ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 362/5844/19
провадження № 51-1396км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7,
представника потерпілого ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та представника цивільного відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Персонал Преміум" (далі - ТОВ "Персонал Преміум") в особі директора ОСОБА_9 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у кримінальному провадженні № 12019110000000259 за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Ришкани Ришканського району Республіки Молдова, жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого в АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Стягнуто з ТОВ "Персонал Преміум" на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в розмірі 300 000 грн.
Залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до ТОВ "Персонал Преміум" про стягнення моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з вироком районного суду ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 о 12:00, керуючи технічно справним автомобілем марки "АС G3302 АХХ-1", д.н.з. НОМЕР_1, порушуючи вимоги п.п. "б" п. 2.3, п. 10.1 Правил Дорожнього руху, під час руху по вул. Декабристів у напрямку центра м. Василькова Київської області не переконався в безпечності маневру та скоїв виїзд на зустрічну смугу руху, де відбулося зіткнення цього транспортного засобу з автомобілем марки ЗАЗ - 110557, д.н.з. НОМЕР_2, який рухався в зустрічному напрямку під керуванням ОСОБА_13 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ЗАЗ - 110557 ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а водій ОСОБА_13 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_6, представника цивільного відповідача ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 серпня 2022 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, не оспорюючи встановлених судом фактичних обставин справи, доведеності вини та кваліфікації його дій, не погоджується із судовими рішеннями, ухваленими щодо нього, в частині призначеного покарання через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Також засуджений ОСОБА_6 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували кримінальний закон, зокрема, статті 50, 65 КК України Вважає, що суд не в повній мірі врахував обставини, які пом`якшують покарання, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, одружений, має на утриманні дружину, неповнолітнього сина, дочку, яка перебуває в декретній відпустці, за місцем проживання та роботи характеризується виключно позитивно, єдиним джерелом доходу та утримання сім`ї є його заробітна плата водія в ТОВ "Персонал Преміум". Крім того, на думку засудженого, суди під час призначення покарання не врахували відсутність обставин, що обтяжують покарання, та обставин, що пом`якшують покарання, таких як: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне надання грошової допомоги потерпілим у сумі 90 000 грн. Також суди не звернули уваги на відсутність цивільного позову до нього, готовність надалі матеріально допомагати потерпілим, думку потерпілого ОСОБА_10, який просив суд не позбавляти його волі. При цьому засуджений порушує питання про зміну судових рішень у частині призначення покарання, а саме застосування ст. 75 КК України з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, та призначення йому покарання, не пов`язаного з реальним позбавленням волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ТОВ "Персонал Преміум" в особі директора ОСОБА_9 просить судові рішення в частині вирішення цивільного позову скасувати, посилаючись на те, що висновки судів у цій частині суперечать нормам матеріального права та правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц). Обґрунтовуючи свої вимоги, представник указує на те, що цивільно-правова відповідальність щодо автомобіля, який належить товариству, була застрахована, а тому завдану шкоду, у межах суми страхового відшкодування, має бути стягнуто зі страхової компанії. Крім того, на думку представника, потерпілий повинен був звернутися з позовною заявою в першу чергу до страхової компанії, а вже потім до належного відповідача. Вважає, що згідно з статтями 23-27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхова компанія зобов`язана була відшкодувати ОСОБА_10 моральну шкоду у розмірі 50 076 грн. Крім того, представник відповідача, посилається на постанову Верховного Суду від 10 грудня 2019 року (справа № 199/6524/18) та наголошує, що у випадку коли позовні вимоги пред`явлено не до всіх належних відповідачів (страхової компанії), то суд позбавлений можливості давати оцінку обґрунтованості таких позовних вимог.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та представника цивільного відповідача ТОВ "Персонал Преміум" в особі директора ОСОБА_9 не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 свою касаційну скаргу підтримав, щодо касаційної скарги представника цивільного відповідача ОСОБА_9 поклався на розсуд суду.
Захисник ОСОБА_7 касаційну скаргу свого підзахисного підтримав, касаційну скаргу представника цивільного відповідача ОСОБА_9 заперечував.
Представник потерпілого ОСОБА_8 заперечував щодо задоволення касаційної скарги представника цивільного відповідача і не заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення поданих касаційних скарг, просила оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційних скаргах не оспорюються.
Доводи засудженого ОСОБА_6 щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції в ході призначення виду та розміру покарання ОСОБА_6 врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який за місцем проживання та працевлаштування характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, думку потерпілої ОСОБА_11 про призначення обвинуваченому суворого покарання, пов`язаного з позбавленням волі, думку потерпілого ОСОБА_10 про призначення обвинуваченому покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.
Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до ст.66 КК України, суд визнав щире каяття.
Обставин, що згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6, суд не встановив.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що необхідним кримінальним покаранням для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень є покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Таким чином, призначаючи засудженому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК України, оскільки вказане покарання відповідає обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 без змін, зокрема і в частині покарання, зазначивши в ухвалі підстави постановлення такого рішення.
Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи, наведені обвинуваченим ОСОБА_6 та його захисником ОСОБА_7 в апеляційних скаргах, про те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив та не врахував даних, що його характеризують, а тому вирок підлягає зміні шляхом пом`якшення призначеного покарання, дійшов у цій частині обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції під час призначення покарання належно виконав вимоги закону.