ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 608/944/22
провадження № 51-4022 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
представника потерпілого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2023 року та вирок Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, та касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12022211140000017 за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, та 20 000 грн понесених витрат на правову допомогу.
Вказаним вироком вирішено питання щодо запобіжного заходу та речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 26 березня 2022 року приблизно о 07:30, перебуваючи біля домогосподарства АДРЕСА_1, під час словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_9, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, завдав потерпілому ОСОБА_9 ножем один удар у підборіддя та один удар у грудну клітку ззаду, чим спричинив тяжке тілесне ушкодження.
Вироком Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишено без задоволення, апеляційні скарги прокурора ОСОБА_10 та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 задоволено частково.
Вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2023 року в частині призначеного ОСОБА_8 покарання скасовано. Ухвалено у цій частині новий вирок, яким засуджено ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2023 року в частині вирішення цивільного позову змінено. Ухвалено частково задовольнити цивільний позов потерпілого, та стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, та 8 000 грн понесених витрат на правову допомогу.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ставить питання про зміну вироку місцевого суду та вироку апеляційного суду, просить перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 1 ст. 121 КК на ст. 124 КК і призначити йому покарання в межах санкції цієї статті.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що вирок суду побудований на припущеннях, а матеріали кримінального провадження не містять доказів винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК. Звертає увагу, що місцевий суд свої висновки обґрунтував показаннями потерпілого, при цьому безпідставно проігнорував показання обвинуваченого ОСОБА_8, які є послідовними і правдивими та у яких він вказував, що не мав умислу на заподіяння тілесних ушкоджень, а виключно оборонявся від агресивних дій потерпілого, який спровокував конфлікт та намагався вдарити його каменем. Зазначає, що суд без відповідної оцінки залишив протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_8, а також висновок експерта, у якому зафіксовано отримані ОСОБА_8 тілесні ушкодження, що також підтверджує правдивість його показань.
У свою чергу суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки та аналізу наявним доказам у кримінальному провадженні, свого рішення належним чином не мотивував, не навів переконливих доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги сторони захисту. Крім того, вказує, що апеляційний суд безпідставно збільшив розмір відшкодування моральної шкоди.
Також звертає увагу, що ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, визнав вину у тому, що завдав удар ножем у межах самооборони, викликав швидку допомогу, щиро розкаявся, відшкодував матеріальні збитки, попросив вибачення у потерпілого.
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 ставить питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує про невідповідність призначеного апеляційним судом ОСОБА_8 покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого у наслідок м`якості. Вважає, що судом не враховано тяжкість вчиненого злочину, відсутність пом`якшуючих покарання обставин, той факт, що ОСОБА_8 вину не визнав, покинув місце вчинення злочину, швидку медичну допомогу та поліцію не викликав, матеріальну шкоду відшкодував частково лише під час судового розгляду, а моральну шкоду відмовився відшкодовувати. Крім того, звертає увагу, що через зволікання місцевого суду щодо розгляду клопотання потерпілого про арешт майна обвинуваченого, останній з метою уникнення відшкодування заподіяної ним шкоди відчужив належний йому автомобіль, ринкова вартість якого складала 224 900 грн.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника та представника потерпілого не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити, при цьому заперечував щодо задоволення касаційної скарги представника потерпілого.
Представник потерпілого ОСОБА_7 підтримав власну касаційну скаргу, просив її задовольнити та заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційних скарг захисника та представника потерпілого, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
У касаційній скарзі захисник не погоджується з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК, вважаючи, що в цій частині вирок суду першої інстанції та вирок суду апеляційної інстанції побудований на припущеннях, а дії засудженого підлягали кваліфікації за ст. 124 КК.
Однак з такими твердженнями захисника колегія суддів погодитись не може.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Згідно ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.
Дії особи кваліфікуються за ст. 124 КК тоді, коли заподіяння тяжкого тілесного ушкодження вчиняється лише з метою захисту прав та інтересів від суспільно небезпечних посягань або затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади.
Як убачається з вироку місцевого суду, за результатом детального аналізу та оцінки доказів встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 в ході словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_9 завдав йому один удар ножем в підборіддя та один удар ножем в грудну клітку ззаду, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження.
При цьому суд першої інстанції, перевіряючи версію сторони захисту щодо наявності у діях ОСОБА_8 ознак необхідної оборони зауважив, що така версія спростовується сукупністю доказів у справі, зокрема, показаннями потерпілого, слідчими експериментами за участю потерпілого та обвинуваченого, висновками судово-медичних експертиз щодо ступеня тяжкості отриманих тілесних ушкоджень, а також не узгоджується з нормами закону України про кримінальну відповідальність, які дають визначення поняття необхідної оборони.
З огляду на наведене, враховуючи викладені фактичні обставини справи, місцевим судом не було встановлено перебування ОСОБА_8 в стані необхідної оборони, або перевищення її меж, оскільки не було встановлено наявності суспільно небезпечного посягання або реальної загрози такого посягання з боку потерпілого ОСОБА_9 .
Не погодившись з такими висновками суду першої інстанції, сторона захисту оскаржила вирок місцевого суду в апеляційному порядку.
При цьому зі змісту апеляційної скарги вбачається, що на підтвердження своїх доводів захисник вказував про неналежну оцінку місцевим судом доказів, які підтверджують наявність в діях ОСОБА_8 перевищення меж необхідної оборони.
Перевіряючи наведені вище доводи сторони захисту, апеляційний суд у вироку вказав, що такі доводи не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Зокрема, апеляційний суд у вироку зазначив, що факт заподіяння ОСОБА_8 потерпілому тяжкого тілесного ушкодження підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_9, який детально розповів про обставини, за яких ОСОБА_8 завдав йому двох ударів ножем у підборіддя та грудну клітку ззаду. Водночас потерпілий заперечив заподіяння будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 в ході конфлікту.
При цьому апеляційний суд вказав, що такі показання потерпілого повністю узгоджуються з тими обставинами, про які він вказував під час проведення слідчого експерименту від 05 травня 2022 року за його участю, який був предметом дослідження під час апеляційного розгляду, а також з висновком судово-медичної експертизи № 53 від 23 травня 2022 року щодо механізму виникнення та ступеня тяжкості виявлених у нього тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд у вироку зауважив, що доводи обвинуваченого ОСОБА_8 щодо необхідної оборони базуються на тому, що потерпілий завдав йому удар каменем в спину, після чого він зачепив ножем шию потерпілого, а коли останній нахилився за каменем, він штовхнув або вдарив потерпілого у спину. Про зазначені обставини ОСОБА_8 вказував під час проведення слідчого експерименту 28 березня 2022 року за його участю, який також був предметом безпосереднього дослідження суду апеляційної інстанції.