ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 759/5537/20
провадження № 51-455км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 січня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100080001115, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Монастирище Черкаської області, жителя
АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком суду 24 лютого 2020 року приблизно о 02:00 ОСОБА_7, перебуваючи біля будинку № 12 по вул. Зодчих у м. Києві, в ході раптово виниклого словесного конфлікту, використовуючи предмет ззовні схожий на розкладний ніж, який тримав у правій руці, завдав ним одного удару в область лівої частини грудної клітини ОСОБА_8, чим заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розглядута невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного через суворість, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження. На думку захисника, в основу вироку суду покладено недопустимі докази, зокрема, протокол слідчого експерименту з потерпілим, оскільки дану слідчу дію, як і оформлення протоколу було здійснено з порушеннями вимог КПК, а також висновок експертизи щодо встановлення у потерпілого тяжкого тілесного ушкодження, через невідкриття стороні захисту медичної документації, яку досліджував експерт. Про вказані порушення сторона захисту зазначала в апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів цієї скарги. Відтак судові рішення є незаконними і необґрунтованими та підлягають скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За нормами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.
При цьому з вироку суду вбачається, що після оголошення короткого змісту обвинувального акту, ОСОБА_7 свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, а вже після проголошення вступної промови захисником, засуджений винуватість не визнав.
Проте, ОСОБА_7 не заперечував той факт, що саме у нього виник конфлікт з потерпілим, в ході якого між ними розпочалась бійка, під час чого він дістав ніж, який утримував в руці до закінчення конфлікту. У суді пояснив, що він розмахував ножем та закликав потерпілого відійти, проте не знає, чи був безпосередній контакт ножа з тілом ОСОБА_8, чи такого не було.
Однак суд критично поставився до таких показань засудженого, оскільки вважав, що вони надані з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене.
Разом із тим, допитаний у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_8 підтвердив, що в день події засуджений почав висловлювати неповагу до нього, внаслідок чого між ними виник конфлікт і почалась штовханина. ОСОБА_7 декілька разів намагався завдати йому удару ножем. При цьому, потерпілий спочатку відступив, потім відбив удар, а при третій спробі ОСОБА_7 поцілив йому в серце. Відразу після поранення він почав себе погано почувати та пішов в напрямку свого будинку, а ОСОБА_7 повернувся до осіб, де знаходився раніше. Вже вдома він викликав швидку. Зазначив, що згодом йому була сплачена частково грошова компенсація від обвинуваченого в сумі 10 000 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що показання потерпілого є послідовними та узгоджуються з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, а тому не викликають сумніву в їх достовірності.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, зокрема: показання самого засудженого ОСОБА_7, потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також протоколи прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, огляду місця події, проведення слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_12, пред`явлення особи для впізнання за участю вказаних свідків, затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину, довідки відділення політравми та центру екстреної медичної допомоги, а також висновки експертів (від 17 березня, 25 березня та 30 квітня 2020 року).
Висновком експерта від 17 березня 2020 року (№ 042-562-2020) встановлено, що у ОСОБА_8 при зверненні за медичною допомогою (24 лютого 2020 року о 03:14) мала місце колото-різана рана в проекції лівого підребер`я (довжиною 2,5 см) з рановим каналом, що відходить від неї в напрямку знизу-вверх, по ходу якого в проекції 6-го міжребер`я перетинаються підшкірно-жирова клітковина, міжреберні м`язи, частково 6-е ребро, пристінкова плевра, крововилив у ліву плевральну порожнину (до 50 мл. крові) - проникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва. Дані ушкодження могли утворитись у вказаний в постанові термін, тобто 24 лютого 2020 року, не виключено у спосіб, на який вказав потерпілий під час слідчого експерименту (5 березня 2020 року). Вказане ушкодження, за ступенем тяжкості, відноситься до тяжкого тілесного ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
При експертному дослідженні вилучених у ОСОБА_7 під час затримання ножі, штанах та кросівці знайдено кров людини, що не виключає можливості її походження від потерпілого ОСОБА_8 .
Отже, дослідивши та оцінивши вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8 .
Враховуючи наведене, доводи захисника про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого, є безпідставними.
Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження, належним чином перевірив викладені у апеляційній скарзі сторони захисту доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі захисника, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків. При цьому, суд частково задовольнив клопотання захисника про повторне дослідження доказів.
Разом з тим, суд погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, зазначивши, що він повністю підтверджується належними та допустимими доказами, які були предметом детального дослідження суду.
Зокрема, судом апеляційної інстанції перевірялись доводи сторони захисту про недопустимість доказів, а саме протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_8 та висновку експерта щодо встановлення у останнього тяжкого тілесного ушкодження, які визнані судом необґрунтованими.
Як видно з матеріалів справи, протокол проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_8 від 5 березня 2020 року разом із додатком до нього (диском) було безпосередньо досліджено судами першої та апеляційної інстанцій.
Апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що під час даної слідчої дії потерпілий показав, що він відбив декілька ударів ножем з боку ОСОБА_7, який потім поранив його у груди. Удари потерпілий демонстрував на статистові. При цьому, хід проведення вказаного слідчого експерименту зафіксовано на безперервний відеозапис, що є винятком, на підставі ч. 7 ст. 223 КПК, про що прямо вказано у протоколі, для необхідності залучення понятих, що само по собі передбачає фіксування цієї слідчої дії на відеозапис.
Крім того, відсутність посилання на особу статиста та його підпису в протоколі, чи неповне відтворення в протоколі послідовності дій щодо конкретики: хто, де, коли, чим, куди та інших відомостей, не вказує на даний доказ, як на недопустимий за нормами ч. 2 ст. 240, ч. 2 ст. 104, п. 3 ч. 2 і ч. 3 ст. 105, ч. ч. 1, 2 ст. 106 КПК, оскільки слідчий експеримент, шляхом відтворення потерпілим на статистові завдання йому тілесних ушкоджень, що мало місце 24 лютого 2020 року (приблизно о 02:00, по вул. Зодчих у м. Києві), проводився слідчим у провадженні ОСОБА_13 безперервною фіксацією його на відеозапис, що дозволяє не вносити повний текст пояснень потерпілого у протокол.