У Х В А Л А
26 жовтня 2023 року
м. Київ
Справа № 201/5972/22
Провадження № 14-132цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Воробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І.,
Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, про встановлення факту самостійного виховання дитини
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 10 травня 2023 року у складі колегії суддів Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 .
Заяву мотивовано тим, що 02 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .
З лютого 2022 року він та його дружина почали проживати окремо, син залишився проживати з ним, а мати дитини виїхала за кордон.
У травні 2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, згідно з яким визначено місце проживання дитини разом із батьком.
06 липня 2022 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано судовий наказ у справі № 201/3829/22 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня
2022 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.
Вказував, що він разом із сином ОСОБА_3 і його дочкою від першого шлюбу ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Мати дитини з лютого 2022 року не бере участі в житті дитини, не спілкується з нею, матеріально не утримує.
Стверджував, що він є батьком, який самостійно виховує дитину. Встановлення факту самостійного виховання дитини потрібно йому для оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд встановити юридичний факт самостійного виховання ним дитини - ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня
2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обоє батьків беруть участь у вихованні дитини, оскільки відповідно до судового наказу від06 липня
2022 року стягнуто з матері ОСОБА_2 на користь батька ОСОБА_1 аліменти на утримання їх малолітнього сина ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_3, також між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено 25 травня 2022 року договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків батьків, а тому суд вважав, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2022 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини. Вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.
08 червня 2023 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували інтересів дитини. Вважає, що мати усунулася від виховання дитини, тому суд має встановити факт самостійного виховання ним дитини.
Відмовляючи у встановленні факту самостійного виховання дитини, суди посилалися на норми законодавства України, які зобов`язують батьків виховувати своїх дітей, натомість не надали оцінки доказам, які свідчать про те, що матір дитини фактично не виконує своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Також заявник звертає увагу на порядок встановлення статусу одинокої матері (батька).
Інші учасники справи не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/5972/22.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для відкриття касаційного провадження, а саме, суди розглянувши справу, застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 26 серпня 2021 року у справі № 591/1371/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 127/15014/20, а також вказує, що суди не дослідили зібраних у справі доказів та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 вересня 2023 року передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.
У цій справі заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дитини, зокрема, з метою (згідно з доводами заявника) отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також отримання відстрочки від мобілізації.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначав, що правова проблема постає під час дії правового режиму воєнного стану у значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов`язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути винесені найближчим часом.
Щодо предметної юрисдикції цієї справи та можливості її вирішення в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинстваколегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначала таке.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (стаття 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України та не є вичерпним.
Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Визначаючи, чи пов`язується з установленням факту виникнення в заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
У цій справі заявник просив встановити факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину.
Порядок отримання соціальної допомоги визначено відповідними нормативно-правовими актами залежно від виду соціальної допомоги.
Державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції відповідних органів державної влади як суб`єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення.
Кабінет Міністрів України постановою від 27 грудня 2001 року № 1751 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми" затвердив відповідний Порядок, який визначає умови призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми.
Отже, правовідносини у цій сфері носять публічних характер.
Також ОСОБА_1 заявляв, що встановлення факту самостійного виховання ним дитини пов`язане з виконанням військового обов`язку, стосується проходження військової служби, реалізації ним права на відстрочку від призиву на військову службу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (стаття 1 Закону України "Про оборону України").