у розмірі 261948,60 грн, згідно з виконавчим листом, виданим Запорізьким окружним адміністративним судом від 10.08.2021 у справі 280/531/20.
32. Тож приймаючи до уваги ту обставину, що в даному випадку виплачена позивачеві сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 261948,60 грн не підлягає поверненню в порядку повороту виконання рішення суду відповідно до статей 380, 381 КАС України, хоч і стягнута з неналежного відповідача - Мін`юсту, якому підпорядковується та є його територіальним органом Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). Однак, цей факт, на переконання суду апеляційної інстанції, не впливає на право позивача на отримання відшкодування, передбаченого статті 235 КЗпП України.
33. За висновком суду апеляційної інстанції наведене вище не може бути підставою для повторного стягнення зазначеної суми на користь позивача, а тому на його користь підлягає стягненню стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 29.11.2022 у розмірі 392007,05 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
34. Не погодившись із цими судовими рішеннями, Мін`юст звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №280/531/20, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
35. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
35.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зауважує, що судами попередніх інстанцій при застосуванні статті 235 КЗпП України у спірних правовідносинах не враховано висновку щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 440/395/20.
35.2. За доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин застосували приписи частин першої і другої статті 235 КЗпП України, але не застосували приписи частини третьої статті 235 КЗпП України, відповідно до яких у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
35.3. Мін`юст уважає, що до спірних правовідносин мають бути застосовані також положення статті 240-1 КЗпП України, які регулює порядок прийняття рішень органом, що розглядає трудові спори, у разі неможливості поновлення працівника на роботі внаслідок припинення діяльності підприємства, установи, організації.
35.4. На думку касатора, суди попередніх інстанцій помилково застосували у спірних правовідносинах пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки позивача було звільнено за спеціальною нормою, а саме - за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (ліквідація державного органу).
35.5. Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій не враховано тієї обставини, що з дати набрання чинності Законом № 117-ІХ, яким внесено зміни до статті 87 Закону № 889-VIII (25.09.2019), нормами указаної статті не передбачено обов`язку роботодавця пропонувати працівнику іншу роботу (посаду державної служби), як умову звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією державного органу.
35.6. У цьому зв`язку скаржник підкреслює, що станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України не поширювалися на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 цього Кодексу та статей 3, 5 Закону № 889-VIII, оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону № 889-VIII, що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.
36. Південно Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надіслало до Суду заяву про приєднання до касаційної скарги Мін`юсту, у якій підтримав вимоги касаційної скарги касатора та виклав доводи, аналогічні доводам касаційної скарги.
37. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.05.2023 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
38. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: (суддя - доповідач) Шевцова Н.В., судді Данилевич Н.В., Мацедонська В.Е. від 11.05.2023 відкрито касаційне провадження у вищевказаній касаційній скарзі.
39. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 19.07.2023 № 1159/0/78-23 у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 18.07.2023 № 13), що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Соколов В.М., Білак М.В.
40. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 20.07.2023 прийнято цю справу до свого провадження.
41. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 08.11.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні у відповідності до вимог статей 340 та 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
42. Не погоджуючись із наведеними доводами скаржника ОСОБА_1 надіслав до Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що є законними та обґрунтованими.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
43. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
44. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.