Постанова
Іменем України
3 жовтня 2023 року
м. Київ
Справа № 686/7081/21
Провадження № 14-91цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Хмельницької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання
за касаційною скаргою позивачки на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року, ухвалене суддею Мазурок О. В., і постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, прийняту колегією суддів у складі Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Позивачка була акціонером Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Хмельницький комбінат хлібопродуктів". Із 2002 року через накладений на все її майно арешт у кримінальній справі вона не могла розпоряджатися належними їй акціями цього товариства. Тому, надавши у 2004 році згоду ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" на викуп її акцій під час перетворення акціонерного товариства у товариство з обмеженою відповідальністю, не змогла укласти відповідний договір. Зазначений арешт слідчий скасував аж у 2012 році у зв`язку із закриттям кримінальної справи через відсутність у діях позивачки складу злочину. Проте до того часу товариство вже було припинене.
2. Позивачка ініціювала вирішення у суді спору з державою про стягнення за рахунок Державного бюджету України вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" у кількості 1 342 086 штук у розмірі 1 175 530,33 грн. 27 листопада 2018 року місцевий суд задовольнив позов у справі № 686/21941/15-ц (№ у ЄДРСР 78463401). 18 березня 2019 року апеляційний суд (№ у ЄДРСР 80714925), а 26 лютого 2021 року - суд касаційної інстанції (№ у ЄДРСР 95213201) залишили це рішення без змін.
3. Однак судове рішення у вказаній справі держава виконала не відразу. Тому позивачка знову звернулася до суду з позовом до держави в особі обласної прокуратури та ДКС України. Просила стягнути 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за період з 1 травня 2004 року (дати, станом на яку оцінена вартість акцій позивачки згідно з висновком судової економічної експертизи № 05-03/105 від 19 червня 2014 року у справі № 686/11154/13-ц) до 23 жовтня 2019 року (останнього дня, включно до якого рішення суду у справі № 686/21941/15-ц залишалося невиконаним).
4. Перед судами постало питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Суд першої інстанції вирішив що так (№ у ЄДРСР 100333264), але за період з18 березня 2019 року (з дня прийняття постанови апеляційного суду у справі № 686/21941/15-ц (№ у ЄДРСР 80714925), що є днем набрання чинності рішенням суду першої інстанції у тій справі) до 23 жовтня 2019 року. Апеляційний суд вважав таке застосування норм неправильним і відмовив у задоволенні позову (№ у ЄДРСР 102190315).
5. Позивачка оскаржила ці судові рішення у касаційному порядку. Стверджувала, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду про те, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на деліктні зобов`язання та зобов`язання, пов`язані з виконанням рішення суду, а суд першої інстанції безпідставно задовольнив її вимоги частково.
6. Велика Палата Верховного Суду мала відповісти, зокрема, на питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення. Вирішила, що так, але не з дня набрання чинності цим рішенням, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (тут і далі - у значенні цього терміну, визначеному в абзаці четвертому пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845)) і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
(2) Зміст позовної заяви
7. 18 березня 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом до Хмельницької обласної прокуратури та ДКС України. Просила стягнути з ДКС України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання на користь позивачки з Єдиного казначейського рахунку 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання у розмірі 546 186,82 грн та інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов`язання, у розмірі 6 337 116,43 грн, а всього - 6 883 303,25 грн. Мотивувала позов так:
7.1. Вартість належних позивачці 1 342 086 простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" станом на 1 травня 2004 року згідно з висновком експерта становила 1 175 530,33 грн. Цим майном позивачка не могла розпоряджатися через арешт усього її майна на підставі постанови Прокуратури Хмельницької області від 28 листопада 2002 року.
7.2. 15 червня 2012 року згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинено Товариство з обмеженою відповідальністю "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" (далі - ТОВ "Хмельницький КХП") - правонаступника ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" за рішенням засновника.
7.3. 17 липня та 23 серпня 2012 року слідчий в особливо важливих справах Прокуратури Хмельницької області виніс постанови про закриття кримінальної справи щодо позивачки через відсутність у її діях складу злочину, а 19 липня 2012 року - про зняття арешту з майна позивачки, зокрема з цінних паперів.
7.4. 27 листопада 2018 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 686/21941/15-ц ухвалив рішення (№ у ЄДРСР 78463401) про стягнення з ДКС України на користь позивачки за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку 1 175 530,33 грн вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів" у кількості 1 342 086 штук. 18 березня 2019 року Хмельницький апеляційний суд (№ у ЄДРСР 80714925), а 26 лютого 2021 року - Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (№ у ЄДРСР 95213201) залишили рішення суду першої інстанції без змін.
7.5. Стаття 625 ЦК України входить до розділу І "Загальні положення про зобов`язання" Книги п`ятої ЦК України. Тому ця стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або законом.
7.6. Інфляційні втрати та три проценти річних за частиною другою статті 625 ЦК України слід нараховувати до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (пункт 53; № у ЄДРСР 82424013)).
7.7. 24 жовтня 2019 року ДКС України виконала рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року у справі № 686/21941/15-ц (№ у ЄДРСР 78463401) і перерахувала на картковий рахунок позивачки 1 175 530,33 грн.
7.8. Право позивачки вимагати сплати коштів і обов`язок, що кореспондує цьому праву, виникли з 1 травня 2004 року (дати, станом на яку експерт визначив вартість акцій). Цей обов`язок залишався невиконаним аж до 23 жовтня 2019 року включно.
(3) Зміст рішень суду першої інстанції
8. 30 вересня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив рішення (№ у ЄДРСР 102190315) про часткове задоволення позову: стягнув з Державного бюджету України на користь позивачки інфляційні втрати у розмірі 19 984,01 грн і 3 % річних у розмірі 95 459,48 грн; в іншій частині позову відмовив. Обґрунтував рішення так:
8.1. Інфляційні втрати на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошовогозобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення - способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання цього зобов`язання.
8.2. Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (№ у ЄДРСР 74838873)).
8.3. Слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки інфляційні втрати у розмірі 19 984,01 грн за період з 18 березня 2019 року (з дня прийняття постанови апеляційного суду у справі № 686/21941/15-ц (№ у ЄДРСР 80714925), що є днем набрання чинності рішенням суду першої інстанції у тій справі) до 23 жовтня 2019 року включно, виходячи з такого розрахунку: 1 175 530,33 грн заборгованості станом на 23 жовтня 2019 року х 101,70 сукупного індексу інфляції за період з 18 березня 2019 року до 23 жовтня 2019 року = 1 195 514,01 грн - 1 175 530,33 грн = 19 984,01 грн інфляційних втрат.
8.4. Також треба стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки 3 % річних у розмірі 21 256,16 грн за період з 18 березня 2019 року до 23 жовтня 2019 року включно, виходячи з такого розрахунку: 1 175 530,33 грн заборгованості станом на 23 жовтня 2019 року х 3 х 220:365:100 = 95 459,48 грн.
9. 30 вересня 2021 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановив ухвалу (№ у ЄДРСР 100333262), згідно з якою виправив арифметичну помилку в рішенні від 30 вересня 2021 року, а саме результат арифметичної дії 1 175 530,33 грн х 3 х 220:365:100. Зазначив, що таким результатом є не 95 459,48 грн, а 21 256,16 грн.
10. 17 листопада 2021 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив додаткове рішення (№ у ЄДРСР 101154570) про те, щоби судовий збір компенсувати за рахунок держави, оскільки позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи.
(4) Зміст рішень суду апеляційної інстанції
11. 22 грудня 2021 року Хмельницький апеляційний суд прийняв постанову (№ у ЄДРСР 102190315) за апеляційними скаргами позивачки, Хмельницької обласної прокуратури та ДКС України. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову у задоволені позову. Компенсував Хмельницькій обласній прокуратурі та ДКС України по 1 362,00 грн судового збору за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Аргументував постанову так:
11.1. Зобов`язання з повернення 1 175 530,33 грн виникло на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду від 27 листопада 2018 року у справі № 686/21941/15-ц (№ у ЄДРСР 78463401) про стягнення на користь позивачки на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) вартості арештованих простих іменних акцій. Це рішення набрало законної сили 18 березня 2019 року. За його виконанням позивачка звернулася до Головного управління ДКС України в Хмельницькій області 5 квітня 2019 року, а 24 жовтня 2019 року це рішення було виконане.
11.2. Компенсація, яку суд першої інстанції стягнув на користь позивачки, передбачена статтею 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI). Її стягнення зумовлене пропуском тримісячного строку для виплати коштів відповідно до судового рішення (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI), на виконання якого поширюються гарантії держави відповідно до статті 2 Закону №4901-VI. Недостатність бюджетних коштів чи їх відсутність не звільняють державу від обов`язку належно виконати судове рішення, що набрало законної сили.
11.3. "Спірним питанням" у цій справі є наявність правових підстав для стягнення з ДКС України "компенсаційних виплат" через неможливість позивачки реалізувати прості іменні акції й отримати за них кошти з 1 травня 2004 року (дати, станом на яку експерт визначив вартість арештованих простих іменних акцій) до 23 жовтня 2019 року включно (дня, що передував виконанню судового рішення у справі № 686/21941/15-ц) "у зв`язку із затримкою" у виконанні цього рішення про стягнення на користь позивачки на підставі Закону № 266/94-ВР 1 175 530,33 грн.
11.4. Доводи позивачки стосуються цивільно-правової відповідальності відповідачів і ґрунтуються, зокрема, на положеннях статей 11, 509, 625 ЦК України.
11.5. Закон № 4901-VI не поширюється на правовідносини щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених статтею 1 Закону № 266/94-ВР (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц (№ у ЄДРСР 98298917)). Зобов`язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із обов`язками державних органів за судовим рішенням про стягнення коштів. Тому не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках.
11.6. У правовідносинах щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР боржником є держава, яка виконує відповідний обов`язок на підставі судового рішення через ДКС України, тоді як гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів, боржником за якими є, зокрема, державний орган, а також участь ДКС України у цьому процесі мають "інше призначення та завдання". У випадку з такими гарантіями виконання судових рішень про стягнення коштів покладено на органи казначейства, які здійснюють обслуговування рахунків відповідного державного органу. Боржником у такому випадку є державний орган, який "несе зобов`язання перш за все своїм коштом в межах асигнувань з державного бюджету". Проте позивачка просила стягнути кошти не з державного органу, а з державного бюджету.
11.7. Відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не слід ототожнювати із зобов`язаннями державних органів за судовим рішенням про стягнення коштів. Тому "не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках". Слід розмежовувати юридичну відповідальність держави та юридичну відповідальність державних органів.
11.8. Компенсація за несвоєчасне (понад три місяці) виконання судового рішення про стягнення коштів (боржником за яким є, зокрема, державний орган), яку суд першої інстанції стягнув на користь позивачки, передбачена статтею 5 Закону № 4901-VI. На цю ситуацію поширюються гарантії держави відповідно до статті 2 Закону № 4901-VI. Закон № 266/94-ВР такого обов`язку ДКС України не встановлює. Оскільки у цих законів різна сфера правового регулювання, то помилково застосовувати до спірних правовідносин положення статті 5 Закону № 4901-VІ як підставу для стягнення на користь позивачки компенсації (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 (№ у ЄДРСР 87527282) і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20 (№ у ЄДРСР 98298917)). Тому у позові слід відмовити. У зв`язку з цим додаткове рішення суду першої інстанції втрачає силу.
11.9. Аргументи апеляційної скарги позивачки щодо незастосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 522/8741/13 (№ у ЄДРСР 89426568), є безпідставними. В останній встановлені інші обставини й інша підстава, з якою пов`язується невиконання зобов`язання.
12. 29 грудня 2021 року Хмельницький апеляційний суд постановив ухвалу (№ у ЄДРСР 102285444), згідно з якою виправив описку, допущену у постанові від 22 грудня 2021 року: в абзаці третьому резолютивної частини замість помилкового "Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення" правильним вважати "Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2021 скасувати та постановити нове судове рішення".
(5) Зміст вимог касаційної скарги
13. 13 січня 2022 року позивачка подала касаційну скаргу. Просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції і змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги. Скаржилася на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.
(6) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
14. 7 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу (№ у ЄДРСР 103056568) про відкриття касаційного провадження у справі. Вказав, що підстава для касаційного оскарження, яку навела позивачка, визначена у пункті 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України): суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Роз`яснив учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу протягом десяти днів від моменту отримання копії цієї ухвали.
15. 12 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу (№ у ЄДРСР 106204737) про призначення справи до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
16. 21 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу (№ у ЄДРСР 106479670), згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так:
16.1. Із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (№ у ЄДРСР 74838873) і від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465), приписи частини другої статті 625 ЦК України поширюються на спірні правовідносини.
16.2. У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із тих, які ним не передбачені, але не суперечать йому; в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права й обов`язки можуть виникати з делікту та з рішення суду. Грошове зобов`язання має бути виконаним із дня набрання судовим рішенням законної сили, оскільки з цього часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизованим і визначеним. У випадку якщо у рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір та ці зобов`язання належно не виконані, підлягають застосуванню вимоги частини другої статті 625 ЦК України.
16.3. У справі № 646/14523/15-ц спірні правовідносини подібно до справи № 686/7081/21 стосувалися стягнення з ДКС України шляхом безспірного списання, зокрема, 3 % річних від простроченої суми й інфляційних утрат через прострочення виконання основного зобов`язання, визначеного у рішенні суду про стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача відшкодування моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення з ДКС України на користь позивача інфляційних втрат і 3 % річних за період з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання до дня фактичного виконання рішення суду.
16.4. На противагу зазначеному висновку апеляційний суд врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 (№ у ЄДРСР 87527282), залишивши поза увагою принцип ієрархії висновків Верховного Суду (висновки колегії - висновки палати - висновки об`єднаної палати - висновки Великої Палати Верховного Суду), а саме те, що у разі, коли існують відмінності щодо вирішення певного питання у висновках колегії, об`єднаної палати або Великої Палати, то суд застосовує висновок Великої Палати Верховного Суду.
16.5. У справі № 826/17656/16 спір стосувався визнання протиправними дій ДКС України щодо невиконання судового рішення, ухваленого на підставі Закону № 266/94-ВР, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виснував, що сфера правового регулювання Закону № 4901-VI не охоплює правові відносини щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених статтею 1 Закону № 266/94-ВР, оскільки обов`язок держави відшкодувати шкоду у випадках, визначених законом, не можна ототожнювати із обов`язками державних органів за судовим рішенням про стягнення коштів; тому не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках. Зазначений висновок ґрунтується на тому, що регламентація правовідносин стосовно виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, а в іншому - держава, відрізняється, з огляду на що застосування окремих нормативних положень, які регулюють одну сферу правовідносин, до іншої є помилковим. Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3 % річних за висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується тих, які виникають у зв`язку із заподіянням шкоди та її подальшим відшкодуванням; саме судове рішення про відшкодування шкоди є підставою для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності.
16.6. Закон № 266/94-ВР не передбачає, що положення частини другої статті 625 ЦК України про обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми не поширюється на спірні правовідносини. Так само Закон № 266/94-ВР не встановлює інший розмір цих процентів.
16.7. У провадженні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду перебували ще дві справи за вимогами членів сім`ї позивачки з аналогічними обставинами та подібним обґрунтуванням, що і у справі № 686/7081/21:
16.7.1. В одному випадку Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 (№ у ЄДРСР 87527282), і виснував, що доводи позивача, якими він обґрунтував право на нарахування інфляційних втрат і 3 % річних від простроченої суми за частиною другою статті 625 ЦК України, ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень цивільного законодавства (постанова від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц (№ у ЄДРСР 98298917) за позовом ОСОБА_2 ). Ці висновки застосував апеляційний суд у справі № 686/7081/21.
16.7.2. В іншому випадку Верховний Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465), і виснував про наявність підстав, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних (постанова від 11 серпня 2021 року у справі № 686/29245/18 (№ у ЄДРСР 99037653) за позовом ОСОБА_3 ). Аналогічні висновки урахував у справі № 686/7081/21 суд першої інстанції.
16.8. Необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16, щодо незастосування положень частини другої статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок несвоєчасного виконання ДКС України рішення суду про відшкодування державою шкоди, а також сформулювати висновок про те, чи поширюються норми частини другої статті 625 ЦК України на відносини, які не є цивільними у розумінні статті 1 ЦК України.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи позивачки
17. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:
17.1. Спір виник щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду про стягнення на користь позивачки відшкодування шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР. Апеляційний суд правильно встановив, що позивачка просила стягнути кошти не з державного органу, а з Державного бюджету України, і кошти, які стягнув суд першої інстанції, передбачені Законом № 266/94-ВР. Однак апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин припис частини другої статті 625 ЦК України та відповідні висновки Верховного Суду. Натомість безпідставно застосував приписи Закону № 4901-VI та помилково вважав, що суд першої інстанції стягнув компенсацію згідно з цим Законом. Висновок апеляційного суду про те, що у Законах № 4901-VI і № 266/94-ВР різна сфера правового регулювання, а тому застосування до спірних правовідносин приписів статті 5 Закону № 4901-VI для стягнення на користь позивачки компенсації було помилкою суду першої інстанції, узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 (№ у ЄДРСР 87527282), та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованими у постанові від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц (№ у ЄДРСР 98298917).
17.2. Суд першої інстанції застосував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (№ у ЄДРСР 74838873). У тій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, про те, що виконання судових рішень урегульоване Законом України "Про виконавче провадження", і до цих відносин незастосовні приписи статті 625 ЦК України.
17.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 8 квітня 2020 року у справі № 339/400/16-ц (№ у ЄДРСР 88833061) зазначив, що приписи статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати також з делікту та з рішення суду; у рішенні суд визнав грошові зобов`язання держави, визначив їхній розмір; ці зобов`язання належно не виконані; тому слід застосувати припис частини другої статті 625 ЦК України. Такий висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
17.4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 686/29245/18 (№ у ЄДРСР 99037653) встановив аналогічні обставини, як і у справі № 686/7081/21, та сформулював висновок про стягнення на користь фізичної особи ( ОСОБА_3 ) 3 % річних та інфляційних втрат за період невиконання судового рішення про стягнення з Державного бюджету України вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ "Хмельницький комбінат хлібопродуктів".
18. 10 січня 2023 року позивачка подала відповідь на відзив ДКС України. Мотивувала так:
18.1. ЦК України регулює відповідальність за завдання шкоди у деліктних правовідносинах, пов`язаних із незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
18.2. Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальним законом, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, незалежно від підстав виникнення останніх (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 25; № у ЄДРСР 74838873)).
(2) Позиція ДКС України
19. 2 грудня 2022 року ДКС України подала відзив на касаційну скаргу позивачки. Аргументувала так:
19.1. Жоден із державних органів-відповідачів у цій справі не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України.
19.2. Державний бюджет України не передбачає асигнувань для виплати інфляційних втрат та трьох процентів річних після прострочення виконання рішення суду про відшкодування шкоди державою.
19.3. Вичерпний перелік випадків та алгоритм стягнення коштів Державного бюджету України визначає Порядок № 845. Він не передбачає можливості стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат та трьох процентів річних.
20. 19 січня 2023 року ДКС України подала заперечення щодо відповіді позивачки на відзив. Обґрунтувала так:
20.1. Спірні правовідносини виникли щодо виконання ДКС України судового рішення про безспірне списання коштів Державного бюджету України. На ці правовідносини цивільне законодавство не поширюється. Тому застосування до них приписів статті 625 ЦК України неможливе.
20.2. Протягом 2004 року - першої половини 2019 року, тобто до моменту надходження виконавчого документа на виконання, ДКС України не мала підстав вчиняти дії з виконання судового рішення у справі № 686/21941/15-ц.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи касаційним судом
21. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. За твердженням позивачки, апеляційний суд не врахував висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (№ у ЄДРСР 74838873) і від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 8 квітня 2020 року у справі № 339/400/16-ц (№ у ЄДРСР 88833061) та від 11 серпня 2021 року у справі № 686/29245/18 (№ у ЄДРСР 99037653). Тому перегляд судових рішень у Великій Палаті Верховного Суду обмежений наведеною підставою.
22. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього кодексу).
23. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
24. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
25. Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).
26. 7 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,відкриваючи касаційне провадження (№ у ЄДРСР 103056568), роз`яснив учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу впродовж десяти днів із моменту отримання копії ухвали про відкриття касаційного провадження (т. 1, а. с. 212). 1 квітня 2022 року ДКС України отримала цю ухвалу Верховного Суду (т. 1, а. с. 215) і 2 грудня 2022 року, тобто після спливу строку, який визначив суд, подала відзив на касаційну скаргу (т. 2, а. с. 15-23). 10 січня 2023 року позивачка подала відповідь на відзив ДКС України (т. 2, а. с. 40-43), а 19 січня 2023 року ДКС України подала заперечення щодо відповіді на відзив (т. 2, а. с. 44-47).
27. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).