ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 640/12095/21
адміністративне провадження № К/990/5546/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
секретаря судового засідання: Мамчича Р.В.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача Коваленко Д.Л.
перекладача Бакурадзе З.
представника відповідача Харченка С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року (головуючий суддя - Головань О.В.)
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді: Безименна Н.В., Кучма А.Ю.)
у справі №640/12095/21
за позовом громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України,
третя особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (далі- третя особа), в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 13 січня 2021 року №19-21 про відмову у визнанні біженцем громадянина Грузії ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем громадянина Грузії ОСОБА_1 .
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 належить до категорії осіб, які через свої політичні погляди та посади, які займали до 2012 року, не мають можливості повернутись в країну походження, оскільки можуть зазнавати там неправомірного переслідування. Позивач зазначає, що у Грузії після парламентських виборів 2012 року змінилась політична ситуація, його та його родину почали переслідувати через належність до певної соціальної групи та інші політичні переконання, відбувається переслідування колишніх представників влади, особи, які мають опозиційні переконання, підлягають тортурам та знущанням, а тому існує вірогідність бути закатованим за умови повернення його до країни походження.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 13 січня 2021 року № 19-21 про відмову у визнанні біженцем громадянина Грузії ОСОБА_1 . Зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання позивача біженцем.
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДМС України звернулась із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
5. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2022 року визначено склад колегії суддів для розгляду касаційної скарги: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білак М.В., судді Губська О.А., Калашнікова О.В.
6. Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
7. Також 18 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі №640/12095/21 до закінчення касаційного провадження у справі.
8. Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а ухвалою від 02 травня 2023 року - до касаційного розгляду в судовому засіданні.
9. У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2, яка перебуває у складі колегії суддів, 29 серпня 2023 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено склад колегії суддів для розгляду касаційної скарги: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білак М.В., судді: Мартинюк Н.М., Губська О.А.
10. Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року визнано необґрунтованою заяву громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1, подану його адвокатом - Коваленко Д.Л., про відвід головуючого судді Білак М.В. від участі у розгляді справи №640/12095/21. Передано заяву громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1, подану його адвокатом Коваленко Д.Л. про відвід для вирішення питання заявленого відводу судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу у порядку, встановленому статтею 31 КАС України.
11. 16 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні заяви позивача, поданої його адвокатом - Коваленком Д.Л. про відвід головуючого судді Білак М.В. від участі у розгляді справи №640/12095/21.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. ОСОБА_1 є громадянином Грузії, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тбілісі, за національністю - грузин, за релігійним переконанням - християнин.
13. Позивач має вищу освіту, рідною мовою є грузинська, має трьох дітей: доньку ОСОБА_3, 2002 року народження, сина ОСОБА_4, 2006 року народження, та сина ОСОБА_5 2012 року народження, які проживають разом з ним в місті Києві та навчаються у навчально-виховному комплексі "Міжнародний ліцей МАУП".
14. Під час проведення співбесід ОСОБА_1 повідомив, що в період з 2006 по 2012 роки працював на різних керівних посадах в Міністерстві оборони Грузії та Міністерстві Юстиції Грузії та Міністерстві з питань пробації та надання юридичної допомоги Грузії, зокрема:
- з 12 вересня 2002 року по 12 вересня 2006 року займався викладацькою діяльністю (на посаді педагога нормальної анатомії) в Університеті ім. Т. Мухадзе "ІВЕРІА" (м.Тбілісі, Грузія);
- з 2004 року по 2006 рік шукач захисту працював на посаді оперативного співробітника Департаменту Конституційної безпеки, Міністерство державної безпеки Грузії (м. Тбілісі);
- з 2006 року по 2008 рік працював на посаді директора центральної тюремної лікарні, Міністерстві юстиції (м.Тбілісі);
- з лютого по жовтень 2008 року був начальником штабу Департаменту пенітенціарної служби, Міністерство з питань пенітенціарної системи, пробації та надання юридичної допомоги Грузії (м. Тбілісі);
- з жовтня 2008 року по жовтень 2009 року працював на посаді керівника лікарні Глданської в`язниці №8, Міністерство юстиції Грузії (м. Тбілісі);
- з жовтня 2009 року по серпень 2010 року займав посаду директора Військового госпіталю, Міністерство оборони Грузії (м. Горі);
- із серпня 2010 року по грудень 2011 року займав посаду директора слідчого ізолятора №8 (Гдданська в`язниця), Міністерство з питань пенітенціарної системи, пробації та надання юридичної допомоги Грузії (м. Тбілісі);
- з грудня 2011 року по квітень 2012 року займав посаду заступника голови Департаменту військової поліції Об`єднаного штабу Збройних сил Грузії, Міністерство оборони Грузії.
15. 25 квітня 2012 року ОСОБА_1 був призначений головою медичного департаменту Об`єднаного штабу Збройних сил Грузії, Міністерство оборони Грузії. У цьому ж році позивач покинув країну громадянської належності.
16. З жовтня 2012 року по травень 2016 року позивач проживав у Туреччині, м. Стамбул. В подальшому, наприкінці травня 2016 року, нелегально наземним транспортом (автобусом) прямуючи через Болгарію, Молдову та Придністров`я, потрапив в Україну.
17. 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. 23 травня 2019 року рішенням ДМС України № 200-19 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки стосовно нього відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України від 08 липня 2011 року №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI), відсутні.
19. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.
20. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі №640/10717/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
21. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року вказане рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов громадянина Грузії ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 23 травня 2019 року №200-19. Зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Грузії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
22. 16 листопада 2020 року за результатами повторного розгляду заяви позивача складено висновок про відмову у визнанні громадянина Грузії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлено, що у заявника відсутні умови передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI та відсутні умови, за яких особу може бути визнано біженцем, у зв`язку із вчиненням ним тяжкого злочину неполітичного характеру та рекомендовано ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. 13 січня 2021 року ДМС України на підставі вказаного висновку прийняла рішення №19-21 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
24. Не погоджуючись із рішенням ДМС України від 13 січня 2021 року №19-21 (далі - Спірне рішення, Рішення №19-21), позивач звернувся до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
25. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що спірне рішення ДМС України прийнято за результатом розгляду справи №640/10717/19, однак висновки, зроблені судом у цій справі, відповідачем не були враховані.
26. Зазначив, що злочини, які інкримінуються позивачу, носять характер, безпосередньо пов`язаний із його службовою діяльністю, на території України такі злочини кваліфікуються за статтею 365 КК України "Перевищення влади або службових повноважень", статтею 127 КК України "Катування" та відноситься до злочинів середньої тяжкості.
27. Суд першої інстанції зобов`язав ДМС України прийняти відповідне рішення, враховуючи, що за наслідками розгляду справи №640/10717/19 вже здійснювався повторний розгляд заяви, а тому у суду відсутні підстави для висновку про те, що ще один повторний розгляд заяви може призвести до встановлення нових обставин щодо заяви позивача.
28. Суд апеляційної інстанції наголосив, що в межах спірних правовідносин суб`єкту владних повноважень обов`язково необхідно враховувати преюдиціальне значення обставин, встановлених у справі №640/10717/19. У вказаній судовій справі предметом судового розгляду вже була обставина щодо вчинення позивачем тяжких злочинів неполітичного характеру та надано цьому оцінка.
29. Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, яка підтверджує обґрунтованість загрози життю позивача, що встановлена судовим рішенням у справі №640/10717/19 на підставі відомостей з достовірних джерел інформації, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем неповно проаналізовано подану ОСОБА_1 заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не надано оцінки доводам щодо інформації по країні походження в частині обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Грузії, не перевірено відомості про наявні кримінальні провадження щодо позивача, недозволеного поводження відносно нього та членів його сім`ї.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
31. ДМС України у касаційній скарзі зазначила, що оскаржувані судові рішення прийняті із порушенням статті 10 Закону №3671-VI, пункту 6.10 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженого наказом МВС України від 07 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649).
32. На думку представника відповідача, суд апеляційної інстанції не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 березня 2019 року (справа №815/1190/17), від 15 жовтня 2019 року (справа №420/5266/18), від 27 січня 2020 року (справа №420/1618/19), від 07 вересня 2020 року (справа №420/6110/18), від 02 жовтня 2018 року (справа №826/880/17).
33. У касаційній скарзі наголошено, що ОСОБА_1 не може бути надано статус біженця, оскільки інформація по країні походження позивача, що розміщена у відкритих інформаційних джерелах, підтверджує факти тортур у Глданській в`язниці №8 у період, коли її очолював позивач, та свідчить про наявність індивідуальної відповідальності ОСОБА_1 у вчиненні протиправних дій та катуванні людей.
34. Відповідач вказав, що прийняття рішень про визнання особи біженцем або про відмову у визнанні особи біженцем, відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №3671-VI, відноситься до виключної компетенції ДМС України. У свою чергу, оскаржуваними судовими рішенням зобов`язано ДМС України прийняти рішення про визнання позивача біженцем.
35. Представник позивача направив відзив на касаційну скаргу. Зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій, зобов`язуючи відповідача прийняти відповідне рішення, не порушили дискреційні повноваження ДМС України, враховуючи, що суб`єкт владних повноважень вдруге вчиняє умисний супротив щодо надання позивачу статус біженця.
36. На думку представника ОСОБА_1, факт належності позивача до влади ОСОБА_6 і ув`язнення наразі останнього в Грузії свідчить про об`єктивну обґрунтованість щодо небезпеки для життя позивача.
37. Також представник позивача подав заяву, в якій повідомлялось, що наразі ОСОБА_1 боронить Україну і входить до складу БТГр "Жуляни", а його діти живуть і навчаються на території України, а тому відмова у наданні відповідного статусу буде мати наслідки не тільки для нього, а також і для його сім`ї.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
38. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
39. Спір у справі, що розглядається виник стосовно правомірності рішення ДМС України про відмову у визнанні громадянина Грузії біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 було відмовлено в отриманні статусу біженця через відсутність умов, визначених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI та у зв`язку із встановленням факту вчинення позивачем тяжкого злочину неполітичного характеру.
41. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо протиправності відмови у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Верховний Суд вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.
42. Із матеріалів справи вбачається, звертаючись із заявою про надання ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 послався на те, що у разі повернення до країни походженні йому загрожує несправедливе ув`язнення за сфабрикованими обвинуваченнями з боку державних органів влади з метою "давати неправдиві свідчення проти колишніх високопосадовців" та фізична розправа з боку представників криміналітету, оскільки з 2004 року він працював на керівних посадах Міністерства оборони Грузії, Міністерства юстиції, Пенітенціарної служби, МВС та Міністерства державної безпеки Грузії. Також зазначено, що в результаті його професійної, антикорупційної діяльності та антиросійських поглядів почалися переслідування з боку олігархів, "ворів в законі" та чинної влади.
43. Отже, підставою звернення до суду стало отримання міжнародного захисту за для захисту прав особи на життя, свободу та особисту недоторканість. Механізм міжнародного захисту застосовується у ситуаціях, коли людина не може повернутися в країну своєї громадянської належності через переслідування чи побоювання стати жертвою переслідувань внаслідок власного віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
44. Статтею 26 Конституції України регламентовано, що іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
45. В Україні порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
46. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
47. Особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI).
48. Статтею 6 Закону № 3671-VI передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
49. Отже, національним законодавством України встановлені виключення для отримання іноземцями міжнародного захисту.
50. Відповідно до статті 2 Закону №3671-VI питання, пов`язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.
51. Статтею 3 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року (далі - Загальна декларація), кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.