ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Банаська О. О.,
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 9901/80/21 (провадження № 11-102заі23)
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України, про визнання протиправним і скасування указу (в частині)
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2023 року (судді Смокович М. І., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Калашнікова О. В., Соколов В. М.)
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Президента України Зеленського В. О., у якому просила визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 64/2021) у частині введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 19 лютого 2021 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме пункту 3 додатка 1, відповідно до якого застосовано санкції до ОСОБА_1
06 червня 2023 року ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду провадження в цій справі закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); постановлено повернути позивачці з державного бюджету судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 908,00 грн.
Ухвала суду мотивована тим, що Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 726/2022) введено в дію рішення РНБО від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
У пункті 6 цього рішення зазначено, що в додатку 1 до рішення РНБО від 19 лютого 2021 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом № 64/2021, виключено, зокрема, пункт 3, згідно з яким до позивачки були застосовані санкції, що є предметом розгляду в цій справі.
Оскільки позивачка виключена з переліку фізичних осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) відповідно до рішення РНБО від 19 лютого 2021 року, уведеного в дію Указом № 64/2021, оскаржувані порушення виправлені суб`єктом владних повноважень.
Зміст позовної заяви, характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи не дають підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивачки неможливе без визнання Указу № 64/2021 протиправним та його скасування в частині, оскаржуваній позивачкою.
Колегія суддів виснувала, що внаслідок внесення змін до рішення РНБО від 19 лютого 2021 року, уведеного в дію Указом № 64/2021, оскаржена в цій справі частина Указу № 64/2021 більше не спричиняє для позивачки юридичних наслідків і повне відновлення її законних прав та інтересів не залежить від правової оцінки цього Указу (в оскаржуваній частині).
Указ № 726/2022 у частині введення в дію рішення РНБО від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме пункту 2221 додатка 1, відповідно до якого застосовано санкції до позивачки, остання також оскаржила в судовому порядку.
Не погодившись із таким судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2023 року.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що обов`язковою умовою закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України є виправлення оскаржуваного порушення суб`єктом владних повноважень. У цій справі фактично оскаржувані порушення не виправлені суб`єктом владних повноважень, відновлення законних прав та інтересів позивачки не відбулось, оскільки до останньої застосовані обмежувальні заходи Указом № 726/2022.
26 жовтня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2023 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що установлені під час розгляду цієї справи обставини свідчать про виправлення відповідачем оскаржуваного в цій справі існуючого, на думку позивачки, порушення. Водночас з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи немає підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивачки неможливе без визнання оскаржуваного в частині Указу № 64/2021 протиправним та його скасування в цій частині. Наявність сукупності цих фактів є підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/536/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 800/250/17та від 10 серпня 2023 року у справі № 9901/74/21.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому висловлюємо окрему думку відповідно до статті 34 КАС України.
Суди встановили, що Указом № 64/2021, який набрав чинності 19 лютого 2021 року (з дня опублікування в офіційному виданні - «Офіційному віснику Президента України» № 5), введено в дію рішення РНБО від 19 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», згідно з пунктом 3 додатка 1 якого до ОСОБА_1 як громадянки України строком на три роки застосовано обмежувальні заходи відповідно до Закону № 1644-VIІ у виді: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 4) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 5) повна заборона заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів; 6) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 7) запобігання виведенню капіталів за межі України; 8) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 9) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 10) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 11) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 12) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.
Указом № 726/2022 уведено в дію рішення РНБО від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб (додаток 1), зокрема до ОСОБА_1 (№ з/п 2221).
Пунктом 6 зазначеного рішення РНБО внесено зміни в додаток 1 до рішення РНБО від 19 лютого 2021 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом № 64/2021, шляхом виключення, зокрема, пункту 3 з додатка 1, яким до позивачки застосовані санкції.
У статті 1 Основного Закону Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, набрала чинності для України 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Як правоздатність пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміють право подання позову в суд, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів і права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), заяви № 6878/75, 7238/75).
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
25 грудня 1997 року Конституційний Суд України в Рішенні № 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) роз`яснив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
24 червня 2020 року Конституційний Суд України в Рішенні № 6-р(II)/2020 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еко-вугілля України» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказав, що складовим елементом конституційного принципу верховенства права в розумінні статті 8, частини другої статті 55 Конституції України є доступ особи до суду з метою здійснення судового контролю щодо законності та правомірності всіх рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, оскільки в результаті такої діяльності публічної влади можливе свавільне втручання у права, свободи будь-якої фізичної чи юридичної особи.