ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В.
у справі № 9901/97/21 (провадження № 11-140заі22)
за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Конституційний Суд України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині
за апеляційною скаргою Президента України Зеленського Володимира Олександровича на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року (судді Єресько Л. О., Білак М. В., Жук А. В., Загороднюк А. Г., Мельник-Томенко Ж. М.)
Рух справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України Зеленського В. О., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Конституційний Суд України, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 27 березня 2021 року № 124/2021 "Про деякі питання забезпечення національної безпеки України" в частині скасування Указу Президента України від 17 вересня 2013 року № 513/213 "Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України" (далі -Указ № 124/2021).
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано Указ Президента України № 124/2021 від 27 березня 2021 року "Про деякі питання забезпечення національної безпеки України" в частині скасування оскаржуваного Указу 124/2021. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Не погодившись із цим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та направити справу до Касаційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 грудня 2022 рокувідкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 26 грудня 2022 року призначила розгляд справи до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Президента України Зеленського В. О. залишено без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком суду першої інстанції, згідно з яким оскаржуваний у частині Указ не призвів ані до звільнення, ані до припинення повноважень позивача як судді Конституційного Суду України в порядку та спосіб, що визначені статтею 149-1 Конституції України та статтями 20і 21 Закону України від 13 липня 2017 року "Про Конституційний Суд України"№ 2136-VIII (далі- Закон № 2136-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду, ухвалене щонайменше двома третинами від його конституційного складу, або розпорядження Голови Суду про припинення з позивачем трудових відносин), оскільки не утворив підстав, установлених цими нормами, з настанням яких Конституція Українита Закон № 2136-VIIIпов`язують необхідність застосування такого порядку та способу.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо формування складу Конституційного Суду України, може приймати лише рішення про призначення шести суддів зі складу Конституційного Суду України. При цьому скасування свого ж указу про призначення судді Конституційного Суду на посаду не є способом реалізації конституційних повноважень Президента України.
З висновками Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для задоволення позовної заяви у цій справі не погоджуюсь, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаю окрему думку.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
Особливості провадження у цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п`ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції у цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субʼєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положеннями статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.