ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 820/5528/17
адміністративне провадження № К/9901/53659/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року (суддя Біленський О.О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (головуючий суддя Подобайло З.Г., судді: Григоров А.М., Тацій Л.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕП-767" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕП-767" (далі - позивач, ТОВ "ЕП-767", Товариство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (яке ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року замінено правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2017 року №0002551411, №0002561411.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "ЕП-767" зазначало про безпідставність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 17 жовтня 2017 року №5309/20-40-14-11-11/01387834, щодо порушення ним положень податкового законодавства та формування податкових вигод за результатами господарських операцій, що відбулися у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕОЛАН" (далі - ТОВ "СЕОЛАН") та Товариством з обмеженою відповідальністю "НАСОСИ-УКРАЇНИ" (далі - ТОВ "НАСОСИ-УКРАЇНИ"), оскільки останні, на його думку, зроблені без надання належної оцінки первинним документам, на підставі яких формувались показники бухгалтерського і податкового обліку й які, у свою чергу, підтверджують рух активів внаслідок господарських операцій.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2017 року №0002551411, №0002561411.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшли переконання, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування даних податкового обліку, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, ненадання оцінки всім доказам, які містяться в матеріалах справи, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
Насамперед вказує на нереальність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ "СЕОЛАН" та ТОВ "НАСОСИ-УКРАЇНИ", зокрема, з огляду на наявність податкової інформації, що підтверджує неможливість фактичного здійснення господарських операцій, ненадання до перевірки доказів транспортування товарно-матеріальних цінностей, копій довіреностей на отримання товару та рахунків-фактур з визначенням асортименту, кількості та ціни товару.
Позивач правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ЕП-767" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ "СЕОЛАН" за вересень, жовтень 2014 року та з ТОВ "НАСОСИ-УКРАЇНИ" за грудень 2016 року, за результатами якої складено акт від 17 жовтня 2017 року №5309/20-40-14-11-11/01387834 (далі - акт перевірки), яким, в свою чергу, встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 231 515,00 грн., у тому числі: у вересні 2014 року - 30 115,00 грн., у грудні 2016 року - 201 400,00 грн., та завищено від`ємне значення з податку на додану вартість на загальну суму 19 511,00 грн. у жовтні 2014 року.
До таких висновків відповідач дійшов у зв`язку з наявністю в його розпорядженні податкової інформації стосовно фіктивної діяльності контрагентів позивача, незнаходження останніх за податковими адресами, що вплинуло на можливість проведення перевірок (зустрічних звірок), а також непідтвердження належними документальними доказами у їх сукупності реального здійснення господарських операцій як таких й використання позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.
На підставі акту перевірки контролюючим органом 14 листопада 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення від №0002551411, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 201 400,00 грн. і застосовано штрафні санкції в сумі 50 350,00 грн., та №0002561411 про зменшення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на 19 511,00 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Положенням підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як закріплено в пункті 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.