Постанова
Іменем України
01 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 283/1418/21
провадження № 61-5244св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа -виконавчий комітет Малинської міської ради Житомирської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2021 року у складі судді Хомич В. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - виконавчий комітет Малинської міської ради Житомирської області, про визнання особи, такою що втратила право користування житловим приміщенням.
Позов мотивований тим, що з 02 березня 2002 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 13 липня 2003 року на її ім`я видано ордер на право зайняття квартири АДРЕСА_1 .
21 листопада 2007 року виконавчим комітетом Малинської міської ради Житомирської області видано свідоцтво про право власності, відповідно до якого він, його дружина та її син - ОСОБА_3 набули право власності на зазначене житло. Оскільки він не мав наміру приватизувати це житло й питання щодо приватизації не було з ним узгоджене, він змушений був звернутися до суду з метою захисту своїх прав. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 19 липня 2011 року вказане свідоцтво про право власності на житло було визнано незаконним.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27 грудня 2011 року шлюб між ним та ОСОБА_5 розірвано. На підставі рішення Малинського районного суду Житомирської області від 03 вересня 2012 року між ним та його колишньою дружиною встановлено порядок користування спірною квартирою. Зокрема, ОСОБА_2 виділено в користування кімнату, площею 12 кв. м, а йому виділено у користування кімнату, площею 16,8 кв. м. Коридор, туалет, ванну кімнату, кухню та балкон залишено у їхньому спільному користуванні. Хоча судом і був встановлений порядок користування, відповідачі з 2003 року не проживають у цій квартирі та обрали інше місце проживання. Він зареєстрований та проживає за вказаною адресою, сплачує комунальні послуги та утримує житло в належному стані. Він має намір використати своє право на приватизацію квартири.
Просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування кімнатою, площею 16,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 454,00 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності (постанова Верховного Суду № 490/12384/16-ц від 24 жовтня 2018 року).
Належними доказами підтверджено непроживання ОСОБА_3 в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання, що є підставою для визнання його таким, що втратив право на користування жилим приміщенням.
Рішенням Малинського районного суду від 03 вересня 2012 року встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 : в користування ОСОБА_5 виділено кімнату, площею 12 кв. м, а ОСОБА_1 - кімнату, площею 16,8 кв. м, коридор, туалет, кухню, балкон та ванну кімнату - залишено у спільному користуванні. Таким чином, вказаним судовим рішенням позивач був позбавлений права на користування кімнатою площею 12 кв. м у цій квартирі, а ОСОБА_5 - права на користування кімнатою, площею 16,8 кв. м. Тому позивач не має правових підстав для звернення до суду із заявленими позовними вимогами щодо всієї квартири в цілому, оскільки він має право на користування лише однією житловою кімнатою та допоміжними приміщеннями.
Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача до ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, а саме визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування кімнатою, площею 16,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 . Позовні вимоги до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки ОСОБА_1, не маючи права на користування кімнатою 12 кв. м, не може заявляти вимоги про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування вказаною кімнатою, бо таке право вимоги йому не належить, а належить власнику житла, яким позивач не є.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 01 листопада 2021 року в частині визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування кімнатою, площею 16,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Рішення в частині стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 454,00 грн судового збору скасовано. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 362,00 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що рішенням суду встановлено порядок користування спірною квартирою між колишнім подружжям й позивач позбавлений можливості ставити питання про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування цим житлом. Тобто, відповідач реалізувала своє право на виділення їй у користування відповідної частини цього житла й набула самостійного статусу наймача цієї квартири.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 не проживає у цьому житловому приміщення, має інше постійне місце проживання, в якому зареєстрований. Доказів того, що він порушує житлові права позивача, в матеріалах справи відсутні. Та обставина, що приватизація вказаної квартири у 2007 році була здійсненна також й на ім`я ОСОБА_3, не є підставою стверджувати про те, що на цей час порушуються права ОСОБА_1 . Таким чином, рішення в частині задоволення позову до ОСОБА_3 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні указаних позовних вимог.
Аргументи учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що обставини справи та долучені докази дають змогу дійти висновку, що відповідачі мають інше місце проживання, отримують соціальні пільги за своїм місцем проживання, що в сукупності свідчить про відсутність поважних причин не проживання в квартирі.
Судом апеляційної інстанції не було взято до уваги, що враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду у справі № 466/8886/18 від 20 січня 2021 року, не зважаючи на наявність рішення суду про встановлення порядку користування, яке не було використано відповідачами, він має право на подання позову про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, оскільки останні не проживають у квартирі понад шість місяців, з 2003 року по цей час.
Апеляційний суд помилково вирішив стягнути з нього на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1 362,00 грн, оскільки ОСОБА_3 такий судовий збір на сплачував, а при поданні апеляційної скарги вказав про звільнення його від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Зазначає, що з 03 вересня 2012 року кожен з колишнього подружжя проживає в своїй кімнаті, має окремий особовий рахунок та сплачує комунальні послуги щодо займаної площі приміщення. Станом на 01 січня 2020 року будинок передано у ОСББ "Злагода-Малин", при цьому особові рахунки лишились незмінними. В указаній квартирі вона проживала і проживає з дня її отримання і мала там постійну прописку (реєстрацію місця проживання), користується кімнатою 12 кв. м, на її ім`я відкритий окремий особовий рахунок, регулярно оплачує послуги за утримання будинку та прибудинкової території. Проте на цей час вона позбавлена можливості відновити реєстрацію її фактичного місця проживання.
Апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що на цей час вона є наймачем вказаної квартири. Доводи ОСОБА_1 щодо підстав касаційного оскарження є помилковими та необґрунтованими, його доводи, що вона не проживає в цій квартирі не відповідають дійсності і направлені лише на те, щоб зайняти її кімнату 12 кв. м, яку вона отримала за час роботи на БАТ МДЕЗ, і в наступному її приватизувати. Надані позивачем довідки щодо її не проживання в кімнаті є неправдивими, оскільки він сам в сусідній кімнаті дуже рідко буває, оскільки проживає в селі Баранівка, а тому не може знати та контролювати її проживання. Вона дійсно часто присутня в будинку свого батька по АДРЕСА_2, оскільки батьку 86 років і за станом здоров`я він потребує догляду та уваги. А позивач, коли повертається в квартиру, часто створює такі умови, що проживати в комунальній квартирі неможливо.
Рух справи межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 466/8886/18).
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в частині стягнення судового збору відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2023 року справу призначенодо судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2022 року продовжено ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи документів відмовлено.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 02 березня 2002 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4
13 липня 2003 року на ім`я ОСОБА_4 видано ордер на право зайняття сім`єю у складі трьох осіб (вона, чоловік - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_3 ) квартири АДРЕСА_1 .
21 листопада 2007 року виконавчим комітетом Малинської міської ради на ім`я ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 19 липня 2011 року у справі № 2/0614/219/11 зазначене свідоцтво про право власності на житло визнано незаконним. Цим же рішенням визнано незаконними рішення виконавчого комітету Малинської міської ради про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та наказ Малинського виробничого комунального житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства № 31 від 3 вересня 2007 року в частині приватизації зазначеної квартири.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27 грудня 2011 року у справі № 2/0614/1125/11 шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано.
Рішенням Малинського районного суду від 03 вересня 2012 року у справі № 0614/1058/2012 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та Малинського виробничого комунального житлово-ремонтного експлуатаційного підприємства про встановлення порядку користування квартирою та укладення договорів найму. Встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши в користування: ОСОБА_5 - кімнату площею 12 кв. м, ОСОБА_1 - кімнату площею 16,8 кв. м, коридор, туалет, кухню, балкон та ванну кімнату - залишити у спільному користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .. Зобов`язано Малинське виробниче комунальне житлово-ремонтне експлуатаційне підприємство укласти з ОСОБА_5 окремий договір найму житлового приміщення і відкрити на її ім`я окремий рахунок на кімнату площею 12 кв. м.
14 вересня 2017 року ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_8 .
ОСОБА_3 як член сім`ї наймача набув права користування квартирою АДРЕСА_1 ; на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2019 року ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_3 ; в квартирі АДРЕСА_1 він з 16 жовтня 2018 року він не зареєстрований та не проживає.
Відповідачі не проживають у спірній квартирі. ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_2 . Місце реєстрації ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_4 .
Позиція Верховного Суду
У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.