ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 359/3911/15-ц
провадження № 61-2679св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»,
відповідачі: Бориспільська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Трушківська Леся Вікторівна, на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Муранової-Лесів І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства (далі - ДП) «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернувся з позовом до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта.
В обґрунтування позову вказував, що у постійному користуванні
ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» перебуває земельна ділянка
площею 70,9831 га для обслуговування існуючих інженерно-технічних об`єктів, яка належить до земель авіаційного транспорту. Під час розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж цієї земельної ділянки в натурі стало відомо, що розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого
2010 року № 253 затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,3096 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Глибоцька сільська рада).
На підставі вказаного розпорядження 23 березня 2010 року ОСОБА_2 виданий державний акт серії ЯЙ № 002194 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041.
Межі спірної земельної ділянки повністю накладаються на земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», право користування на яку в останнього не припинено у встановленому законом порядку. Вказана земельна ділянка використовується для розміщення об`єктів повітряного транспорту, тому не підлягає передачі у приватну власність.
26 березня 2010 року ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки,
посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О. Г. за № 1056, відповідно до умов якого ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 1,3096 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Глибоцької сільської ради.
Уточнивши позовні вимоги, просив:
- визнати незаконними та скасувати розпорядження Бориспільської РДА
від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекта землеустрою та відведення земельної ділянки площею 1,3096 га у власність ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, виданий ОСОБА_2 ;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь
держави спірну земельну ділянку.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 5 квітня 2017 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження Бориспільської РДА
від 18 лютого 2010 року № 253 в частині затвердження проекта землеустрою та відведення земельної ділянки площею 1,3096 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства і віднесення її до категорії земель сільськогосподарського призначення.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку
серії ЯЙ № 002194, виданий ОСОБА_2 (з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, та скасовано його державну реєстрацію.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» земельну ділянку загальною площею 1,3096 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, розташовану на території Глибоцької сільської ради.
Стягнено на користь держави судовий збір: з Бориспільської районної державної адміністрації - судовий збір у розмірі 487,20 грн, з ОСОБА_1 - 974,40 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того що спірна земельна ділянка площею 1,3096 га передана у власність ОСОБА_2 з порушенням частини четвертої статті 84 ЗК України, тому оскаржуване розпорядження Бориспільської РДА та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконним і підлягають визнанню недійсними. Врахувавши обставини щодо незаконного вибуття земельної ділянки з власності держави до ОСОБА_1 , місцевий суд дійшов висновку про витребування вказаної земельної діяльності з чужого незаконного володіння з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Трушківською Л. В , залишено без задоволення, а заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 квітня 2017 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, норма матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Трушківська Л. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що власником земельної ділянки є держава в особі Бориспольської РДА, а позов у цій справі подано користувачами земельної ділянки. Способом захисту прав користувачів земельної ділянки може бути негаторний позов, а
не віндикаційний. На думку заявника, суди застосували статті 16 ЦК України та 152 ЗК України без урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19), та Верховним Судом України у постанові від 3 квітня 2014 року у справі № 6-140цс14.
Вказує про неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду,
викладених у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 761/33504/14-а (провадження № 11-99апп18) та від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а (провадження № 11-107апп18), про те, що оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою як акта індивідуальної дії не забезпечує реального захисту прав позивачів.
На думку заявника, суди не дослідили питання щодо наявності підстав для втручання держави у право на мирне володіння майном відповідача шляхом витребування державою земельної ділянки у добросовісного відповідача згідно зі статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини та не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 квітня
2019 року у справі № 363/3096/15-ц (провадження № 61-638св17).
Зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили заявнику у задоволенні клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи для встановлення чи спростування факту накладення меж земельних ділянок. Про доцільність призначення вказаної експертизи у подібних правовідносинах зазначив Верховний Суд у постановах від 5 вересня 2018 року та 19 вересня
2018 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-19444св18).
Посилається також на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах у постанові від 26 вересня 2018 року
у справі № 359/3912/15-ц, про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суди попередніх інстанцій застосували статті 257 та
261 ЦК України щодо почату перебігу позовної давності без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові
від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18),
та висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 1 липня
2015 року у справі № 6-178цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс15, від 25 березня 2015 року
у справі № 3-21гс15, від 23 грудня 2015 року у справі № 3-194гс14, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.
Позиція інших учасників справи
У квітні 2021 року представник ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - адвокат Приходько Я. М. та представник Міністерства юстиції України Шевчук Д. В. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на безпідставність її доводів, просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного
суду - без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2018 року
у справі № 761/33504/14-а (провадження № 11-99апп18), від 18 квітня 2018 року
у справі № 802/950/17-а (провадження № 11-107апп18), від 19 листопада
2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 3 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19),
у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3096/15-ц (провадження № 61-638св17), від 19 вересня 2018 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-19444св18), від 5 вересня 2018 року
у справі № 359/3912/15-ц (провадження № 61-19444св18), від 26 вересня
2018 року у справі № 715/2525/16-ц, у постановах Верховного Суду України
від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, від 1 липня 2015 року
у справі № 6-178цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15,
від 23 грудня 2015 року у справі № 3-194гс14, від 16 вересня 2015 року
у справі № 6-68цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України (пункт 3
частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судами зібраних у справі доказів та необґрунтоване відхилення клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що 19 липня 2002 року Бориспільська РДА видала Державному міжнародному аеропорту «Бориспіль» державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 70,9831 га під існуючу забудову (інженерно-технічні об`єкти) серії ІІ-КВ № 001458.
Наказом Міністра транспорту та зв`язку України від 25 жовтня 2006 року № 1023 найменування Державний міжнародний аеропорт «Бориспіль» змінено
на ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Розпорядженням Бориспільської РДА від 18 лютого 2010 року № 253 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність
ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,3096 га для ведення особистого селянського господарства на території Глибоцької сільської ради.
23 березня 2010 року ОСОБА_2 виданий державний акт
серії ЯЙ № 002194 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041.
Зі змісту листа виконуючого обов`язки директора ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 17 вересня 2014 року
№ 01-13/547, суди встановили, що земельна ділянка площею 70,9831 га зменшена за рахунок наявної в державному земельному кадастрі інформації про надання в приватну власність двох земельних ділянок з кадастровими номерами 3220882200:03:002:0042 та 3220882200:03:002:0041.
26 березня 2010 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левашовим О. Г. за № 1056, згідно з яким відчужив спірну земельну ділянку у власність останньої.
На підставі вказаного договору за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,3096 га з кадастровим номером 3220882200:03:002:0041, цільовим призначенням якої є будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташоване на території Глибоцької сільської ради.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.
Щодо позовних вимог прокурора в інтересах ДП «Міжнародний
аеропорт «Бориспіль» до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб?єктів права -громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб?єктів права.
За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії», заява № 42454/02).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов?язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов?язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18), від 26 червня
2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 6 липня
2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року
у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 26 червня 2019 року
у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 6 липня
2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).
При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19
(провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб?єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб?єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої
Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого
2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).