Постанова
Іменем України
25 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 291/383/19
провадження № 61-3314св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Житомирська обласна прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області, у складі судді Митюк О. В., від 23 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю., від 31 січня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Житомирської області (наразі - Житомирська обласна прокуратура), про відшкодування шкоди заподіяної незаконними рішеннями та діями.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 11 червня 2010 року щодо нього була порушена кримінальна справа за частиною п`ятою статті 191
КК України, а 15 вересня 2010 року за частиною другою статті 364,
частиною першою статті 209 КК України, які були об`єднані в одне провадження, його було затримано, а 21 червня 2010 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому був продовжений до 4 місяців.
11 червня 2010 року слідчим прокуратури Попільнянського району Житомирської області було накладено арешт та вилучено два належні йому на праві власності автомобілі: марки "ВАЗ 21099", 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та марки "МІТSUІВІSНІ Сanter", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Повторно арешт на автомобілі було накладено ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду
м. Житомира від 09 вересня 2015 року.
27 вересня 2010 року йому було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою
статті 364, частиною першою статті 209 КК України, яке неодноразово змінювалося та уточнювалося.
08 листопада 2010 року в судовому засіданні Попільнянського районного суду Житомирської області запобіжний захід щодо нього у вигляді тримання під вартою було змінено на підписку про невиїзд, а вироком цього ж суду
від 29 листопада 2010 року, після зміни прокурором обвинувачення, він був засуджений за частиною другою статті 364 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі
статті 75 КК України.
Вироком Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2011 року вказаний вирок скасовано в частині призначеного покарання за м`якістю та постановлено новий, яким його засуджено за частиною другою статті 364 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі та додаткового покарання.
Вирок апеляційного суду було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня
2011 року, а кримінальну справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2011 року скасовано вирок Попільнянського районного суду Житомирської області
від 29 листопада 2010 року, а кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області
від 26 вересня 2011 року кримінальну справу щодо нього було закрито у зв`язку з декриміналізацією статті 364 КК України стосовно службових осіб юридичних осіб приватного права.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада
2011 року скасовано постанову суду першої інстанції про закриття справи, а справу направлено на новий судовий розгляд до Андрушівського районного суду Житомирської області.
Постановою Андрушівського районного суду Житомирської області
від 19 червня 2013 року кримінальну справу за раніше зміненим прокурором обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого частиною п`ятою
статті 191 КК України, направлено на додаткове розслідування.
Після додаткового розслідування вироком Ружинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року його дії із частини п`ятої статті 191 КК України перекваліфіковано на частину другу статті 3641
КК України та засуджено до 6 місяців арешту з додатковим покаранням.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 10 липня 2018 року, вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року скасовано, а кримінальне провадження закрито через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення.
Таким чином, він був підданий незаконному кримінальному переслідуванню та знаходився під слідством і судом у період з 11 червня 2010 року до
10 липня 2018 року, тобто, протягом 97 місяців, з яких з 11 червня 2010 року по 08 листопада 2010 року перебував під вартою (4 місяці 29 днів).
Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, затримання, застосування запобіжних заходів, у тому числі тримання під вартою, арешту та вилучення майна йому була заподіяна майнова та моральна шкода.
Посилаючись на викладене і остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
- стягнути з Державного бюджету України на свою користь у відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, 288 294,82 грн матеріальних збитків, 240 000 грн витрат за надання правової допомоги у кримінальній справі, 8 905 грн витрат за проведення експертизи та 1 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;
- повернути арештовані та вилучені під час кримінального провадження автомобілі: марки "ВАЗ 21099", 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та марки "МІТSUІВІSНІ Сanter", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 647 890 грн в якості відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди та з огляду на фактичні обставини справи збільшив розмір відшкодування моральної шкоди із мінімально визначеного законом (547 890 грн) до 647 890 грн.
Вимоги про повернення арештованого майна суд вважав необґрунтованими, оскільки питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства, вирішується в порядку, визначеному КПК України.
У зв`язку з тим, що доля арештованого майна на даний час не вирішена, суд вважав передчасними позовні вимоги про стягнення матеріальних збитків у сумі 288 294,82 грн.
Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у кримінальній справі, оскільки до матеріалів справи не долучено детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Житомирського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Житомирської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є достатньою та справедливою сатисфакцією душевним стражданням позивача і відповідає принципам розумності, справедливості, співмірності.?
Також апеляційний суд вказав, що вимоги про стягнення матеріальних збитків, відшкодування витрат на судову експертизу не можуть бути задоволені до вирішення питання скасування арешту майна і повернення його власнику, що здійснюється у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів понесених витрат на правову допомогу у кримінальній справі, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для їх стягнення з держави.
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2022 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про повернення транспортних засобів в апеляційному порядку не переглядалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення вимог в частині відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальній справі, матеріального збитку, відшкодування витрат на судову експертизу, а щодо вимог про повернення транспортних засобів визнати оскаржувані судові рішення нечинними, закривши провадження в цій частині.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
02 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ружинського районного суду Житомирської області
від 23 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 31 січня 2023 року у справі № 291/383/19.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду
від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права при вирішенні вимог про відшкодування збитків завданих власнику автомобілів, на які було накладено арешт у кримінальному провадженні (пункт 3 частини другої статті 389
ЦПК України).
Звертає увагу, що йому не була надіслана апеляційна скарга прокуратури та всупереч вимог статті 373 ЦПК України не було розглянуто його клопотання про відмову від вимоги про повернення майна в натурі.
Наголошує, що перебував під слідством та судом до ухвалення рішення Верховним Судом, а не судом апеляційної інстанції.
Зауважує, що ним фактично понесені (сплачені) витрати на правничу правову допомогу у кримінальній справі в сумі 240 000 грн, а на підтвердження цих витрат суду було надано акт виконаних робіт і документи про сплату коштів.
Вважає помилковими висновки судів щодо відсутності підстав для відшкодування майнової шкоди.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року Житомирська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що судами попередніх інстанцій правильно визначено розмір морального відшкодування та обґрунтовано вказано на відсутність підстав для відшкодування витрат на правничу правову допомогу у кримінальній справі. Звертає увагу, що арешт на автомобілі вже скасовано та вирішено питання щодо їх повернення позивачу.
Фактичні обставини справи встановлені судами
11 червня 2010 року слідчим прокуратури Попільнянського району Житомирської області стосовно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа за частиною п`ятою статті 191 КК України, а 15 вересня 2010 року за частиною другою статті 364, частиною першою статті 209 КК України, які були об`єднані в одне провадження.
11 червня 2010 року слідчим прокуратури Попільнянського району Житомирської області було накладено арешт та вилучено два належні ОСОБА_1 на праві власності автомобілі: ВАЗ 21099, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; МІТSUІВІSНІ Сanter, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . В подальшому на вказані автомобілі повторно був накладений арешт ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2015 року.
21 червня 2010 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжений в подальшому до 4 місяців.
27 вересня 2010 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191,
частиною другою статті 364, частиною першою статті 209 КК України.
08 листопада 2010 року в судовому засіданні Попільнянського районного суду Житомирської області запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 було змінено на підписку про невиїзд, а вироком цього суду від 29 листопада 2010 року після зміни прокурором обвинувачення, ОСОБА_1 був засуджений за частиною другою статті 364 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі статті 75 КК України.
Вироком Апеляційного суду Житомирської області від 23 лютого 2011 року скасовано вирок Попільнянського районного суду Житомирської області
від 29 листопада 2010 року в частині призначеного покарання за м`якістю та постановлено новий вирок в цій частині, згідно якого ОСОБА_1 було засуджено за частиною другою статті 364 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі та додаткового покарання.
Зазначений вирок апеляційного суду скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2011 року, а кримінальну справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2011 року скасовано вирок Попільнянського районного суду Житомирської області
від 29 листопада 2010 року, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області
від 26 вересня 2011 року кримінальну справу було закрито у зв`язку з декриміналізацією статті 364 КК України щодо службових осіб юридичних осіб приватного права.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада
2011 року скасовано постанову суду першої інстанції про закриття справи, а справу направлено на новий судовий розгляд до Андрушівського районного суду Житомирської області.
Постановою Андрушівського районного суду Житомирської області
від 19 червня 2013 року кримінальну справу за раніше зміненим прокурором обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого частиною п`ятою
статті 191 КК України, направлено на додаткове розслідування.
Після додаткового розслідування вироком Ружинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року дії ОСОБА_1 з
частини п`ятої статті 191 КК України перекваліфіковано на частину другу статті 3641 КК України та засуджено до 6 місяців арешту з додатковим покаранням.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 20 червня 2017 року, залишеною в силі постановою Верховного Суду від 10 липня 2018 року, вирок Ружинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2016 року скасовано, а кримінальне провадження закрито за відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення.
Висновком судової автотоварознавчої експертизи № СЕ-1207-2-1140.19 визначено, що
- вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок його експлуатаційного зносу за час перебування під арештом на штрафному майданчику Попільнянського РВ (ВП) Коростишівського ВП ГУНП у Житомирській області за період з
11 червня 2010 року на дату проведення експертизи становить
68 178,88 грн;
- вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Mitsubishi Canter, реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок його експлуатаційного зносу за час перебування під арештом на штрафному майданчику Попільнянського РВ (ВП) Коростишівського ВП ГУНП у Житомирській області за період з 11 червня 2010 року на дату проведення експертизи становить 220 115,94 грн.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом
(частини перша та друга статті 1176 ЦК України).
Відповідно до частини сьомої статті 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.