Постанова
Іменем України
02 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 487/5726/19
провадження № 61-6538св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису в Державному реєстрі речових прав та витребування земельної ділянки шляхом знесення об`єкту нерухомості.
В обґрунтування позову посилався на те, що що пунктами 51, 51.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 847 кв.м за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївбудпроект" (далі - ТОВ "Миколаївбудпроект") з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140150 від 27 жовтня 2009 року із кадастровим номером 4810136300:12:001:0019.
На підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у рівних частинах по кожній.
У подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_1 досягли щодо поділу земельної ділянки із кадастровим номером 4810136300:12:001:0019, розташованої по АДРЕСА_1 , яка належала їм на праві спільної часткової власності, згідно з яким ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0424 га із кадастровим номером 4810136300:12:001:0028, а ОСОБА_3 - земельна ділянка площею 0,0423 га із кадастровим номером 4810136300:12:001:0029 .
Рішенням виконкому Миколаївської міської ради № 1105 від 22 листопада 2013 року земельній ділянці з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 залишено адресу - АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу та поділу земельної ділянки ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане 23 травня 2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.
Позивач вказував, що у жовтні 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звертався до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування реєстрації права власності та повернення земельної ділянки.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року у справі № 487/10126/14-ц позовні вимоги задоволені частково та визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 847 кв.м по АДРЕСА_1, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140150 від 27 жовтня 2009 року з записом про перехід права власності в рівних частках ОСОБА_3 і ОСОБА_1, а також визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1321 від 14 грудня 2012 року. У частині вимог про витребування земельної ділянки відмовлено у зв`язку із її поділом на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 4810136300:12:001:0028 та 4810136300:12:001:0029.
Під час розгляду зазначеної справи апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянка розташована у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману. Крім того, ця ділянка за генеральним планом міста віднесена до зелених насаджень загального користування, а також згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва належить до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.
Таким чином, приймаючи рішення про передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, Миколаївська міська рада діяла не в межах повноважень, передбачених законом, що не може вважатись виявом волі територіальної громади, а тому це майно вибуло з володіння територіальної громади міста поза її волею.
Оскільки свідоцтво від 23 травня 2014 року № НОМЕР_1 видане на ім`я ОСОБА_1 на підставі недійсного договору, то воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на спірній ділянці з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 знаходиться житловий будинок, який належить ОСОБА_1 на підставі запису про право власності.
Оскільки будівництво та обслуговування житлових будинків у прибережній захисній смузі Бузького лиману законодавчо заборонено та суперечить державним будівельним та санітарним нормам, чинній містобудівній документації, то запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за відповідачкою на житловий будинок підлягає скасуванню.
До порушення прав територіальної громади м. Миколаєва на вказану земельну ділянку вона не була забудована, тому відповідно до статті 152 Земельного кодексу України повинен бути застосований спосіб захисту цивільного права у вигляді відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, а саме шляхом знесення розташованого на спірній земельній ділянці житлового будинку.
Посилаючись на викладені обставини, прокурор просив:
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане 23 травня 2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028, площею 0,0424 га, розташовану по АДРЕСА_1 ;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 21 жовтня 2016 року за № 17106818 про реєстрацію права власності на житловий будинок під Літ. А-2, загальною площею 298,9 кв.м, житловою площею 69,9 кв.м, по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
- витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 424 кв.м вартістю 171 048,39 грн з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 шляхом знесення житлового будинку під Літ. А-2 загальною площею 298,9 кв.м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та її витребування у ОСОБА_1 є обґрунтованими, однак прокурор пропустив строк на звернення до суду з цим позовом, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні цих вимог. Вирішуючи позов у частині скасування запису про реєстрацію права власності на житловий будинок, суд виходив з того, що з 16 січня 2020 року Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачає такого способу судового захисту, як скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому ця вимога не підлягає задоволенню. Прокурор не оскаржив документи, на підставі яких у відповідача виникло право власності на житловий будинок, не просив припинити право власності на нерухоме майно, що також виключає можливість задоволення позовної вимоги. Зазначені обставини свідчать, що житловий будинок відповідача не є самочинним будівництвом, а тому немає підстав для його знесення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції,перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення у справі, яким позов задоволено частково.
Скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане 23 травня 2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028, площею 0,0424 га, розташовану по АДРЕСА_1 .
Повернуто на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0424 га з кадастровим номером 4810136300:12:001:0028 по АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка розташована у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману, належить до земель водного фонду і її заволодіння громадянами сталось усупереч вимогам Земельного кодексу України. Тому апеляційний суд вважав, що належним способом захисту порушених прав у спірних правовідносинах є усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном, а тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню саме у такий спосіб, тобто на підставі статті 391 Цивільного кодексу України та частини другої статті 152 Земельного кодексу України. Наявність у відповідачки свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку впливає на можливість реалізації прав щодо цього майна, а тому визнання його недійсним та скасування є самостійним способом захисту, має на меті захист прав позивача на земельну ділянку. Апеляційний суд зазначив, що висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки її законному власнику та визнання недійсним свідоцтва про право власності з підстав пропуску позовної давності є помилковим, оскільки на вимоги про усунення перешкод в користуванні майном позовна давність не поширюється.
Разом із цим апеляційний суд, урахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення іншої частини позовних вимог, які стосуються знесення житлового будинку та правомірності реєстраційних дій, пов`язаних з цим майном.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення
ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 04 липня 2018 року у справі
№ 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,
від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 359/3162/16-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 487/4035/18 (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України).
У травні 2023 року перший заступник керівника Миколаївської прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про знесення житлового будинку та скасування запису про реєстрацію права власності на житловий будинок та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення у частині відмовлених позовних вимог ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення
перший заступник керівника Миколаївської прокуратури подав касаційну скаргу зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі
№ 338/180/17, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17, від 26 січня 2021 року у справі
№ 522/1528/15-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/1001/19, від 22 червня 2021 року у справі
№ 200/606/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19,
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 08 грудня 2021 року у справі № 520/8336/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19,
від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 12 жовтня 2022 року у справі № 369/3261/17, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 18 квітня 2023 року у справі
№ 357/8277/19 (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У червні 2023 року прокурор Миколаївської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив залишити її без задоволення, оскаржувану постанову в частині задоволених вимог позову - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури.
06 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2023 року суддею-доповідачем визначено Коротенка Є. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що пунктами 51, 51.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 затверджено проект землеустрою та у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 847 кв.м в межах земель ТОВ "Миколаївбудпроект", з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення ОСОБА_4 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140150 від 27 жовтня 2009 року із кадастровим номером 4810136300:12:001:0019.
14 грудня 2012 року ОСОБА_4 продала земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у рівних частина по кожній. У договорі купівлі-продажу зазначено, що згідно витягу Поземельної книги про земельну ділянку на частину земельної ділянки діють обмеження типу 01.06.23 та 01.01.05.
У травні 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на частину земельної ділянки та належній їй земельній ділянці площею 0,0424 га присвоєно кадастровий номер 4810136300:12:001:0028.
Рішенням виконкому Миколаївської міської ради № 1105 від 22 листопада 2013 року вказаній земельній ділянці залишено адресу - АДРЕСА_1 .
23 травня 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку № НОМЕР_1 .
16 жовтня 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 847 кв.м по АДРЕСА_1, визнання недійсними договору купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року, державного акту серії ЯИ № 140150 на право власності у рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки в комунальну власність.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року у задоволенні позову у справі № 487/10126/14-ц відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, скасовано рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Зокрема рішенням суду апеляційної інстанції визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 847 кв.м по АДРЕСА_1, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140150 від 27 жовтня 2009 року, з записом про перехід права власності в рівних частках ОСОБА_3 і ОСОБА_1, а також визнано недійсним договір купівлі-продажу № 1321 від 14 грудня 2012 року.
В частині витребування спірної земельної ділянки у позові відмовлено, оскільки земельна ділянка площею 847 кв.м фактично припинила існування внаслідок поділу на два окремі об`єкти майна і права власності.
03 вересня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 17106818 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 298,9 кв.м, житловою площею 69,9 кв.м, Літ А-2, по АДРЕСА_1 .
Підставою виникнення права власності на житловий будинок зазначено: технічний паспорт, виданий 27 січня 2015 року Миколаївським бюро технічної інвентаризації, декларація про готовність об`єкта до експлуатації МК 142151880463, видана 07 липня 2015 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради.
Згідно ситуаційної схеми, повідомлення виконкому Миколаївської міської ради від 11 лютого 2019 року, рішення Миколаївської міської ради від 17 січня 2003 року № 15/41, Генерального плану міста, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18 та витягу з містобудівної документації, земельна ділянка по АДРЕСА_1 знаходиться на території зелених насаджень загального користування та відноситься до перспективної зони ландшафтно-рекреаційного загальноміського значення (ПР-2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.