Постанова
Іменем України
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 205/2053/22
провадження № 61-11099св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каширнікова Світлана Олександрівна, Другий правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса),
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Заніздра Андрій Петрович, на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року в складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року в складі колегії суддів Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Каширнікова С. О. (далі - приватний нотаріус Каширнікова С. О.), Новокодацький відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Новокодацький ВДВС у місті Дніпрі), про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 . Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_2
07 квітня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю відповідача ОСОБА_3 і ОСОБА_6, в результаті якої останній отримав тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
Вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, на підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" звільнено від відбування покарання. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 16 895,04 грн та моральну шкоду у розмірі 150 000 грн, а всього 168 895,04 грн.
Заочним рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 05 травня 2017 року у справі № 201/3639/17 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди задоволено. Стягнено зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 спричинену моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.
Через систематичне невиконання відповідачем своїх зобов`язань з відшкодування шкоди заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 жовтня 2017 року у справі № 205/1855/17 зі ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 стягнено інфляційні збитки у розмірі 118 328,58 грн та три проценти річних у розмірі 14 603,32 грн.
Крім того, заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 вересня 2019 року у справі № 205/2603/19 зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнено 56 535,82 грн, з яких 42 410,53 грн - інфляційні втрати, 14 125,29 грн - три проценти річних.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2020 року у справі № 205/2599/19, якою скасовано заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 17 травня 2019 року, стягнено зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 35 175,65 грн, з яких 27 300 грн - інфляційні втрати, 7 875,65 грн - три проценти річних.
Позивачі також зазначали, що постановою державного виконавця Амур?Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Амур?Нижньодніпровський ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області) Кравченко Ю. О. від 12 квітня 2018 року звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_3, який отримує дохід у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Технопарк-1" (далі - ТОВ "Технопарк-1").
У грудні 2018 року відповідач надіслав до Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі заяву, в якій повідомив, що майна, на яке можливо звернути стягнення, він не має, та просив зняти арешт з банківського рахунка, який використовується для нарахування заробітної плати.
01 травня 2019 року ОСОБА_3 звільнився з ТОВ "Технопарк-1".
Позивачі вказували, що в провадженні Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі (після 04 січня 2023 року - Другий правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), далі - Другий правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра) перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 545 557,13 грн.
В ході виконавчих дій встановлено, що ОСОБА_3 не має у власності акцій приватних та публічних акціонерних товариств, великовантажних та інших технологічних транспортних засобів, джерела доходу відсутні.
Відповідно до листа Міністерства внутрішніх справ України від 07 квітня 2021 року, за ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Згідно з листом Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у Дніпропетровській області від 08 жовтня 2021 року, Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1, з 21 січня 2020 року знаходиться в розшуку за категорією - розшук ТЗ боржника державним виконавцем.
Позивачі також зазначали, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за матір`ю відповідача ОСОБА_7 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй квартиру. На час відкриття спадщини відповідач проживав зі спадкодавцем, з 03 березня 1992 року зареєстрований у вказаній квартирі, іншого житла не має.
ОСОБА_4 є дочкою померлої ОСОБА_7, у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
Відповідач подав заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті матері на користь ОСОБА_4 .
Позивачі зазначають, що посилання ОСОБА_3 на те, що відмова від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 вчинена на виконання договору, укладеного між ним, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є необґрунтованим, оскільки у заяві про відмову від прийняття спадщини таких відомостей не міститься.
Також зазначають, що ОСОБА_3 був звільнений від відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" як особа, яка на день набрання цим Законом чинності мала одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку, або визнані інвалідами І групи, за умовами, що в цих батьків немає інших працездатних дітей. Тобто, відповідач увів в оману органи досудового розслідування та суд, не повідомивши, що ОСОБА_7 має дочку працездатного віку, і що між ним і ОСОБА_4 укладено договір, який містить умови про обов`язок утримувати матір. Неповідомлення таких обставин дозволило ОСОБА_3 бути звільненим від відбування покарання у вигляді позбавлення волі та права керування транспортними засобами.
Вказували, що відповідач намагається уникнути виконання грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 і ОСОБА_2, оскільки відмова відповідача від прийняття спадщини на користь близького родича не була спрямована на настання реальних правових наслідків, а спрямована на приховання майна від виконання судових рішень.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на підставі статей 234, 1274 ЦК України, просили суд визнати недійсною відмову ОСОБА_3 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 своє волевиявлення з приводу відмови у прийнятті спадщини після смерті матері ОСОБА_7 не змінював, заперечуючи проти доводів позивачів, викладених у заявах по суті.
Місцевий суд зазначив, що доказів того, що ОСОБА_3 вчинив односторонній правочин у вигляді відмови від прийняття спадщини після смерті матері з метою ухилення від виконання судових рішень та сплати позивачам суми боргу, суду надано не було.
В рішенні вказано, що за ОСОБА_3 на праві власності зареєстровано транспортний засіб Opel Vectra, державний номерний знак НОМЕР_1, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги кредиторів. Доказів того, що належний ОСОБА_3 автомобіль ним приховується, суду не надано.
Також відповідачем та третіми особами надано договір від 27 травня 2013 року № 27/05, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, відповідно до умов якого сторони погодили умови відмови від прийняття спадщини у випадку смерті матері ОСОБА_7 .
Крім того, матеріали справи не містять доказів, що під час подання відповідачем заяви про відмову від прийняття спадщини існували обставини, зумовлені статтями 225, 229-231, 233 ЦК України.
Місцевий суд також зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що в межах виконавчого провадження з відповідача на користь ОСОБА_1 було стягнено борг у розмірі 23 069,36 грн, що також свідчить відсутність у боржника наміру ухилятися від сплати завданої ним шкоди.
Не погодуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Заніздра А. П., оскаржили його до апеляційного суду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Заніздри А. П. залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять доказів, що під час подання відповідачем заяви про відмову від прийняття спадщини існували обставини, зумовлені статтями 225, 229-231, 233 ЦК України, як зазначено в статті 1274 ЦК України, позивачами не доведено факту умисного вчинення ОСОБА_3 дій щодо ухилення від виконання судових рішень, тобто, з метою приховування цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судових рішень про стягнення грошових коштів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Заніздра А. П., просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди попередніх інстанцій застосували норму права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21), Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/82/19 (провадження № 61-23057св19), від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23), Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач, маючи невиконані зобов`язання зі сплати заборгованості, відмовився від прийняття спадщини на користь близького родича, що призвело до його неплатоспроможності перед кредиторами, оскільки він не має іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення наявної заборгованості, тому такий правочин має ставитися під сумнів в частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторності.
Заявники вказували, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що така відмова від прийняття спадщини вчинялась на виконання договору від 27 травня 2013 року № 27/05, оскільки зазначена заява таких відомостей не містить. При цьому, в матеріалах спадкової справи до майна померлої ОСОБА_7 договір від 27 травня 2013 року № 27/05 відсутній. Крім того, відповідно до статті 1273 ЦК України, відмова від прийняття спадщини є безумовною та беззастережною, тому не може бути пов`язаною з виконанням цього договору.
Також зазначала, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач продовжує користуватися майном, від спадкування якого відмовився.
Крім того, відповідно до інформації державного виконавця, отриманої на їх запити, майно, на яке можливо звернути стягнення у відповідача не виявлено, проте судові рішення боржником не виконані. Транспортний засіб приховується відповідачем, а тому перебуває у розшуку, у зв`язку з чим вилучити таке майно не є можливим.
Заявники зазначають, що суди попередніх інстанцій також не встановлювали наявність в діях відповідача під час вчинення оспорюваного правочину ознак зловживання правом.
Відзиви на касаційну скаргу
У серпні 2023 року Другий правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить розглядати справу без участі його представника.
У жовтні 2023 року від ОСОБА_3 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для її задоволення відсутні.
ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Биструшкін О. С., у жовтні 2023 року надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів заявників, просила залишити її без задоволення.
09 жовтня 2023 року ОСОБА_5 надіслав до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких заперечує щодо доводів останньої у зв`язку з її необґрунтованістю.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в інтересах яких діє адвокат Заніздра А. П., у липні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
Справа № 205/2053/22 надійшла до Верховного Суду 13 вересня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що вироком Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 08 липня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі Закону України "Про амністію у 2014 році" ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання та стягнено на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000 грн і майнову шкоду у розмірі 16 895,04 грн, а всього 166 895,04 грн.
В провадженні Другого правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого входять виконавчі провадження: № НОМЕР_3, дата відкриття 01 лютого 2016 року; № НОМЕР_4, дата відкриття 18 липня 2017 року; № НОМЕР_5, дата відкриття 11 березня 2019 року; № НОМЕР_6, дата відкриття 11 березня 2019 року; № НОМЕР_7, дата відкриття 21 січня 2020 року; № НОМЕР_8, дата відкриття 21 січня 2020 року; № НОМЕР_9, дата відкриття 24 липня 2020 року; № НОМЕР_10 дата відкриття 24 липня 2020 року, відповідно до яких зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість на загальну суму 545 557,13 грн.
27 травня 2013 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений договір № 27/05, відповідно до умов якого сторони погодили умови щодо виконання дітьми обов`язку утримувати свою матір ОСОБА_7 та умови щодо відмови від прийняття спадщини у випадку її смерті. Так, пунктом 4.4 зазначеного договору передбачено, що сторона, на користь якої буде здійснена вказана відмова від прийняття спадщини, зобов`язується сплатити іншій особі, яка здійснила таку відмову, грошову суму у розмірі 100 000 грн у погоджений сторонами строк (т. 1, а. с. 136-141).
ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір`ю ОСОБА_4 та ОСОБА_3
18 червня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь дочки померлої - ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 82).
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року у справі № 205/5860/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на квартиру АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).
Згідно з частиною першою, пунктами 1 та 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та визнання правочину недійсним.
Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивували позовну вимогу про визнання недійсною відмову ОСОБА_3 від прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_7 тим, що відповідач, знаючи про невиконані судові рішення зі сплати заборгованості на користь позивачів у розмірі 545 557,13 грн, та за відсутності будь-якого іншого майна і доходів, на які можливо звернути стягнення в рахунок погашення цієї заборгованості, вчинив вказаний правочин на користь близького родича, внаслідок чого втратив платоспроможність перед кредиторами за грошовими зобов`язаннями.
Позивачі зазначали, що, відмовившись від спадщини у вигляді 1/2 квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4, яка є дочкою спадкодавця, та залишившись проживати в цій квартирі, ОСОБА_3 мав на меті не допустити звернення стягнення на його частку у нерухомому майні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що на час подання відповідачем заяви про відмову від прийняття спадщини існували обставини, зумовлені статтями 225, 229-231, 233 ЦК України, як зазначено в статті 1274 ЦК України. Позивачами не доведено факту умисного вчинення ОСОБА_3 дій щодо ухилення від виконання судових рішень, тобто, з метою приховування цього майна від виконання в майбутньому судових рішень про стягнення грошових коштів.
Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з такими висновками судів, виходячи з такого.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, провадження № 61-7013св20; постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).
Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Згідно із частинами другою та п`ятою статті 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Главою 16 Розділу IV визначено правові наслідки недодержання стороною при вчиненні правочину вимог закону.
Відмова від спадщини, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено (стаття 225 ЦК України).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (стаття 229 ЦК України).
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним (стаття 230 ЦК України).
Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України).
Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України).
Аналіз змісту наведених норм свідчить, що суд може визнати недійсною відмову від прийняття спадщини з підстав, визначених частиною п`ятою статті 1274 ЦК України, у разі звернення до суду з таким позовом особою, яка вчинила такий правочин, а також, у передбачених законом випадках, зокрема, у разі смерті або визнання особи недієздатною, іншою особою.
Разом з тим, у справі, яка переглядається, з позовом про визнання відмови ОСОБА_3 від прийняття спадщини недійсною звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як кредитори до боржника, посилаючись на порушення їх прав тим, що, маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачами, відповідач вчинив оспорюваний правочин, що призвело до його неплатоспроможності та завдало шкоди позивачам.
За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином.
Відповідно до статті 214 ЦК України особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.
Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.
У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що "правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору".
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа.