ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Ткача І. В.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 990/29/23 (провадження № 11-80заі23)
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання рішення протиправним та нечинним повністю
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 травня 2023 року (судді Калашнікова О. В., Білак М. В., Загороднюк А. Г., Губська О. А., Соколов В. М.)
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративнимпозовом, у якому зазначив, що рішенням ВРП від 02 лютого 2023 року № 12/0/15-23 його позбавлено статусу судді у відставці.
Вважав рішення протиправним та незаконним, оскільки ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 158/803/14-к було змінено вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року про засудження ОСОБА_1 за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (у редакції Закону України від 11 червня 2009 року № 1508-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення", чинного на час вчинення злочину) за одержання 23 червня 2010 року хабаря в розмірі 3500 грн, та відповідно до вимог частини п`ятої статті 74 КК України позивача було звільнено від призначеного йому судом покарання з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. У вказаній ухвалі апеляційний суд виснував, що обвинувачений (позивач) підлягає звільненню від кримінального покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а відповідно вирок суду в цій частині - зміні.
ОСОБА_1 зазначив, що за зміненим вироком Млинівського районного суду Рівненської області він не підлягає кримінальній відповідальності, а вирок не є обвинувальним. При звільненні особи від призначення покарання на підставі частини п`ятоїстатті 74 КК України вона відповідно до частини третьої статті 88 КК України вважається такою, що не має судимості. У разі відсутності кримінальної відповідальності особи не може бути відносно неї обвинувального вироку.
Позивач також указав, що не був присутнім під час розгляду у ВРП питання про припинення відставки, оскільки його не було повідомлено про час та дату розгляду цього питання, що є грубим порушенням його законних прав, а також принципів об`єктивності та справедливості, закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), через фактичне позбавлення / обмеження прав неправомірними діями та бездіяльністю у процесі прийняття рішення.
ОСОБА_1 просив:
- визнати протиправним та нечинним рішення ВРП від 02 лютого 2023 року № 12/0/15-23 про позбавлення позивача статусу судді у відставці;
- поновити його в статусі судді у відставці у зв`язку з незаконним рішенням ВРП;
- копію рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду направити до Пенсійного фонду України, який забезпечує виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, для поновлення виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового утримання судді у відставці з 02 лютого 2023 року.
01 травня 2023року рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що ухвалою апеляційного суду ОСОБА_1 відповідно до частини п`ятої статті 74 КК України звільнено від призначеного вироком суду покарання з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, проте не звільнено від кримінальної відповідальності на час ухвалення ВРП оскаржуваного рішення відносно позивача.
Участь судді на засіданні ВРП при розгляді питання про припинення відставки не передбачена ні Регламентом ВРП, затвердженим рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), ні Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), а тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 травня 2023 року й ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
На думку скаржника, ні ВРП, ні Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не звернули уваги, що станом на 26 грудня 2022 року вирок Млинівського районного суду Рівненської області був без санкції, тобто без покарання, а отже, на той час, як і на сьогодні, ОСОБА_1 є несудимий.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, на думку позивача, безпідставно вказує, що вироком суду ОСОБА_1 був звільнений лише від покарання, хоча згідно з ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року він звільнений і від кримінальної відповідальності.
ОСОБА_1 наголосив, що розгляд справи ВРП без його повідомлення й участі є порушенням прав і свобод позивача, гарантованих статтею 55 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Крім того, посилання суду першої інстанції на Регламент ВРП та Закон № 1798-VIII як основні документи є необґрунтованими, оскільки статті Конституції України мають пряму дію і більшу юридичну силу, ніж інший закон чи Регламент ВРП.
Крім того, це є порушенням закріплених у статті 6 Конвенції прав, а саме, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежнім і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.
ОСОБА_1 не зміг заявити вмотивовані відводи членам ВРП.
12 жовтня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 травня 2023 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що 26 грудня 2022 року від Млинівського районного суду Рівненської області до ВРП надійшло повідомлення про набрання законної сили обвинувальним вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 25 квітня 2016 року щодо судді у відставці ОСОБА_1, у зв`язку із чим у ВРП були передбачені пунктом 2 частини першої статті 145 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) підстави для прийняття оскаржуваного рішення від 02 лютого 2023 року № 12/0/15-23 про припинення відставки судді ОСОБА_1 .
Обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що ухвалоюІвано-Франківського апеляційного суду ОСОБА_1 звільнено від призначеного вироком суду покарання у зв`язку із закінченням строків давності, проте його не звільнено від кримінальної відповідальності на час ухвалення ВРП оскаржуваного рішення.
Не є слушними твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що розгляд справи ВРП без його повідомлення й участі є порушенням прав і свобод позивача, гарантованих статтею 55 Конституції України, а також про те, що посилання суду першої інстанції на Регламент ВРП та Закон № 1798-VIII як основні документи є неправильними, оскільки статті Конституції України мають пряму дію і більшу юридичну силу, ніж інший закон чи Регламент ВРП.
Проаналізувавши норми законів № 1402-VІІІ, № 1798-VIII та Регламенту ВРП, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вони не передбачають здійснення виклику особи, щодо якої є вирок суду, який набрав законної сили, для її участі в розгляді питання про припинення відставки судді. Набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення умисного злочину є безальтернативною підставою для прийняття ВРП рішення про припинення його відставки.
ВРП під час розгляду питання про припинення відставки судді діє не в межах дисциплінарного провадження, а в межах її адміністративних повноважень ухвалювати відповідне рішення про припинення відставки судді. Відповідна процедура була, по суті, позасудовою та односторонньою і не передбачала вирішення "спору" для цілей статті 6 Конвенції. Таким чином, стаття 6 Конвенції не є застосовною до процедури розгляду ВРП питання про припинення відставки судді, чим спростовуються протилежні твердження апелянта.
ОСОБА_1 скористався правом захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань, визначеним частиною першою статті 55 Конституції України, звернувшись до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із цим позовом.
Стосовно доводів скаржника про те, що, будучи відсутнім на засіданні ВРП, ОСОБА_1 не міг заявляти вмотивовані відводи членам ВРП, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ВРП при вирішенні питання про припинення відставки судді ОСОБА_1 розглядала заяву члена ВРП ОСОБА_2 про самовідвід під час розгляду вказаного питання та відмовила в задоволенні цієї заяви. Самовідводів від інших членів ВРП під час розгляду питання про припинення відставки судді ОСОБА_1 заявлено не було.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюємо окрему думку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон № 1798-VIII.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Тобто ВРП є публічним органом державної влади, який приймає рішення на виконання пріоритетів судової реформи - відновлення довіри суспільства до українського судочинства, забезпечення в судах верховенства права та незалежності суддів.
ВРП має демонструвати зразкову діяльність державного органу, яка включає в себе дотримання всіх основних принципів реалізації прав і свобод осіб.
Люди покладаються на органи публічної влади у різних сферах повсякденного життя. У багатьох випадках рішення, ухвалені органом публічної влади, суттєво впливають на економічний і соціальний добробут кожної людини. Тому важливо, щоб правові системи передбачали та застосовували принципи, які є ефективними для встановлення та підтримки довіри населення до справедливого й належного функціонування органів публічної влади.
Ефективне публічне адміністрування та зважене ухвалення рішень суб`єктами владних повноважень - основа належного врядування та його складової - концепції належної адміністрації, яким притаманні такі елементи верховенства права, як законність, підзвітність, прозорість, співучасть, об`єктивність, неупередженість, а також демократизм та інституційність.
Принципи належного врядування повинні застосовуватися суб`єктами владних повноважень у їхній діяльності під час вирішення питань щодо виникнення, зміни і припинення суб`єктивних прав та інтересів особи.
З цією метою Комітетом Міністрів Ради Європи було надано ряд рекомендацій, серед яких, зокрема, є Рекомендація CM/Rec(2007)7 "Щодо належного адміністрування", Рекомендація № R(87)16 "Щодо адміністративних процедур, які стосуються великої кількості осіб", Резолюція (77) 31 "Про захист особи відносно актів адміністративних органів".
Резолюція 77 (31) "Про захист особи відносно актів адміністративних органів", прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 28 вересня 1977 року, до адміністративної процедури відносить п`ять основних складових (принципів):