ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 910/12371/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Васьковського О.В., Погребняка В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Денисюк І.Г.,
учасники справи:
позивач - Міністерство оборони України,
представник позивача - Хлань В.М.,
відповідач - дочірнє підприємство державної компанії "Укрспецекспорт" - державне підприємство "Укроборонсервіс",
представник відповідача - Моргун І.Ю.; Чубар С.В.,
розглянув касаційну скаргу дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державне підприємство "Укроборонсервіс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 (головуючий Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Тищенко А.І.)
у справі № 910/12371/22
за позовом Міністерства оборони України (далі - Міністерство)
до дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державне підприємство "Укроборонсервіс" (далі - Підприємство)
про стягнення 33 902 823,90 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Міністерство звернулось до суду з позовом до Підприємства про стягнення неустойки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умов договору від 30.12.2020 № 370/3/5/6/1/44 (далі - Договір) Підприємство прострочило виконання ремонту п`яти виробів (одного виробу - на 21 день, чотири станом на час подачі позову до суду не відремонтував та не передав), у зв`язку з чим відповідно до пункту 7.2 Договору Міністерство нарахувало Підприємству штрафні санкції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Міністерства 10 000 000,00 грн штрафних санкцій. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Міністерством доведено обґрунтованість заявленого позову, однак наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 616 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 рішення суду першої інстанції скасовано частково та ухвалено нове рішення, яким викладено резолютивну частину рішення у такій редакції:
?1. Позов Міністерства оборони України задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" (02093, м. Київ, вул. Отамана Зеленого, 3-А, код 21552117) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 00034022) пеню за порушення строків надання послуг з ремонту за Договором № 370/3/5/6/1/44 від 30.12.2020 в розмірі 28 506 590,99 грн (двадцять вісім мільйонів п`ятсот шість тисяч п`ятсот дев`яносто грн 99 коп.) та штраф у розмірі 5 396 232,87 грн (п`ять мільйонів триста дев`яносто шість тисяч двісті тридцять дві грн 87 коп.) та 508542,36 грн (п`ятсот вісім тисяч п`ятсот сорок дві грн 36 коп.) витрат по оплаті судового збору?.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована відсутністю підстав для задоволення клопотання Підприємства про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій. Так з наданих самим Підприємством доказів судом не було встановлено, що виконавець (Підприємство) звертався до замовника (Міністерства) посилаючись на неможливість виконати умови Договору з вини Міністерства, так і не було доведено, що наявність форс-мажорних обставин дійсно мало такий вплив на виконання Договору, що унеможливило тривале виконання Договору, яке встановлено в ході розгляду даного спору
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що при ухвалені оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 920/417/18; Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 910/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.21 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Також у касаційній скарзі Підприємство посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а саме на неправомірність висновку суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок штрафних санкцій, заявлених Міністерством у позовній заяві, який проведений з орієнтовної ціни ремонту виробів є правильним, оскільки суперечить умовам Договору, так як згідно з пунктом 4.1 Договору розрахунок за надані послуги проводиться з договірної ціни послуг, тому і штрафні санкції мають розраховуватись з фактичної ціни, а не орієнтовної, а пунктом 7.2 Договору чітко визначено, що пеня та штраф розраховуються з вартості послуг, а вартість послуг - це та сума, яку платить замовник (Міністерство) виконавцю (Підприємству) за їх надання.
Міністерство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.10.2023 № 29.3-02/2831 у зв`язку з відпусткою судді Бакуліної С.В. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/12371/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Васьковський О.В., Погребняк В.Я.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову виходив з того, що відповідно до пункту 7.2 Договору за порушення терміну виконання зобов`язання з виконавця стягується пеня у розмірі 0,2% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
З урахуванням встановленого факту прострочення Міністерство вправі вимагати з Підприємства сплати належних на підставі пункту 7.2 Договору пені за прострочення ремонту першого виробу, а також пені та штрафу за прострочення ремонту другого-п`ятого виробів.
Дослідивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що з наданого Міністерством розрахунку штрафних санкцій у частині трьох виробів, переданих йому вже після звернення до суду з даним позовом, розрахунок проведений без дотримання вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами Договору.
Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що при здійсненні розрахунку в цій частині Міністерство виходило із загальної орієнтовної ціни ремонту цих виробів у розмірі 43 198 241,00 грн, а не фактичної вартості робіт з їх ремонту у розмірі 28 902 386,23 грн, як це передбачено умовами розділу 4 Договору.
Водночас, суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, оскільки розрахунок проводився за період коли послуги ще не були надані, та остаточна договірна ціна з урахуванням фактично наданих послуг не була визначена, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що Міністерство правомірно при розрахунку штрафних санкцій застосувало орієнтовну ціну, яка була визначена сторонами на момент укладення Договору і підстави для здійснення перерахунку штрафних санкцій в даному випадку відсутні.
Що ж до висновків суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій до 10 000 000,00 грн, то апеляційний суд зазначив, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ані у зазначеній нормі, ані в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Також апеляційний суд виходив з того, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Апеляційним судом враховано, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Укладаючи контракт сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки надання послуг.
Втім, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.
Відповідно до статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.
Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.
Основи організації оборони та повноваження державних органів по її забезпеченню, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України "Про оборону України".
Згідно із статтею 3 Закону України "Про оборону України" підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до статті 3 та частини першої статті 10 Закону України ?Про оборону України?, Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014 є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення до життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.