ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 2-4573/11
провадження № 61-16233св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа Олександр Володимирович,
боржник - ОСОБА_1 ,
стягувач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року, постановлену
у складі судді Городецького Д. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог подання
У лютому 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області (далі - приватний виконавець) Ванжа О. В. звернувся з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
В обґрунтування подання вказував, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 серпня 2012 року, виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області у справі № 2-4573/11 про стягнення
із ОСОБА_1 на користь на користь Публічного акціонерного
товариства (далі - ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство (далі - АТ) «Райффайзен Банк», заборгованості за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року у сумі 327 072,05 грн та судових витрат у сумі 2 943 грн, а всього - 330 015,05 грн.
ОСОБА_1 вказане рішення суду не виконав.
Здійснюючи дії, спрямовані на виконання рішення суду, приватний виконавець встановив, що:
- у боржника відсутнє зареєстроване за ним майно, на яке може бути звернуто стягнення, також не виявлено грошових коштів;
- за відомостями Державного реєстру іпотек ОСОБА_1 є іпотекодавцем квартири АДРЕСА_1 , яка передана ним в іпотеку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», на забезпечення належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором № 014/126954/3175/74
від 27 березня 2007 року;
- вказана квартира належить ОСОБА_1 на підставі укладеного ним із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю. та зареєстрованого за № 948.
Незважаючи на те, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу
від 27 березня 2007 року є власником квартири
АДРЕСА_1 , право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за боржником не зареєстровано, а власниками квартири за відомостями вказаного реєстру зазначені батьки боржника - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які померли.
Посилаючись на правові підстави статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа О. В. просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - квартиру
АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С.Ю. за № 948, право власності на яку не зареєстровано за ним у Реєстрі прав власності на нерухоме майно та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; квартира зареєстрована в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 23 вересня 2020 року подання задоволено.
Звернено стягнення на майно ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстроване, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири
від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю. за № 948.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 27 березня 2007 року та є предметом іпотеки, який забезпечує належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня
2007 року. Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішення суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором.
Встановивши, що вказана квартира належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2007 року, та те, що право власності на неї за боржником не зареєстровано, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вказаного подання і звернення стягнення на нерухоме майно боржника.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а
ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 23 вересня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення подання, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про порушення оскаржуваною ухвалою прав інших осіб щодо вказаного нерухомого майна, зазначивши про недоведення цих обставин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні подання.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про недоведення заявником обставин щодо порушення прав інших осіб на спірну квартиру, оскільки до апеляційної скарги він надав копію свідоцтва про його шлюб із ОСОБА_4 , яким підтверджуються обставини щодо перебування вказаної квартири у спільній сумісній власності подружжя та порушення оскаржуваною ухвалою місцевого суду прав ОСОБА_4 , яка не залучена до участі у справі. Суди попередніх інстанцій, як вважає заявник, помилково не застосували до спірних правовідносин статті 60, 61, 63,
65, 73 Сімейного кодексу (далі - СК) України та статті 368, 369 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Заявник вказує про помилковість твердження приватного виконавця про те, що у боржника відсутні кошти, на які можна звернути стягнення, оскільки в матеріалах справи є докази призначення боржнику пенсії та здійснення з лютого 2020 року відрахувань з цієї пенсії на користь стягувача у розмірі 100%.
Суд першої інстанції, як він вважає, дійшов помилкового висновку про те, що він в судовому засіданні не заперечував своє право власності на спірну квартиру, оскільки таких пояснень він не надавав. На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про набуття ним права власності на спірну квартиру, оскільки відповідно до статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня
2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) та постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 464/2227/17
(провадження № 61-14741св18) і від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (адміністративне провадження № К/9901/8843/18), зміст яких свідчить про те, що звернути стягнення на частку боржника у спільному майні можливо лише якщо частка визначена.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2022 року представник АТ «Райффайзен Банк» Пасечник Ю. А. та у квітні 2022 року приватний виконавець Ванжа О. В. подали до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких посилались на безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення подання. Просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - залишити без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про:
- порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неврахування відсутності правових підстав для задоволення подання приватного виконавця;
- ухвалення судами судових рішень про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_4 , яка не була залучена до участі у справі;
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року
у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19), у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (адміністративне
провадження № К/9901/8843/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 464/2227/17 (провадження № 61-14741св18).
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2012 року у справі № 2-4573/11, яке набрало законної сили, стягнено
із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», заборгованість за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року в розмірі 327 072,05 грн та судові витрати у розмірі 2 943 грн, а всього - 330 015,05 грн. 14 серпня 2012 року на виконання вказаного заочного рішення суду виданий виконавчий лист.
Зазначений виконавчий лист неодноразово повертався державним виконавцем стягувачу та згідно з останньою відміткою на ньому 3 грудня 2019 року виконавчий лист повернено без виконання стягувачу на підставі пункту 1
статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
13 грудня 2019 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О. В. із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою приватного виконавця Ванжи О. В. від 13 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4573/11, виданого 14 серпня 2012 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого
є АТ «Райффайзен Банк», заборгованості за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року в сумі 327 072,05 грн та судових витрат в сумі 2 943 грн, а всього - 330 015,05 грн.
Постановою приватного виконавця Ванжи О. В. від 13 грудня 2019 року накладено арешт на все нерухоме майно, яке належить боржнику ОСОБА_1 на праві власності, а постановою від 17 грудня 2019 року - на кошти боржника.
З інформаційної довідки № 199179713 від 6 лютого 2020 року суди встановили, що за даними Державного реєстру іпотек ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного договору від 27 березня
2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю.