ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 511/2413/19
провадження № 61-10582 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
представник заявника - адвокат Шевчук Кирило Миколайович,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України
в Одеській області на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 січня 2020 року у складі судді Бобровської І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою
про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області).
В обґрунтування заяви зазначав, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1
у місті Южно-Сахалінськ Сахалінської області (зараз - російська федерація),
а з 1965 року разом із батьками переїхав до Магаданської області, де жив
до призову на військову службу у 1978 року. У грудні 1978 року він самовільно залишив військову частину, а у травні 1980 року був заарештований у місті Одесі (Україна) та засуджений військовим трибуналом до 7 років позбавлення волі.
З 1980 року по 1984 рік відбував покарання у колонії в селі Біленьке Запорізької області (№ 99), із 1984 року по 1987 рік - на тюремному режимі
у місті Івано-Франківську. У 1987 році, після звільнення, вибув до батьків
у місто Ростов на Дону, де отримав паспорт громадянина СРСР.
Вказував, що у 1987 році він переїхав до міста Запоріжжя, де працював
на різних підприємствах і уклав шлюб із ОСОБА_2, в якому
ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_3 . З цього часу він не покидав територію України. У 1989 році шлюб між ними було розірвано. 01 лютого
1991 року він уклав шлюб із ОСОБА_4, який розірвано 16 квітня 1992 року.
За час шлюбу він не виїжджав за кордон, станом на 24 серпня 1991 року проживав у місті Запоріжжі.
У 1993 році він поїхав на відпочинок до міста Одеси, де познайомився
зі ОСОБА_5, з якою почав проживати цивільним шлюбом. У 1993 році вони переїхали до села Новодмитрівка Роздільнянського району Одеської області, де він проживає й зараз. До 2002 року він працював слюсарем та доярем у вказаному селі.
Зазначав, що ним було втрачено радянський паспорт. 21 листопада 2018 року він звернувся до Роздільнянського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України. 23 січня
2019 року його особу було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи, але належність до громадянства України підтверджена
не була.
Він не має інших документів, які посвідчують його особу, що унеможливлює для нього реалізацію його прав і свобод, зокрема у сфері праці, медицини, соціального захисту.
Встановлення факту проживання на території України має для нього важливе значення і є необхідним для підтвердження його належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 січня
2020 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання
на території України задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, уродженця
міста Южно-Сахалінськ, Сахалінської області, РРФСР на території України станом на 24 серпня1991 року.
Суд першої інстанціїнадав оцінку наявним у матеріалах справи доказам і вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року. Встановлення цього факту необхідне заявнику
для підтвердження належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України.
Районний суд застосував відповідні норми Закону України "Про громадянство України" та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишено без задоволення.
Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 січня 2020 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються
на нормах законодавства, так як наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
При цьому заявник мав право на вирішення вказаного питання у судовому порядку без досудового врегулювання спору.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ГУ ДМС України в Одеській області
про наявність спору про право, оскільки метою встановлення факту постійного проживання заявника на території України є отримання ним паспорта громадянина України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У липні 2023 року ГУ ДМС України в Одеській області звернулося
до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій.
Підставами касаційного оскарження судових рішень ГУ ДМС України в Одеській області зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; не дослідження судами зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ГУ ДМС України в Одеській області мотивована тим,
що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про наявність правових підстав для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1
на території України станом на 24 серпня 1991 року. У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт перебування ОСОБА_1 на території України саме станом на 24 серпня 1991 року. Указаний факт з наявних у матеріалах справи доказів може бути підтверджено лише довідкою, виданою 11 вересня 2019 року військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідно до якої останній перебував на обліку у зазначеному військовому комісаріаті з 1978 року по 1991 рік. Проте, вказану довідку видано Першому заступнику начальника ГУ ДМС України в Одеській області, а тому вона не могла бути додана до заяви самим ОСОБА_1, довідка належним чином
не завірена, невідомо, хто її видав ОСОБА_1, тобто вона є неналежним доказом у справі.
Посилаючись на відповідні норми Закону України "Про громадянство України"
та Порядку, вказує, що у даному випадку наявний спір про право. Заява
ОСОБА_1 направлена на набуття громадянства України/отримання паспорта громадянина України, а факт набуття громадянства України громадянином іноземної держави не може бути встановлений у судовому порядку.
Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Южно-Сахалінськ Сахалінської області, що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1
(а. с. 7).
У 1965 році ОСОБА_1 з родиною переїхав до Магаданської області, де жив
до 1978 року, до призиву на військову службу.
У 1980 році ОСОБА_1 був заарештований у місті Одесі та засуджений
на 7 років: із 1980 року по 1984 рік він відбував покарання у селі Біленьке Запорізської області; з 1984 рік по 1987 рік перебував у місцях позбавлення волі
у місті Івано- Франківську.
У 1987 році, після звільнення, ОСОБА_1 поїхав до батьків до міста Ростов
на Дону, де закінчив автошколу.
У 1988 році разом із батьками переїхав до міста Запоріжжя, де одружився,
що підтверджується повним витягом із державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюбу № 00024820750 від 05 грудня 2019
(а. с. 13-15).
Відповідно до вищевказаного витягу встановлено, що документами, що посвідчує особу ОСОБА_1 на момент реєстрації шлюбу, був паспорт, серії НОМЕР_2, виданий ВВС Ворошиловського райвиконкому м. Ростов на Дону,
27 травня 1987 року.
Факт отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина СРСР підтверджується листом Головного управління міністерства внутрішніх справи російської федерації
по Ростовській області від 25 листопада 2019 року № 3/197718477986 (а. с. 8).
На підставі довідки голови акціонерного товариства "Запоріжгаз" (далі -
АТ "Запоріжгаз") від 11 жовтня 2019 № 159/24 "Про підтвердження трудового стажу та перейменування підприємства" встановлено, що ОСОБА_1
з 10 грудня 1987 року працював водієм автотранспортних засобів.
27 квітня 1989 року ОСОБА_1 було видано дублікат трудової книжки серії НОМЕР_3 (а. с. 9-10).
На підставі архівної довідки АТ "Запоріжсталь" від 19 лютого 2019 року № 2010082 встановлено, що 01 грудня 1989 року ОСОБА_1 працював у цеху доменом печі по 5 ЧМ-1 розряду (а. с. 12).
Відповідно до листа виконуючого обов`язки начальника Дніпровського районного у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 27 квітня 2019 року
№ 1766/17.4-04-37 01 лютого 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, який було розірвано рішенням Ленінського району
м. Запоріжжя від 05 березня 1992 року (а. с. 16).
У рішенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 1992 року (справа № 2-860/92) зазначено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з лютого 1991 року, однак із листопада 1991 року шлюбні стосунки припинені
(а. с. 17).
На підставі довідки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11 вересня 2019 року № ВО/2104 встановлено,
що ОСОБА_1 20 вересня 1991 року вибув до Заводського РВК, до зняття
з реєстраційного обліку проживав за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 18).
У 1993 році ОСОБА_1 познайомився зі своєю теперішньою цивільною дружиною та переїхав до с. Новодмитрівка Роздільнянського району Одеської області, де працював на фермі до 2002 року, що підтверджується листом виконуючого обов`язки начальника відділу "Трудовий архів при Роздільнянській районній раді" від 28 вересня 2018 року № 220/08-19 (а. с. 19).
З 2006 року ОСОБА_1 працював у сільськогосподарському товаристві
з обмеженою відповідальністю "Іва", що підтверджується довідкою директора товариства від 03 грудня 2019 року № 91 (а. с. 43).
Вищевказані факти підтверджуються висновком за результатами проведення процедури встановлення особи Роздільнянського РВ ГУ ДМС України в Одеській області від 23 січня 2019 року (а. с. 21-22).
Відповідно до вказаного висновку встановлено особу ОСОБА_1, належність до громадянства України не підтверджено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ГУ ДМС України в Одеській області задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення,
в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав
(частина перша статті 293 ЦПК України).