ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 140/281/18
провадження № 51-5569км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1,
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3,
секретар судового засідання ОСОБА_4,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5,
захисники (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6, ОСОБА_7,
засуджений (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8,
засуджений ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, а також касаційну скаргу ОСОБА_10 як особи, інтересів якої стосуються судові рішення в частині вирішення питання щодо речових доказів, на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2017020000000232, стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Волково Ширяївського району Одеської області, проживає в АДРЕСА_1,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в с. Волково Ширяївського району Одеської області, та
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в м. Іллінцях Вінницької області, проживає в АДРЕСА_1,
засуджених за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_8 - ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправомірно поклав в основу обвинувального вироку неналежні та недопустимі докази, що призвело до неправильної подвійної кваліфікації дій його підзахисного, а саме притягнення особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення двічі.
Указує, що формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не відповідає змісту ч. 4 ст. 187 КК України, яка діяла на час вчинення інкримінованих його підзахисному діянь, однак такі доводи сторони захисту залишилися поза увагою суду першої інстанції та не були належним чином спростовані апеляційним судом. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Зазначає, що суд встановив такі фактичні обставини, які не підтверджено жодним доказом, при цьому не зважив на довідку про результати використання апаратного комплексу вимірювання рівня психологічного стресу людини (поліграфа), де у висновках зазначено, що ОСОБА_8 брав участь у завданні тілесних ушкоджень, але особисто не вбивав потерпілого.
Також захисник не погоджується з тим, що суд визнав допустимими доказами показання його підзахисного, надані під час досудового розслідування, у ході проведення негласних слідчих розшукових дій (далі - НСРД) та слідчих експериментів, що порушує принцип безпосередності дослідження доказів у суді.
Зазначає, що суд неправомірно застосував конфіскацію майна, яке визнано речовим доказом, а саме автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1, оскільки він не належить ОСОБА_8, а також речей, які були у вказаному автомобілі та належать дітям його співмешканки - ОСОБА_10 і ОСОБА_12 .
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_9 - ОСОБА_7, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклав вимогу до Суду про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Вважає, що під час судового розгляду винуватість його підзахисного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК України, не доведено, його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 187 КК України. Стверджує, що його підзахисний не домовлявся з іншими співучасниками вчинити вбивство потерпілого, він виходив із будинку, коли потерпілий був живим із зв`язаними руками, і жоден із досліджених доказів не вказує на участь у вбивстві потерпілого саме ОСОБА_9 .
У касаційній скарзі ОСОБА_10 - особа, інтересів якої стосуються судові рішення в частині вирішення питання щодо речових доказів, просить змінити судові рішення в цій частині. Стверджує, що конфісковане майно належить їй та її сестрі ОСОБА_12 на праві власності, а тому має бути повернуто.
Указує, що у вироку відсутні обґрунтування рішення в частині того, на яких підставах грошові кошти та золоті прикраси повинні бути конфісковані в дохід держави.
Зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_8 як на досудовому слідстві, так і в суді пояснював, що речі, конфісковані в автомобілі, у якому він перебував, належать не йому, а дітям його співмешканки.
Засуджений ОСОБА_9 також подав до Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, за якою було відкрито касаційне провадження.
До початку касаційного перегляду засуджений ОСОБА_9 відмовився від своєї касаційної скарги в порядку ст. 432 КПК України, тому її доводи Суд не розглядає, враховуючи при цьому вимоги ч. 2 ст. 433 КПК України.
Водночас відсутні підстави для закриття касаційного провадження, оскільки судові рішення оскаржено іншими особами.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року засудженодо покарання у виді позбавлення волі:
ОСОБА_8 за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 15 років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК України - на строк 14 років з конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна;
ОСОБА_9 за пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - на строк 13 років з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК України - на строк 12 років з конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією майна.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 28 вересня 2017 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Автомобіль ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1, на який накладено арешт ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 04 жовтня 2017 року, який знаходиться у володінні ОСОБА_8, конфісковано в дохід держави;
Грошові кошти: чотири купюри номіналом по 1 долару США, вісімнадцять купюр номіналом по 500 грн, дев`ять купюр номіналом по 200 грн, одну купюру номіналом 100 грн, чотири купюри номіналом по 50 грн; золоті вироби, а саме два ланцюжки та два хрестики, виготовлені з жовтого металу, вилучені 28 вересня 2017 року під час огляду автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1, конфісковано в дохід держави.
Також скасовано арешти на автомобілі ВАЗ-21100, д.н.з. НОМЕР_2,87 і ВАЗ-2108, д.н.з. НОМЕР_3, та повернуто вказані автомобілі власникам - ОСОБА_13 і ОСОБА_14 .
Цим же вироком засуджено ОСОБА_11, який не оскаржував судових рішень у касаційному порядку та стосовно якого не було подано касаційних скарг.
За повідомленням ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" засуджений ОСОБА_11, 1967 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року вирок стосовно ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в частині застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна й визнання початку строку відбування покарання змінено; в частині конфіскації майна в дохід держави, а саме автомобіля ВАЗ-21099, д.н.з. НОМЕР_1, - скасовано. У резолютивній частині вироку про застосування додаткового покарання засудженим зазначено: "у виді конфіскації всього майна, яке є власністю засуджених". Початок строку відбування покарання визначено обчислювати з моменту набрання вироку законної сили. Скасовано арешт на речовий доказ, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 4 жовтня 2017 року, а саме автомобіль ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1, який перебував у володінні ОСОБА_8, та повернуто вказаний автомобіль його власнику - ОСОБА_15 .
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 листопада 2022 року відмовленов задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_10, вирок в частині вирішення питання щодо конфіскації речових доказів, а саме грошових коштів та золотих виробів, вилучених 28 вересня 2017 року під час огляду автомобіля ВАЗ -1099, д.н.з. НОМЕР_1, залишено без зміни.
ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватими в тому, щовони, за попередньою змовою між собою, з метою особистої наживи і незаконного збагачення вирішили спільно вчинити розбійний напад на особу похилого віку ОСОБА_16 та протиправно заволодіти його майном.
ІНФОРМАЦІЯ_5 близько 01:40 на не встановленому слідством автомобілі вони приїхали в с. Байраківка Немирівського району Вінницької області до помешкання потерпілого за адресою: АДРЕСА_2 . Розбивши скло, вони проникли до будинку, розбудили ОСОБА_16 і стали вимагати гроші, при цьому зв`язали руки потерпілого за спиною та завдавали ударів у різні частини тіла, зокрема ОСОБА_9 - знайденим молотком, а ОСОБА_11 і ОСОБА_8 - кулаками.
Надалі вони обшукали будинок та знайшли 600 грн, якими заволоділи.
Потім з метою приховування розбійного нападу ОСОБА_8 і ОСОБА_9, посадивши ОСОБА_16 на диван, утримували його, а ОСОБА_11 накинув йому на шию зв`язані між собою два фрагменти тканини і стягував їх до того часу, поки потерпілий не перестав подавати ознаки життя.
Смерть ОСОБА_16 настала в результаті механічної асфіксії від здавлення шиї закруткою (удавкою), затягнутою сторонніми руками.
Після вчинення умисного вбивства ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишили місце події, заволодівши коштами в сумі 600 грн, які розділили між собою та якими розпорядилися на власний розсуд, чим заподіяли потерпілій ОСОБА_17 матеріальну шкоду на вказану суму.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджені та захисники підтримали касаційні скарги, прокурор проти задоволення касаційних скарг заперечив.
Мотиви Суду
Межі перегляду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
Зі змісту касаційних скарг убачається, що в них є посилання на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України), тоді як перевірка цих обставин з огляду на ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в Суді є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень і підстав для їх скасування або зміни касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За правилами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Щодо висновків суду про доведеність винуватості засуджених та кваліфікацію їх дій
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, передбачених пунктами 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 187 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.
Обвинувачені в суді частково визнали свою винуватість та пояснювали, що проникли в будинок потерпілого з метою вчинення крадіжки або грабежу та заволоділи грошима в сумі 600 грн. Кожен з обвинувачених стверджував, що особисто потерпілого не бив та не вбивав, покладаючи винуватість у цьому на іншого.
Оцінюючи твердження обвинувачених про те, що вони не скоювали вбивства ОСОБА_16 і взагалі не завдавали йому тілесних ушкоджень, суд першої інстанції визнав їх неправдивими, спрямованими на уникнення ними кримінальної відповідальності та такими, що суперечать іншим доказам, а тому не взяв їх до уваги.
На підставі аналізу наявних у провадженні доказів, у тому числі показань самих ОСОБА_11, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в судовому засіданні, а також протоколів НСРД та слідчих експериментів, суд першої інстанції дійшов висновку, що смерть ОСОБА_16 настала саме за таких обставин, які вказані в обвинувальному акті, незважаючи на те, що всі обвинувачені заперечували свою причетність до вбивства, указуючи, що смерть потерпілого міг спричинити хтось інший зі співучасників злочину.