Постанова
Іменем України
01 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 462/2056/20
провадження № 61-3758св23
Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Надія Миколаївна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ковтун Людмила Богданівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2022 року під головуванням судді Палюх Н. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Надія Миколаївна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ковтун Людмила Богданівна, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 25 листопада 2016 року за реєстровим № 2348, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ковтун Л. Б.;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке було видано приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. 22 жовтня 2019 року ОСОБА_2 серія НОВ 581392, зареєстроване в реєстрі за № 1347, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
- визначити ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для подання нею заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Вказана частина квартири попередньо належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру та була успадкована нею на підставі заповіту померлого ОСОБА_4 від 12 листопада 2003 року.
До смерті ОСОБА_4 проживав у даній квартирі разом з дружиною ОСОБА_3, якій на праві власності належала інша 1/2 частина даної квартири.
07 лютого 2002 року ОСОБА_3 було складено заповіт на випадок своєї смерті на ім`я ОСОБА_1 . Складання заповітів подружжям ОСОБА_3 було обумовлене тим, що дітей та інших родичів у них не було, а з 1997 по 1998 роки спочатку батьки позивача, а потім вона надавали подружжю ОСОБА_3 матеріальну допомогу, підтримували морально.
Надавати таку допомогу вони були в змозі, оскільки проживали неподалік в квартирі АДРЕСА_2 . У цій квартирі позивачка була зареєстрована та проживала до квітня 2019 року, а в подальшому переїхала разом з сім`єю проживати в приватний будинок на АДРЕСА_3 .
Її батьки залишились проживати в квартирі на АДРЕСА_2, а в липні 2019 року квартира була продана і вони переїхали до іншого місця проживання.
Після зміни ОСОБА_1 свого місця проживання вона неодноразово телефонувала ОСОБА_3, однак телефон або ніхто не брав, або було зайнято, або сторонні люди відповідали, що ОСОБА_3 на процедурах в поліклініці.
В кінці жовтня 2019 року ОСОБА_1 зателефонував невідомий чоловік та повідомив, що він є родичем ОСОБА_3 і що остання ІНФОРМАЦІЯ_1 померла та на даний час 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 належить йому на праві власності в порядку спадкування за законом.
Як їй стало відомо в подальшому, 22 жовтня 2019 року, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом.
Зазначає, що ні про смерть спадкодавця ОСОБА_3, ні про заведення спадкової справи після смерті останньої їй нічого не було відомо. Таким чином, вважає, що причини пропуску нею строку подання заяви про прийняття спадщини є об`єктивними і поважними, а тому є всі підстави для надання додаткового строку для подачі нею заяви про прийняття спадщини.
Згодом позивачу стало відомо, що 25 листопада 2016 року ОСОБА_3 склала новий заповіт за реєстровим № 2348, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ковтун Л. Б., відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла все належне їй майно ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_1 вважає, що на вказаному заповіті підпис не ОСОБА_3 .
Не може бути дійсним і видане ОСОБА_2 22 жовтня 2019 року свідоцтво про право на спадщину за законом з тих підстав, що неможливо встановити ступінь споріднення ОСОБА_2 з померлою ОСОБА_3 . Отримані документи свідчать про розбіжності в іменах, переклади не засвідчені підписом посадових осіб та печатками відповідних установ. З врахуванням наведеного просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Залізничний районний суд м. Львова рішенням від 22 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Львівський апеляційний суд постановою від 31 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2022 року без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.
Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 не підписувала заповіт від 25 листопада 2016 року не підтверджені належними доказами, а позивач, всупереч вимог статті 81 ЦПК України не довела обставин на які вона посилалася, як на підставу своїх вимог.
Крім того суди зазначали, що встановлені ними обставини не свідчать про порушення оспорюваним заповітом прав позивача як спадкоємця, оскільки заповіт, складений ОСОБА_3 у 2002 році на ім`я ОСОБА_1, скасовано в силу вимог частини другої статті 1254 ЦК України у зв`язку з посвідченням у 2016 році ОСОБА_8 заповіту на ім`я ОСОБА_7 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 січня 2023 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах: від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19; від 03 червня 2021 року у справі № 636/1160/19; від 22 червня 2022 року у справі № 383/258/21.
ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на ту обставину, що оспорюваний заповіт є нікчемним з тих підстав, що він ОСОБА_3 не був підписаний, а тому є чинним попередній заповіт ОСОБА_3, складений 07 лютого 2002 року на користь ОСОБА_1 .
Аргументом касаційної скарги також є те, що на думку заявника свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 видане неправильно, адже відповідач не є родичем померлої ОСОБА_3, а суди в оскаржених рішеннях не здійснювали аналізу ступеня спорідненості ОСОБА_2 та ОСОБА_3, лише обмежились зазначенням про те, що ОСОБА_2 був двоюрідним братом ОСОБА_3
ОСОБА_1 також вказує, що суди належним чином не дослідили доказів поважності причин пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Касаційна скарга також містить посилання на те, що суди залишили поза увагою ту обставину, що експертиза у справі не була проведена з тієї причини, що завідувачем Львівського державного нотаріального архіву та Першої львівської державної нотаріальної контори не було надано оригіналів необхідних документів, які було зобов`язано надати ухвалою суду про проведення почеркознавчої експертизи від 17 березня 2021 року. При цьому суди не застосували усіх наданих законодавством заходів процесуального примусу щодо витребування необхідних документів.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у квітні 2023 року відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Гандзюлевич Я. А. у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Представник відповідача зауважує, що судом першої інстанції призначалась у справі судова почеркознавча експертиза, проте у її проведенні експертом було відмовлено з підстав відсутності достатньої кількості вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_3 . Позивач також зверталась і з скаргою на дії нотаріуса, проте після проведеної перевірки порушень у її діяльності встановлено не було.
Зауважує, що суди та нотаріус надали достатньої уваги для встановлення обставини родинного зв`язку між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а враховуючи ту обставину, що померла народилася 1939 року на території Польщі, яка згодом увійшла у склад Західної України, записи було викладено латиницею, а згодом перекладені на українську мову. Позивач латинською мовою не володіє, а тому її аргументи зводяться до припущень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 березня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Залізничного районного суду м. Львова справу № 462/2056/20.
14 квітня 2023 року справа № 462/2056/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, яку вона успадкувала за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 05 серпня 2004 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 вересня 2004 року (а. с. 4, 5 том 1).
Власником іншої 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_3 .
Згідно заповіту від 07 лютого 2002 року, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, позивачці ОСОБА_1 (а. с. 8 том 1).
Судом також встановлено, що 02 жовтня 2006 року ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_10 (набувач) уклали договір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_10 належну їй на праві приватної власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а. с. 82, 83 том 1).
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25 травня 2016 року у справі № 462/548/16-ц договір довічного утримання, укладений 02 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10, посвідчений державним нотаріусом Першої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 4-1512, розірвано (а. с. 88, 89 том 1).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 травня 2017 року ОСОБА_3 залишилась власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (а. с. 90 том 1).
25 листопада 2016 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого на випадок свої смерті все належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, та все те, що буде належати їй на час смерті, а також належні їй майнові права та її обов`язки на час смерті заповіла ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 66 спадкової справи 11/2018).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (а. с. 68 спадкової справи 11/2018).
Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 4 спадкової справи 11/2018).
22 жовтня 2019 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. видала свідоцтво про право на спадщину за законом. З даного свідоцтва встановлено, що спадкоємцем майна ОСОБА_3 є її двоюрідний брат ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з 1/2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1, яка належить померлій на праві власності.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Залізничний районний суд м. Львова ухвалою від 17 березня 2021 року за клопотання ОСОБА_1 призначив судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експертів поставив питання: 1. Чи виконано рукописний текст на заповіті ОСОБА_3 від 07 лютого 2002 року на ім`я ОСОБА_1 (серія АЕІ 97963) та на заповіті ОСОБА_3 від 25 листопада 2016 року на ім`я ОСОБА_7 (серія НВІ 017853) однією особою чи різними?; 2. Чи виконано рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_3 на заповіті ОСОБА_3 від 25 листопада 2016 року на ім`я ОСОБА_7 (серія НВІ 017853) ОСОБА_3 чи іншою особою?
07 липня 2021 року Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз надав повідомлення № 1652 про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи у зв`язку з тим, що на вимогу експерта про надання оригіналів досліджуваних документів, а також оригіналів вільних зразків почерку та підписів ОСОБА_3, максимально наближених до часу виконання досліджуваних документів, тобто за 2014-2017 роки в кількості 10-15 підписів та на 10-15 аркушах почерку такі надані не були, а тому експерт не має можливості дати висновок (а. с. 177, 178 том 1).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.