ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 380/12426/22
адміністративне провадження № К/990/5945/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/12426/22
за позовом Державного підприємства "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта" "Лісова" Державного підприємства "Львіввугілля"
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, Головне управління Державного казначейства України у Львівській області,
про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Лісова"
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року (головуюча суддя: Качур Р.П.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року (головуючий суддя: Глушко І.В., судді: Довга О.І., Запотічний І.І.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року Державне підприємство "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта" "Лісова" Державного підприємства "Львіввугілля" пред`явило позов до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), у якому просило суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення коштів в сумі: 2450001,04 грн на рахунок Відокремленого підрозділу "Шахта "Лісова" Державного підприємства "Львіввугілля";
- зобов`язати відповідача повернути кошти в сумі: 2450001,04 грн на рахунок Відокремленого підрозділу "Шахта "Лісова" Державного підприємства "Львіввугілля".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державний виконавець стягнув кошти, коли виконавчий документ був виконаний, а саме стягнення відбулося за рахунок коштів шахти, які передбачалися для виплати заробітної плати. Позивач стверджував, що відповідач набув кошти без достатньої правової підстави, а тому відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України був зобов`язаний повернути їх шахті, однак попри неодноразові звернення протиправно цього не зробив.
Одночасно з цим, позивач подав заяву про забезпечення позову у спосіб заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо спірних коштів, у тому числі перераховувати їх до Державного бюджету України, до набрання законної сили рішення суду по суті справи.
12 вересня 2022 року Львівський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Іншою ухвало від 12 вересня 2022 року суд відкрив спрощене позовне провадження у справі, залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління ДПС у Львівській області та Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області.
Надалі ухвалою від 20 жовтня 2022 року суд першої інстанції допустив заміну третьої особи: Головного управління ДПС у Львівській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Львівській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за правилами статей 45-47 Закону України "Про виконавче провадження" і з огляду на виконання зведеного виконавчого провадження №55184682 у державного виконавця після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №58587513 не виникло підстав для повернення позивачу коштів у розмірі: 2450001,04 грн.
Крім цього, відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з відсутності доказів, які б свідчили про те, що кошти й рахунок позивача, з якого було списання, належать до тих, на які закон забороняє звертати стягнення. У цьому контексті суд з`ясував, що позивач використовував відповідний рахунок як для виплати заробітної плати працівникам, так і для здійснення господарської діяльності та різних розрахунково-касових операцій. Також суд зауважив, що позивач не звертався до виконавця із заявою про виникнення в нього зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі. Зрештою суд зазначив, що сам факт списання коштів із рахунку позивача не свідчить про списання коштів, призначених для виплати заробітної плати.
На основі таких обставин і міркувань суди дійшли висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, а тому немає підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву
Скаржник просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Підставу касаційного оскарження обґрунтував посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
Скаржник стверджує, що суди першої й апеляційної інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №820/5422/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №916/1572/19. Позиція скаржника полягає в тому, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідач у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає, що перелічені скаржником справи стосувалися неподібних правовідносин, оскільки у них йдеться про накладення арешту на рахунки боржника, на які надходять кошти для виплати заробітної плати, а не щодо примусового списання коштів з рахунків боржника на підставі платіжної вимоги виконавця, що мало місце у цій справі. Наголошує на тому, що дії виконавця щодо накладення арешту на рахунки боржника не є предметом оскарження.
Головне управління Державного казначейства України у Львівській області та Головне управління Державної податкової служби у Львівській області не подали відзивів на касаційну скаргу, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримали 18 квітня 2023 року і 26 квітня 2023 року відповідно. За правилами статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
17 серпня 2020 року було відкрите виконавче провадження №58587513 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1192-17У, виданої 9 січня 2019 року Головним управлінням ДФС у Львівській області, про стягнення з позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі: 19264957,85 грн. Це провадження було приєднане до зведеного виконавчого провадження №55184682.
5 серпня 2022 року відповідач сформував платіжну вимогу про стягнення з позивача боргу в сумі: 4559386,00 грн для погашення заборгованості за вимогою №Ю-1192-17У від 9 січня 2019 року і надалі направив її до АТ "Ощадбанк".
11 серпня 2022 року з рахунку позивача був стягнутий борг в розмірі: 2450001,04 грн для погашення заборгованості за вимогою №Ю-1192-17У від 9 січня 2019 року.
Надалі Головне управлінням ДПС у Львівській області склало й направило відповідачу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2022 року №6067/5/13-01-13-05, яким повідомило про сплату позивачем боргу в сумі: 19264957,85 грн та зазначило, що вимога від 9 січня 2019 року №Ю-1192-17У вважається відкликаною 21 липня 2020 року.
17 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів у сумі: 2450001,04 грн.
22 серпня 2022 року було винесено дві окремі постанови про виведення виконавчого провадження №58587513 зі зведеного виконавчого провадження №55184682 та про закінчення виконавчого провадження №58587513 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з надходженням повідомлення від 15 серпня 2022 року №6067/5/13-01-13-05 про сплату боргу (недоїмки) в повному обсязі.
Кошти в сумі: 2450001,04 грн надійшли на депозитний рахунок відповідача 12 серпня 2022 року й на основі розпоряджень від 30 серпня 2022 року були розподілені по виконавчим провадженням №№ 58587783, 60347294, 61973034.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення йому коштів в сумі: 2450001,04 грн, звернувся до суду з цим позовом.
III. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - "Закон №1404-VIII", у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону №1404-VIII).
Відповідно до статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частин першої, третьої-п`ятої статті 47 Закону №1404-VIII грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.