ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 758/16339/17
провадження № 61-12173св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Дмитрука Миколи Федосійовича на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Петрова Д. В. від 13 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., від 12 липня 2023 року і виходив з наступного.
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.
2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 30 серпня 1996 року між нею та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Подільського районного суду міста Києва від 04 травня 2011 року.
3. 06 грудня 2016 року Подільським районним судом міста Києва
у справі № 759/12651/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3,
ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру було винесено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 задоволено, та визнано дійсним договір купівлі-продажу трикімнатної квартири
АДРЕСА_1, загальною площею 73,3 кв. м, житловою 50,1 кв. м, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
4. На вищезазначене рішення Подільського районного суду міста Києва
06 грудня 2016 року ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу. При ознайомленні з апеляційною скаргою їй стало відомо, що її колишнім чоловіком 29 листопада 2008 року було укладено з ОСОБА_2 договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 300 000, 00 доларів США, а ОСОБА_3 зобов`язався їх повернути не пізніше 05 грудня 2008 року. У проєкті договору позики було зазначено суму позики, строк її повернення та особи, які були присутні в якості свідків. Насправді ж при складанні проєкту договору позики свідки присутні не були, а сам проєкт залишився у відповідача і не був підписаний жодним із майбутніх сторін договору позики.
5. Позивачка стверджувала, що про отримання її колишнім чоловіком коштів їй відомо не було. Жодних коштів чи майна вона не отримувала, вдома грошей у розмірі 300 000, 00 доларів США не бачила, аніякого цінного майна на той час придбано не було. Згоди на укладання договору позики вона не надавала.
6. На думку позивачки, строк позовної давності пропущено з поважних причин, оскільки їй стало відомо про наявність договору позики лише в липні 2017 року при розгляді апеляційної скарги на рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 грудня 2016 року у справі № 759/12651/16-ц.
7. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила поновити строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом та визнати недійсним договір позики грошових коштів у розмірі 300 000, 00 доларів США, укладений 29 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 вересня
2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні. Звернуто увагу, що оспорюваний договір позики не потребує письмової згоди іншого з подружжя, не потребує ні нотаріального посвідчення, ні державної реєстрації, а доказів, що кошти були витрачені повністю чи частково на потреби сім`ї, позивачкою не надано. Крім того позов заявлений з пропуском строку позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
10. Постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року змінено, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду на застосування позовної давності. В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року залишено без змін.
11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судовими рішення у справі № 2-4207/11 встановлено факт укладання між відповідачами договору позики, факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 300 000, 00 доларів США. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного позивачкою договору позики з підстав відсутності згоди другого з подружжя на його укладення (стаття 65 СК України).
12. Оскільки позовні вимоги до задоволення не підлягають, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав застосування наслідків спливу позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
13. 11 серпня 2023 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат
Дмитрук М. Ф. звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва
від 13 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 12 липня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 рокуу справі № 925/1265/16, від11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 рокуу справі № 910/3907/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказують, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. На думку заявників, суди дійшли неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки її колишній чоловік не брав у неї згоди на укладення договору позики під час перебування із нею у зареєстрованому шлюбі, тому не міг самостійно розпоряджатися їх спільним майном.
16. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оспорюваний договір позики не відповідає вимогам, встановленим для правочинів, які укладаються у письмовій формі, а саме: він не містить дати його укладення; договір позики щодо зобов`язання повернути грошові кошти до 05 грудня 2008 року є двостороннім, однак підпис ОСОБА_3 у ньому відсутній. Судом не було досліджено оригінал договору позики. Висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний правочин не створює наслідків для другого з подружжя є помилковим. Судами також не було дотримано порядку призначення та проведення почеркознавчої експертизи, а також не досліджено матеріали справи № 2-4207/11.
17. Заявники також вказують, порушені права позивачки підлягають захисту в обраний нею спосіб.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 1996 року, який розірвано рішенням Подільського районного суду міста Києва від 04 травня 2011 року.
19. Згідно з копією договору позики, датованого 29 листопада 2008 року,
ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 300 000, 00 доларів США та зобов`язався в разі несвоєчасного погашення позики виплатити борг шляхом продажу свого майна.
20. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня
2012 року у справі № 2-4207/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму позики у розмірі 2 391 000, 00 грн, 3 % річних у розмірі 195 751, 86 грн, інфляційні втрати у розмірі 736 428, 00 грн та судовий збір у розмірі 1 700, 00 грн, а всього - 3 324 879, 86 грн.
21. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики таким, що не укладався, - відмовлено.
22. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня 2012 року в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 736 428, 00 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. В частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу та 3 % річних рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня
2012 року змінено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 2 391 000, 00 грн, 3 % річних у розмірі 195 751, 86 грн, судовий збір у розмірі 1 700, 00 грн, а всього на загальну суму 2 588 451, 86 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
24. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
25. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
27. Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
28. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
29. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.