ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 160/4646/21
адміністративне провадження № К/990/25191/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Губської О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №160/4646/21
за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Юхно І. В.,
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду 01 червня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовною заявою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області (далі - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2, ТУ ДСА України в Дніпропетровській області), у якій просила:
1.1. визнати протиправним наказ Верхньодніпровського районного суду від 26.02.2021 № 02-КГ та скасувати його в частині дати відрахування зі штату суду ОСОБА_1 ;
1.2. змінити дату відрахування зі штату Верхньодніпровського районного суду ОСОБА_1 з 26.02.2021 на 12.03.2021;
1.3. зобов`язати Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області внести зміни до трудової книжки позивачки;
1.4. стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 22937,45 грн;
1.5. стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 1000000 грн відшкодування моральної шкоди.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зауважує, що відповідачем 1 протиправно винесено наказ від 26.02.2021 № 02-КГ про відрахування її зі штату суду на виконання рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 23.02.2021 № 428/0/15-21 про звільнення позивачки з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що був направлений їй на електрону адресу 26.02.2021 (п`ятниця) о 16 год 39 хв. У цьому зв`язку позивачка наголошує, що 26.02.2021 перебувала на лікарняному, про що заздалегідь повідомила керівництво суду. Пояснює, що про закриття лікарняного 01.03.2021 повідомила суд електронною поштою з одночасним направленням копії листка непрацездатності. У цьому ж листі зауважувала на незаконності звільнення під час тимчасової непрацездатності та необхідності зміни дати відрахування її зі штату суду на перший (після одужання) робочий день, поряд із цим надала згоду на направлення їй трудової книжки поштою.
2.1. Позаяк на її вимогу відповідач 1 так і не вніс змін до наказу про відрахування її зі штату суду в частині дати відрахування, а трудову книжку направив їй поштою лише 12.03.2021, тобто допустив затримку видачі трудової книжки у розумінні частини першої статті 47 КЗпП України та абзацу 5 пункту 4.1. Інструкції № 58, то позивачка уважає, що відповідач 1 ухилився від усунення допущених ним порушень її трудових прав, а тому вимушена звернутися до суду із цим позовом з вимогами про зміну дати відрахування зі штату (звільнення) та зобов`язання відповідача винести запис до її трудової книжки про нову дату відрахування зі штату.
2.2. Затримка видачі трудової книжки, яка полягає в тому, що відповідач направив їй трудову книжку поштою лише 12.03.2021, а не 01.03.2021, коли позивачка у листі надала на це згоду, на переконання останньої створює підставу для стягнення середнього заробітку відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України та абзацу 6 пункту 4.1. Інструкції № 58, який у розмірі 22937,45 грн просить стягнути з ТУ ДСА України у Дніпропетровській області.
2.3. Поруч із цим, позивачка стверджує, що діями відповідача 1, які полягають у її звільненні (відрахуванні зі штату) з порушенням основних гарантій захисту від незаконного звільнення, які передбачені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, з ігноруванням усіх звернень позивачки про усунення допущених ним порушень, їй завдана моральна шкода, що виражається у відчутті нею певних страждань у вигляді тривоги, занепокоєння, розчарування, відчуття несправедливості, тривалої невизначеності, власної безпорадності та приниження. Розмір завданої моральної шкоди позивачка оцінює у 1000000 грн, при визначенні якого враховує протиправну бездіяльність службової особи (голови Верхньодніпровського районного суду) - представника судової влади, який повинний демонструвати бездоганну поведінку та подавати позитивний приклад своїми вчинками, однак фактично його поведінка спрямована на демонстративне порушення її прав.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. Указом Президента України від 24.02.2011 №246/2011 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області та зараховано до штату суду наказом від 15.03.2011 № 06-К, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія дублікату трудової книжки позивачки НОМЕР_1 .
4. Електронним листом від 16.02.2021 ОСОБА_1 повідомила Верхньодніпровському районному суду про перебування на лікарняному.
5. Рішенням ВРП від 23.02.2021 № 428/0/15-21 позивачку звільнено з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
6. На виконання вищевказаного рішення наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021 № 02-КГ суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з 26.02.2021 відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, про що внесено запис № 5 до її трудової книжки.
7. Копія наказу від 26.02.2021 № 02-КГ направлена позивачці на електрону адресу 26.02.2021 о 16:39 год., про що свідчить наявна у матеріалах справи роздруківка електронного листа, в якому повідомлено позивачку про необхідність з`явитися 01.03.2021 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області для здачі матеріально-технічних цінностей та отримання трудової книжки.
8. Засобами телекомунікаційного зв`язку ОСОБА_1 надіслала до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області лист від 01.03.2021, де зазначила, що 26.02.2021 перебувала на лікарняному, а законодавство не допускає звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності та відпустки, у зв`язку з чим просила змінити дату звільнення та направити на її адресу копію відповідного наказу. У цьому ж листі надала згоду на направлення трудової книжки поштою.
9. До вказаного листа також була додана копія листка непрацездатності серії АДЮ № 428276, відповідно до якого з 15.02.2021 по 26.02.2021 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному. Згідно з означеним листком непрацездатності стати до роботи: 27.02.2021.
10. Доказів розгляду вказаного листа та/або надання на нього відповіді відповідачем 1 в ході судового розгляду до матеріалів справи в порушення встановленого частиною другою статті 77 КАС України обов`язку доказування не надано.
11. Супровідним листом від 11.03.2021 №1/59/2021 Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області направив на адресу ОСОБА_1 трудову книжку серії НОМЕР_1 , яка направлена засобами поштового зв`язку 12.03.2021, що підтверджується наявною в матеріалах справі копією конверту.
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
12. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2023, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.06.2023, позовна заява ОСОБА_1 задоволена частково, визнаний протиправним та скасований наказ Верхньодніпровського районного суду від 26.02.2021 № 02-КГ в частині дати відрахування позивачки зі штату суду, зобов`язано відповідача 1 змінити дату відрахування позивачки зі штату Верхньодніпровського районного суду з 26.02.2021 на 12.03.2021 та внести відповідні зміни до її трудової книжки, стягнуто з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.03.2021 по 12.03.2021 в сумі 16338,30 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
12.1. Cуд першої інстанції уважав безпідставними доводи позивачки про протиправність наказу голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021 №02-КГ про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду на підставі рішення ВРП від 23.02.2021 № 428/0/15-21 про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України з 26.02.2021 (в день перебування на лікарняному) з огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 11.06.2020 у справі № 820/3333/18, від 28.09.2022 у справі № 420/2675/20. У цих постановах Верховний Суд указав, що дати прийняття рішення ВРП про звільнення з посади судді та фактичного відрахування зі штату суду за наказом голови суду можуть не збігатися в часі і останнє рішення буде прийнято пізніше. Однак це не змінює суті цих правовідносин, адже звільнення з посади суді і як наслідок виключення зі штату суду потрібно розглядати власне через призму правового статусу судді, який за своїм сутнісним наповненням відмінний від правового статусу працівника у трудових правовідносинах. Отже, трудові відносини судді припиняються, якщо його звільнено з посади (на підставі рішення ВРП), незалежно, зокрема, від перебування на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
12.2. Водночас, виходячи з того, що відповідачем 1 була допущена затримка видачі трудової книжки, яка полягала в тому, що останній направив позивачці трудову книжку поштою лише 12.03.2021, а не 01.03.2021, коли вона у листі надала на це згоду (тобто через 11 днів після отримання такої згоди), без наведення жодних обґрунтувань щодо такого несвоєчасного направлення цієї трудової книжки, суд першої інстанції уважав доведеними обставини несвоєчасного направлення трудової книжки з вини Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, а тому у цій ситуації мають бути застосовані наслідки, визначені частиною п`ятою статті 235 КЗпП України. У зв`язку з цим, суд цієї інстанції дійшов висновку, що належним способом порушених прав позивача є: (1) визнання протиправним та скасування Наказу Верхньодніпровського районного суду від 26.02.2021 № 02-КГ в частині дати відрахування зі штату суду ОСОБА_1 ; (2) зобов`язання Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області змінити дату відрахування зі штату Верхньодніпровського районного суду ОСОБА_1 з 26.02.2021 на 12.03.2021 та внести відповідні зміни до трудової книжки позивачки.
12.3. Поряд із цим суд першої інстанції на підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП України стягнув на користь позивачки середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 01.03.2021 по 12.03.2021 (11 календарних днів) у розмірі 16338,30 грн (1485,30 грн (середньоденна заробітна плата позивачки на час звільнення згідно довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 17.11.2022 № Б-с-785) х 11 днів).
12.4. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачці в розмірі 1000000,00 грн, суд цієї інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів, які б прямо чи опосередковано підтверджували заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені нею.
12.5. Відмовляючи позивачці у стягненні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції зазначив, що на момент судового розгляду справи у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували розмір витрат на надання правової допомоги, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з відповідачів витрат на правничу допомогу. Заяв про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду матеріали справи також не містять, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для стягнення витрат на правову допомогу з відповідачів на користь позивачки.
13. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.06.2023 апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому, колегія суддів звернула увагу, що відповідачі у справі не оскаржили рішення суду в частині задоволених позовних вимог, а тому правомірність рішення суду в частині задоволених позовних вимог перевірялася в межах доводів апеляційної скарги позивачки.
13.1. Із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29.04.2020, від 11.06.2020 у справі № 820/3333/18, від 28.09.2022 у справі № 420/2675/20, суд апеляційної інстанції зазначив, що дати прийняття рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення з посади судді та фактичного відрахування зі штату суду за наказом голови суду можуть не збігатися в часі і останнє рішення буде прийнято пізніше. Однак, це не змінює суті цих правовідносин, адже звільнення з посади суді і як наслідок виключення зі штату суду потрібно розглядати власне через призму правового статусу судді, який за своїм сутнісним наповненням відмінний від правового статусу працівника у трудових правовідносинах. Таким чином, трудові відносини судді припиняються, якщо його звільнено з посади (на підставі рішення Вищої ради правосуддя), незалежно, зокрема, від перебування на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
13.2. Суд цієї інстанції вказав на помилковість тверджень позивачки на необхідність застосування у спірних правовідносин положень частини третьої статті 40 КЗпП України відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), оскільки в спірному випадку звільнення позивача відбулося за рішенням Вищої ради правосуддя від 23.02.2021 № 428/0/15-21, яке в рамках цієї справи не оскаржується. Водночас відрахування позивачки зі штату Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відбулося на підставі наказу від 26.02.2021 № 02-КГ (який визначено предметом оскарження у цій справі).
13.3. При цьому, на думку суду, «Відрахування зі штату» та «звільнення» є змістовно різними поняттями, а тому, прийняття відповідачем 1 наказу від 26.02.2021 в період останнього дня перебування позивача на лікарняному, не свідчить про його незаконність чи протиправність у зв`язку з недотриманням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки правовідносини регулюються нормами іншого спеціального законодавства.
13.4. Щодо доводів апеляційної скарги позивачки в частині неналежного та невірного розрахунку судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд цієї інстанції зазначив, що доказів того, що суддівська винагорода позивачу обраховувалась та виплачувалась за фактично відпрацьовані години, про що зазначає у скарзі позивач, матеріали справи не містять. Самі по собі табелі обліку робочого часу, на які посилається позивач, фіксують час та дату перебування судді на робочому місці. З цих підстав, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що при обрахунку виплат, що належать позивачці у спірному випадку, необхідно застосовувати положення Порядку № 100.
13.5. В частині вимог щодо відшкодування моральної шкоди позивачці в розмірі 1000 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачкою не надано суду доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру. Позивачка заявила до відшкодування суму у розмірі 1000000 грн, проте жодних розрахунків з чим саме пов`язується такий розмір у позові не наводить.
13.6. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в частині вирішення ним питання про стягненні витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
13.7. Водночас, як зазначив суд цієї інстанції, суду першої інстанції жодних актів про надання послуг та/або інших доказів, на підтвердження обсягу наданої позивачу адвокатом в межах розгляду даної адміністративної справи позивачкою надано не було. На момент закінчення розгляду справи судом першої інстанції докази, які б підтверджували розмір понесених позивачем витрат на надання правової допомоги, позивач до матеріалів справи не надала. Отже, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у стягненні на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на правничу допомогу.
13.8. Посилання позивачки на порушення судом процесуальних норм суд апеляційної інстанції також відхилив, оскільки, на його думку, такі доводи спростовуються матеріалами справи, а наведені у скарзі обставини не є самостійними підставами для скасування законного рішення суду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
14. Не погодившись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.06.2023 у справі № 160/4646/21, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
14.1. Ця касаційна скарга подана з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України з посиланням на пункти 3, 4 частини третьої та пункт 3 частини 2 статті 353 КАС України.
14.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за вказаним пунктом скаржниця вказує, що:
14.3. По-перше, справу розглянуто за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання.
14.3.1. Як вказує касатор, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2022 відкрито провадження у справі № 160/4646/21 та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Ухвалою від 19.01.2023 суд першої інстанції закрив підготовче провадження, прийняв рішення про розгляд справи в письмовому провадженні та призначив справу до розгляду по суті на 20.01.2023 (тобто на наступний день). При цьому, ухвала суду від 19.01.2023 була направлена позивачці через підсистему «Електронний суд» лише 30.01.2023. Водночас позивачка не подавала до суду жодної заяви про розгляд справи на стадії розгляду по суті за її відсутності. Навпаки, у раніше поданих клопотаннях до суду першої інстанції про відкладення розгляду справи від 07.12.2022 та від 20.12.2022 позивачка підтверджувала своє бажання приймати участь в судових засіданнях особисто.
14.3.2. Касатор акцентує увагу на тому, що змінюючи розгляд справи із загального провадження на письмове провадження суд першої інстанції послався на те, що учасники справи не виявили бажання брати безпосередню участь у відкритих засіданнях суду під час розгляду справи по суті. Проте, такий висновок суду не ґрунтується на нормах процесуального права та матеріалах справи. Оскільки справа розглядалася за правилами загального провадження, а відтак виклик та участь в судових засіданнях учасників справи презюмується, при цьому не потребується заява учасників про бажання приймати участь в судових засіданнях. Заява про бажання приймати участь у судовому засіданні подається лише при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження (частина п`ята статті 161 КАС України).
14.3.3. Позивачка, із посиланням на процесуальні норм КАС України зазначає, що розгляд справи в письмовому провадженні можливий лише при сукупності наступних умов: 1) вирішення питання розгляду справи в письмовому провадженні здійснюється лише під час розгляду справи по суті (а не в підготовчому засіданні); 2) учасники справи мають бути належним чином повідомлені про час та місце судового засідання; 3) усі учасники справи подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
14.3.4. Про вказані порушення норм процесуального права позивачка вказала у своїй апеляційній скарзі та, у тому числі, із цих підстав просила скасувати рішення першої інстанції, однак суд апеляційної інстанції оцінки цим доводам апеляційної скарги не надав.
14.3.5. Крім того, як зазначає скаржниця, у своїй апеляційній скарзі позивачка заявляла клопотання про розгляд справи в апеляційній інстанції в судовому засіданні за її участю. Проте, ухвалою від 03.05.2023 апеляційний суд відмовив позивачці в задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін, та всупереч статті 311 КАС України призначив справу до розгляду в письмовому провадженні попри те, що справа розглядалася в суді першої інстанції за правилами загального провадження.
14.4. По-друге, суди першої та другої інстанцій розглянули справу суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
14.4.1. Так, на переконання позивачки, оскільки, предметом спору, серед іншого, є стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то до участі у справі має бути залучена в якості співвідповідача - ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, у віданні якої діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», наявність якої, за правилами пункту 25 Порядку № 845, означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
14.5. По-третє, суд необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказу, яке має значення для правильного вирішення справи.
14.5.1. У цьому аспекті позивачка вказує, що підставою для відмови судом першої інстанції в відшкодуванні витрат на правову допомогу стало ненадання позивачем доказів понесення таких витрат (актів про надання послуг та/або інших доказів) на підтвердження обсягу наданої позивачу адвокатом в межах розгляду адміністративної справи.
14.5.2. Водночас враховуючи, що судом були порушені права позивачки щодо повідомлення про день, час та місце судового засідання, призначеного для розгляду справи по суті, а також на участь в судових засіданнях, остання була позбавлена можливості надати Акт про надання послуг - правової допомоги.
14.5.3. Вищевикладені доводи були зазначені в апеляційній скарзі та також було надане відповідне клопотання про долучення доказів, а саме Акт про надання послуг-правової допомоги від 31.01.2023. Проте суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам позивачки щодо неможливості надання зазначеного акту суду першої інстанції, виключно через порушення цим судом норм процесуального права. Натомість суд цієї інстанції лише констатував, що вказаний Акт не був наданий до суду першої інстанції, не дослідивши та не надавши оцінку обставинам, що виключили можливість надання позивачем Акту.
14.6. Скаржниця також зазначає, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме Порядку № 100 при обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, положень частини третьої статті 40 КЗпП України в частині надання оцінки правомірності оскаржуваного наказу про звільнення позивачки. Крім того, указує на порушення судом першої інстанції статті 9 КАС України в частині зміни судом визначеного позивачкою способу захисту, який, на її переконання, не відповідає критерію ефективності.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.08.2023 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
16. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 08.11.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
17. Від ТУ ДСА України в Дніпропетровській області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому цей відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, як такі, що є законними та обґрунтованими.
18. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.08.2023 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 отримано Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області 03.08.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до його «Електронного кабінету». Правом подати відзив на касаційну скаргу цей відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
19. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
20. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
21. Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрите з підстав, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
22. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
23. Виходячи із порушених в касаційній скарзі питань, які поставлені перед судом касаційної інстанції, першочерговим є перевірка дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки позивачка посилається на те, що суд першої інстанції розглянув справи за її відсутності, не повідомивши належним чином про розгляд справи по суті, а суд апеляційної інстанції правової оцінки таким порушенням не надав.