ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В.
у справі № 9901/96/21 (провадження № 11-280заі21)
за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Конституційний Суд України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 27 березня 2021 року № 124/2021 у частині
за апеляційною скаргою Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року (судді Коваленко Н. В., Стародуб О. П., Кравчук В. М., Єзеров А. А., Чиркін С. М.)
Рух справи
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Конституційний Суд України, у якому просить визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 27 березня 2021 року № 124/2021 "Про деякі питання забезпечення національної безпеки України" в частині скасування Указу Президента України від 14 травня 2013 року № 256 "Про призначення О. Тупицького суддею Конституційного Суду України" (далі - Указ № 124/2021).
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано оскаржуваний Указ№124/2021у частині.
Не погодившись із таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що це рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 31 серпня 2021 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року, а ухвалою від 07 жовтня 2021 року справу призначила до розгляду в судовому засіданні.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Президента України Зеленського В. О. залишено без задоволення. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Конституція України та Закон України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII) не містять положень, відповідно до яких Президент України уповноважений ухвалювати будь-які рішення, пов`язані із проходженням особами публічної служби на посаді судді Конституційного Суду України, окрім, власне, рішення про призначення шести суддів зі складу Конституційного Суду України.
Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо формування складу Конституційного Суду України, може приймати лише рішення про призначення шести суддів зі складу Конституційного Суду України. При цьому, скасування свого ж указу про призначення судді Конституційного Суду на посаду не є способом реалізації конституційних повноважень Президента України.
У спірних правовідносинах, підстави для припинення повноважень судді Конституційного Суду України та звільнення його з посади визначені статтями 20, 21 Закону № 2136-VIII та статтею 149-1 Конституції України (у редакції Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)"), якими не закріплені такі повноваження в суб`єктів призначення, у тому числі у Президента України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуваний Указ № 124/2021не є рішенням про звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України.
З висновками Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для задоволення позовної заяви в цій справі не погоджуюсь, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаю окрему думку.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Частиною четвертою статті 22 КАС України встановлено, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
Особливості провадження в цій категорії справ визначені статтею 266 КАС України, частиною п`ятою якої встановлено, що судом апеляційної інстанції в цій категорії справ є Велика Палата Верховного Суду.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положеннями статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.