ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 11-395сап21
за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 20 липня 2021 року № 1614/0/15-21 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 01 березня 2021 року № 497/2дп/15-21 про відмову у притягненні судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження"
19 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасувати рішення ВРП від 20 липня 2021 року № 1614/0/15-21 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 01 березня 2021 року № 497/2дп/15-21 про відмову у притягненні судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження".
02 вересня 2021 року ухвалою Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження за цією скаргою, а ухвалою від 08 жовтня 2021 року призначила справу до розгляду.
Після цього, 27 липня 2022 року я заявляла самовідвід у справі, який ухвалою від 28 липня 2022 року Велика Палата Верховного Суду відхилила.
19 жовтня 2023 року в судовому засіданні під час розгляду справи№ 11-395сап21 я заявила про самовідвід.
Свою заяву мотивувала тим, що у 2023 році мені стало відомо, що у 2020 році ОСОБА_1 зняв телепередачу в рубриці "ЧЕСТЬ і НЕ.ЧЕСТЬ тижня", де визнав мене "НЕ.ЧЕСТЬ тижня" як доповідача в цивільній справі № 372/4583/14-ц.
Крім того, 26 липня 2022 року ОСОБА_1 опублікував пост на своїй сторінці у фейсбуці, у якому заявив про існування тісного контакту між мною та суддею ОСОБА_2, оскільки, перебуваючи на посадах суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ми тривалий час працювали в одному кабінеті, а також отримали квартири в одному багатоквартирному житловому будинку.
За таких обставин вважаю, що існують обставини, які викликають сумнів у неупередженості суддівідповідно до пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому просила заяву про самовідвід задовольнити.
19 жовтня 2023 року своєю ухвалою Велика Палата Верховного Суду мою заяву про самовідвід залишила без задоволення.
Ухвала мотивована тим, що заявлені для самовідводу передумови виникли задовго до наміру судді послатися на них як на підставу для задоволення заяви. Після розкриття згадуваної інформації ОСОБА_1 не заявив відводу жодному із суддів Великої Палати Верховного Суду. Зі змісту заяви про самовідвід Велика Палата Верховного Суду не встановила нових обставин, які б викликали у скаржника та у суспільства сумніви в неупередженості, небезсторонності та об`єктивності судді.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся, тому висловлюю окрему думку відповідно до статті 34 КАС України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.
За змістом пункту 4 частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.
Згідно із частиною сьомою статті40 КАС України питання про відвід судді Великої Палати не підлягає передачі на розгляд іншому судді та розглядається Великою Палатою.
Відвід (самовідвід) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.
Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 травня 2007 року у справі "Бочан проти України" закріпив, що ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
У справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algaro v. Spain; постанова від 28 жовтня 1998 року) ЄСПЛ зазначив, що дійсно навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати в людей.
У рішеннях від 09 листопада 2006 року у справі "Білуга проти України" ЄСПЛ наголосив, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри в недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
У рішенні від 01 жовтня 1982 року у справі "П`єрсак проти Бельгії" (Piersack v. Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості або, навпаки, її наявність може бути перевірено різноманітними способами, провів розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання громадянина в конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.
У вказаному рішенні, встановивши порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ЄСПЛ наголосив на тому, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є законні сумніви, повинен вийти зі складу суду.