1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 826/14075/17

касаційне провадження № К/9901/60493/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2018 (суддя - Бояринцева М.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2018 (головуючий суддя - Мельничук В.П., судді - Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі у тексті - позивач, платник) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі у тексті - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 30.08.2017 №96573-1305.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність прийнятого відповідачем рішення, оскільки визначення розміру плати за користування земельною ділянкою позивачем здійснювалось у відповідності до умов договору оренди земельної ділянки від 11.06.2003, яким установлено річну орендну плату за земельну ділянку у розмірі 1,5 відсотка від її нормативної грошової оцінки.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 01.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2018, у задоволені позову відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про правомірність визначення контролюючим органом грошового зобов`язання з орендної плати за землю з огляду на порушення платником підпункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки за рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 №89/9146, пункту 2 рішення Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877, орендна плата з фізичних осіб становить 3% від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки. З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати і до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

Позивач, не погодившись з прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав до суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального та процесуального права, доводить, що позивач сплачував орендну плату відповідно до умов договору, тому у позивача відсутні правові підстави для сплати орендної плати за землю за 2017 рік у визначеному відповідачем розмірі.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, позивач фактично викладає обставини, з якими він не погоджується та якими він керувався під час подання позову.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06.09.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.10.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 31.10.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Київською міською радою (орендодавцем), та позивачем (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки від 11.06.2003, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 26.09.2002 №21/181 передає, а орендар приймає у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої: вул. Сорочинська, 14 у Печерському районі м. Києва, розміром 0,0644 га для будівництва та обслуговування підпірних стінок з благоустроєм прилеглої території у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємно частиною договору.

Пунктом 2.2 вказаного договору визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 1,5 відсотка від її нормативної грошової оцінки.

Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.08.2017 №96573-1305, яким позивачу визначено податкові зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік на суму 77779,51 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивач зобов`язаний сплачувати орендну плату за землю відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Положеннями статей 269, 270 ПК України передбачено, що платниками податку є, зокрема, землекористувачі. Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України).

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (пункт 285.1 статті 285 ПК України).

За правилами абзацу другого пункту 288.1 статті 288 ПК України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 01 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.


................
Перейти до повного тексту