Окрема думка судді К. М. Пількова
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21
Вступ. Держава має примусово відчужувати у власників пам`ятки культури, яким загрожує знищення, а також повертати пам`ятки, якими незаконно заволоділи (для чого закон надає всі необхідні інструменти), а не стверджувати, що заволодіння не відбулось, викривляючи принципи права.
Ухвалене рішення. Велика Палата Верховного Суду постановою від 12.09.2023 частково задовольнила касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури; скасувала постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 в частині відмови у задоволенні вимог про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилого будинку (літера А) загальною площею 1104,7 м2 по бульвару Тараса Шевченка, 34/15 у місті Києві та нежилих приміщень загальною площею 29,40 м2 в тому числі приміщень № № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 м2, місць спільного користування площею 3,10 м2 (літери Б, В) по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 (далі - садиба Терещенків); ухвалила в цій частині нове рішення, яким позов задовольнила; повернула територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків; в іншій частині оскаржені постанову та рішення залишила без змін.
Велика Палата, визнавши, що особливості відносин, пов`язаних з культурною спадщиною та її збереженням, врегульовані Законом України "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон), а охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування (§§ 112, 113 постанови), не спонукала, однак, державу до захисту садиби Терещенків як пам`ятки засобами, передбаченими цим Законом, а натомість втрутилась у базові категорії права власності, з чим не можу погодитись. У зв`язку з цим висловлюю незгоду з прийнятим рішенням.
Мотиви незгоди з рішенням. Однією з ключових підстав позову у цій справі, а також одним з аргументів касаційної скарги прокурора було те, що відповідачі понад 14 років не виконують зобов`язання за Інвестиційним договором. Тривале невиконання реставрації садиби Терещенків призводить до її руйнування, що підтверджується, зокрема, листом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу КМР (КМДА) від 19.02.2021, актом огляду садиби Терещенків від 11.02.2021, приписами від 22.04.2016, 13.06.2017, 03.06.2019 (§ 80 постанови).
Також за твердженнями Київської міської ради садиба Терещенків перебуває в неналежному стані. На адресу власника неодноразово направлялись приписи з вимогами прискорити вирішення питань стосовно приведення садиби Терещенків до належного стану, зокрема припис від 15.02.2021 № 326/П, вимоги якого виконані не були (§ 90 постанови).
Саме Законом (статтею 21) передбачено, що якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам`ятки їй загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони культурної спадщини робить власнику пам`ятки відповідне попередження. Якщо власник пам`ятки не вжиє заходів щодо її збереження, зокрема у зв`язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам`ятки позов про її викуп може бути пред`явлено без попередження. Викуплена пам`ятка переходить у власність держави.
Отже, принаймні з 2016 року держава після невиконання припису про усунення порушень не вживає дієві заходи для порятунку пам`ятки, передбачені статтею 21 Закону.
З огляду на той стан садиби Терещенків, про який стверджували прокурор, Київська міська рада і третя особа Благодійна організація "Фундація спадщини Терещенків", вартість невідкладних реставраційних робіт, які є необхідними для порятунку цієї пам`ятки від знищення, є значними, що, вочевидь, робить викупну ціну близькою до нуля, або ж навіть ці витрати перевищують вартість пам`ятки.
Якщо держава вважає встановлений нею у статті 21 Закону механізм захисту пам`яток неефективним, саме на неї покладено обов`язок забезпечити ефективність цього цивілізованого механізму відчуження державою пам`яток у їх власників з метою порятунку їх від можливого руйнування та знищення.
У цій справі позов обґрунтовано також незаконністю оформлення за ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" права власності на пам`ятку, а суди виснували також про те, що позовна давність за вимогами про витребування пам`ятки спливла без наявності поважних причин для його пропуску, хоча й виходили у своїх рішеннях з того, що відсутні підстави для висновку про порушення прав позивачів.
Велика Палата не погодилась з висновками судів, що порушене право власності на садибу Терещенків може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову, а не шляхом подачі негаторного позову, який може заявити лише фактичний володілець (§ 227 постанови).
Велика Палата обґрунтувала свою незгоду тим, що за чинним на час спірних відносин правовим регулюванням право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача ПрАТ "Центрелеватормлинбуд". Як наслідок, заволодіння відповідачем цим об`єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за відповідачем не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт, володіння останнім власник не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову.