Постанова
Іменем України
01 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 686/15112/22
провадження № 61-5229св23
Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2022 року під головуванням судді Продана Б. Г., додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 лютого 2023 року під головуванням судді Продана Б. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом в якому просив стягнути з відповідача 13 164 696 грн (що еквівалентно 360 000 доларів США) грошової компенсації за офісне приміщення площею 486,2 кв. м на АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову вказував, що 26 липня 2012 року між ТДВ "Хмельницький завод будівельних матеріалів" та ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_3 було укладено договір на виконання будівельно-монтажних робіт по будівництву 4-поверхового будинку офісно-громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 6810100000:01:009:0064 відповідно до робочого проекту.
18 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на зазначене приміщення загальною площею 486,2 кв. м та здійснив державну реєстрацію права власності на цей об`єкт за собою.
Відповідач обіцяв розрахуватися після продажу приміщення, оскільки не мав відповідних коштів, проте до 2018 року так і цього не зробив.
07 грудня 2017 року ТДВ "Хмельницький завод будівельних матеріалів" та ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги (цесія) за договором від 26 липня
2012 року. За умовами цього договору ТДВ "Хмельницький завод будівельних матеріалів" відступило право вимоги грошового зобов`язання за договором
від 26 липня 2012 року на суму, еквівалентну 360 000 доларів США ОСОБА_1, в якого виникло право вимагати у відповідача сплати боргу.
На неодноразові звернення до відповідача він борг не повертає, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
У вересні 2021 року ОСОБА_1 довідався, що всупереч домовленостям про спільний пошук покупців та відчуження об`єкта, дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_4, замінивши без попередження замки, розпочала самостійно, без погодження із позивачем, пошук покупців на приміщення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 27 грудня 2022 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 164 696 грн грошової компенсації за офісне приміщення, площею 486,2 кв. м на АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням від 01 лютого 2023 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 000 грн судових витрат у вигляді професійної правничої допомоги.
Хмельницький апеляційний суд постановою від 21 березня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2022 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 лютого 2023 року залишив без змін.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором від 26 липня 2012 року, оскільки після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію не розрахувався з ТДВ "Хмельницький завод будівельних матеріалів" за виконану роботу, сума боргу в еквіваленті до долара США відповідно до умов договору становить 13 164 696 грн. З огляду на наведене наявний борг слід стягнути на користь позивача як нового кредитора у зобов`язанні, до якого перейшло право вимоги за цим зобов`язанням.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, при ухваленні додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, врахував аргументи і доводи сторони відповідача, і виходячи з необхідності витрат на оплату послуг адвоката та їх співмірності зі складністю справи стягнув їх з відповідача частково, в сумі 35 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Керницька О. В подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2022 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 лютого 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 березня 2023 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції допустив ряд порушень норм процесуального права: безпідставно відхилив клопотання про витребування доказів; безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи; протиправно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду судом справи № 686/21263/22.
Касаційна скарга також містить доводи про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах: від 23 травня 2018 року у справі № 755/1009/15-ц; від 29 серпня 2018 року у справі
№ 522/15095/15-ц; від 16 травня 2019 року у справі № 401/2995/16; від 29 листопада 2018 року у справі № 923/23/17 та від 27 листопада 2018 року у справі
№ 910/15453/17.
Касаційна скарга також містить аргументи про необґрунтованість додаткового рішення з посиланням на те, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково вважав за можливе стягнути із відповідача на користь позивача 35 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Вказана сума є значно завищеною. Ухвалюючи додаткове рішення місцевий суд не врахував правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 24 жовтня 2019 року № 905/1795/18; від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданих у травні 2023 року відзивах на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Ярош В. Ю. у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Представник позивача зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправомірне відхилення місцевим судом клопотання про витребування доказів є необґрунтованим, оскільки у відзиві на позовну заяву відповідач про неможливість отримання доказів, питання про які було порушено у клопотанні не заявляв. Жодної згадки про те, що за допомогою таких доказів відповідач буде заперечувати проти задоволення позову відзив не містить.
У відзиві на касаційну скаргу також зазначено, що адвокат відповідача обрала інший спосіб процесуального захисту шляхом подання окремого позову про визнання договорів недійсними (справа № 686/21263/22), у вказаній справі також порушувалось питання про призначення експертизи, а тому місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення у справі експертизи за клопотанням представника відповідача.
При цьому апеляційна скарга не містила відповідних заперечень на ухвалу про відмову у призначенні експертизи, що також вказує на її законність.
Також представник заявника вказує, що місцевий суд правильно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи, адже виходячи із підстав, характеру позовних вимог та доказів, якими підтверджує їх позивач суд у цій справі не лише не встановлює дійсність чи недійсність правочинів, а й не має права цього робити, виходячи з приписів статті 204 ЦК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 26 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області справу № 686/15112/22.
17 травня 2023 року справа № 686/15112/22 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 липня 2012 року ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси в усіх без винятку центральних та місцевих органах влади, місцевого самоврядування, в підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності, у всіх судах та органах державної виконавчої служби, вчиняти на умовах, відомих представникові, будь-які дозволені законодавством правочини цивільно-правового характеру, одержувати належне йому майно, користуватися рахунками в банківських установах, отримувати належні йому платежі, кореспонденцію тощо. Довіреність видана строком на 10 років.
ТДВ "Хмельницький завод будівельних матеріалів" та ОСОБА_2, від імені якого діяла його представниця ОСОБА_3, 26 липня 2012 року уклали договір на виконання комплексу будівельно-монтажних робіт з будівництва 4-поверхового будинку офісно-громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 6810100000:01:009:0064 відповідно до робочого проекту.
Відповідно до п. 1.3 договору від 26 липня 2012 року для виконання підприємством умов даного договору громадянин передає підприємству грошові кошти, які не переходять у пряму чи довірчу власність підприємства, а спрямовуються на виконання умов даного договору. При одержанні громадянином грошових коштів у підприємства виникає боргове зобов`язання, яке погашається підприємством актами виконаних будівельно-монтажних робіт, згідно проектно-кошторисної документації, які підписує і перевіряє громадянин.
Згідно п.1.4 цього договору у разі виконання товариством комплексу робіт за рахунок власних ресурсів, внаслідок невиконання цього громадянином, останній зобов`язаний сплатити товариству 150 відсотків кошторисної вартості будівництва, що зазначається у декларації готовності об`єкта до експлуатації.
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору для виконання доручення ОСОБА_2 зобов`язаний передати підприємству 1 700 000 грн, що дорівнює загальній вартості будівництва. Остаточна вартість будівництва визначається у 15-денний термін після введення будинку в експлуатацію, яка коригується з урахуванням коефіцієнта інфляції, змін законодавчих актів, будівельних норм, зміни цін на будматеріали та сировину, енергоносії, послуги тощо.
Відповідно до п. 2.4 договору розрахунок за виконаний товариством комплекс робіт власними ресурсами (п.1.4 цього договору) має бути проведений протягом місяця з моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
Згідно п. 3.3 цього договору, у разі затримки з оплати у випадку виконання товариством комплексу робіт власними ресурсами товариства (п. 1.4 договору) сума коштів, яка має бути виплачена згідно п. 2.4 договору, визначатиметься еквівалентом долару США на момент його виникнення. У будь-якому разі, сума коштів яка має бути сплачена не може бути більшою ринкової вартості об`єкта на момент розрахунку.
07 грудня 2017 року ТДВ "Хмельницький завод будівельних матеріалів" уклав договір відступлення права вимоги (цесія) з ОСОБА_1, відповідно до умов якого позивач (новий кредитор) набув право вимоги щодо виконання грошового зобов`язання до відповідача ОСОБА_2 на суму еквівалентну 360 000 доларів США, обов`язок по сплаті яких виник у відповідача в результаті виконання первісним кредитором робіт з будівництва 4-поверхового будинку офісно-громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 6810100000:01:009:0064 відповідно до робочого проекту.
Апеляційний суд встановив, що підприємство виконало свої зобов`язання за договором (пункт 1.5) - будівництво об`єкта завершено у VІ кварталі 2012 року. Декларація про готовність 4-поверхового будинку офісно-громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 до експлуатації зареєстрована Інспекцією ДАБК у Хмельницькій області 14 грудня 2012 року.
За даними декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 14 грудня 2012 року кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 1 920 тис. грн, у тому числі витрати на будівельно-монтажні роботи - 1450 тис. грн, витрати на машини, обладнання та інвентар - 470 тис. грн.
18 жовтня 2013 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на збудоване офісне приміщення і отримав свідоцтво про право власності.
Після здачі об`єкта в експлуатацію ОСОБА_2 не розрахувався з ТДВ "Хмельницький завод будівельних матеріалів" і його борг відповідно до умов договору в еквіваленті становив 360 000 доларів США.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК).
За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Суди встановили та з обставин справи вбачається, що 26 липня 2012 року ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси в усіх без винятку центральних та місцевих органах влади, місцевого самоврядування, в підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування та форм власності, у всіх судах та органах державної виконавчої служби, вчиняти на умовах, відомих представникові, будь-які дозволені законодавством правочини цивільно-правового характеру, одержувати належне йому майно, користуватися рахунками в банківських установах, отримувати належні йому платежі, кореспонденцію тощо. Довіреність видана строком на 10 років.
На підставі саме цієї довіреності між ТДВ "Хмельницький завод будівельних матеріалів" та ОСОБА_2, від імені якого діяла його представниця ОСОБА_3, 26 липня 2012 року було укладено договір на виконання комплексу будівельно-монтажних робіт по будівництву 4-поверхового будинку офісно-громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Апеляційний суд вказував та вважав, що виходячи з презумпції правомірності укладеного правочину суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача про ознаки недійсності договору від 26 липня 2012 року. В свою чергу правомірність цього правочину не була предметом судового розгляду в цій справі - відповідач не скористався своїм правом подати зустрічний позов про оспорювання правочинів.
А тому вважав твердження апелянта про ймовірне складення цього договору у 2022 році з метою підготовки звернення з позовом, та фактичне укладення договору підряду на інших умовах не ґрунтується на жодних доказах.
Разом із тим з матеріалів справи вбачається, що 29 серпня 2022 року суд першої інстанції постановив ухвалу про прийняття позовної заяви, відкриття провадження у справі та призначення її до підготовчого засідання. Визначив, що проводити розгляд справи суд вирішив за правилами загального позовного провадження.
Згідно з частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
У частинах першій, другій, четвертій, п`ятій, восьмій статті 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання цього доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання цих доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.
У статті 222 ЦПК України визначено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів (стаття 76 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача 07 листопада 2022 року подала до суду першої інстанції клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи документів, яке обґрунтовувала тим, що її довіритель ОСОБА_2 вважає, що договір від 26 липня 2012 року на виконання комплексу будівельно-монтажних робіт, заява ОСОБА_3 про визнання заборгованості та договір відступлення права вимоги від 07 грудня 2017 року були складені та підписані у 2022 році (а. с. 107-109).
07 листопада 2022 року місцевий суд здійснив розгляд означеного клопотання, постановив у справі ухвалу, якою в його задоволенні відмовив вказавши, що на даному етапі справи проведення експертизи є недоцільним.
Разом із тим з матеріалів справи вбачається, що рішення у справі місцевий суд ухвалив 27 грудня 2022 року проте ні від відповідача ОСОБА_2 ні від його представника - адвоката Керницької О. В. інших заяв про призначення експертизи не надходило, а тому порушень норм процесуального права в діях місцевого суду не вбачає.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності звільнення з роботи позивача. Проте, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України не вказав конкретну іншу справу та обставину, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, у чому саме полягає взаємозв`язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суди взагалі не аналізували та не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі.