ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 401/792/20
провадження № 51-3507км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на вирок Кропивницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року, постановлений в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020120270000348, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області, зареєстрованого у тому АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 15 серпня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначених покарань з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Крім того, вказаним вироком задоволено цивільний позов ОСОБА_8 і постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 40 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо судових витрат і долі речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 05 березня 2020 року о 09:37, керуючи автомобілем марки "TOYOTA CAMRY", (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись заднім ходом, з території відведеної для зупинки транспортних засобів клієнтів АТ КБ "ПриватБанк", розташованої по вулиці Героїв України навпроти будинку № 58 у м. Світловодську Кіровоградської області у напрямку проїзної частини дороги по вулиці Героїв України, порушив вимоги пунктів 1.5, 10.2, 2.3 (б, д), 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не звернувся за допомогою до інших осіб, проявив особисту необережність та безпечність до дорожньої обстановки, у результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8, яка рухалася зліва на право по пішохідному тротуару та перетинала виїзд з дворової території позаду керованого ОСОБА_7 автомобілем. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_8, отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Кропивницький апеляційний суд 02 березня 2023 року за наслідком апеляційного перегляду кримінального провадження за апеляційними скаргами сторони захисту і сторони обвинувачення скасував вирок місцевого суду в частині, призначеного засудженому покарання і ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки і на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування, призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне вирішення цивільного позову, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів захисника зводиться до вказівок на те, що матеріали кримінального провадження не містять беззаперечних доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Зокрема захисник зазначає, що жоден свідок не бачив, як потерпіла падала і причини її падіння. Доказів ймовірного контакту автомобіля з потерпілою, наїзду на неї, та її падання від такого контакту матеріали справи не містять.
Суди попередніх інстанцій не мотивували, чому вони врахували одні докази і відкинули інші.
Також, захисник стверджує, що суди не навели мотивів відхилення клопотання захисту про визнання недопустимим доказом відеозапису з нагрудних камер поліцейських, зробленого при вилучені автомобіля у ОСОБА_7, на тих підставах, що на ньому відсутній момент повідомлення присутнім про початок здійснення відеозапису, а ОСОБА_7 не роз`яснено його право на захист та право відмовитись від давання показань та не відповідати на питання.
Вважає, що протокол огляду місця події, яким вилучений належний засудженому автомобіль, складений з порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки при проведенні цієї слідчої дії не було залучено захисника і ОСОБА_7 не роз`яснено його право на захист.
Судом не надано належної оцінки висновку судової інженерно-транспортної експертизи № 100, яким не виявлено на автомобілі будь-яких слідів, які б можна було ідентифікувати, як сліди контактування автомобіля з пішоходом.
Крім того, захисник звертає увагу, що потерпіла самостійно пішла додому і звернулась до лікарні більше ніж через 3 години, що на думку захисту, вказує на те, що потерпіла могла отримати травму в іншому місці. Також захисник зазначає, що при проведенні судово-медичної експертизи не враховано, що потерпіла звернулась до лікарні з приводу травм правого стегна 12 березня 2020 року, хоча подія сталася 05 березня 2020 року. При цьому, експертиза проводилась виключно на основі медичної документації потерпілої.
Захисник вказує, що при проведенні експертного дослідження № 1429/20-27, експертом не досліджувалось питання чи міг водій бачити пішохода, тобто не виявлено моменту виникнення небезпеки для водія, не надана об`єктивна оцінка можливості чи неможливості зупинки автомобіля, виходячи з фізіологічних можливостей водія та технічних параметрів автомобіля. Також експертом не досліджувались дії пішохода, яка бачила автомобіль але, незважаючи на це продовжувала йти.
Захисник зазначає, що у вироку не наведено мотивів визначення суми морального відшкодування та не вказано, якими доказами доводиться факт її заподіяння та в чому вона полягає. На думку захисника, витрати на лікування та відповідні збитки можуть підтверджувати лише матеріальну шкоду, а не моральну.
Заперечень на касаційну скаргу захисника до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Засуджений і захисник підтримали касаційну скаргу сторони захисту, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.
Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги, вважав, оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Межі касаційного перегляду
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Разом із тим, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевими та апеляційними судами.
При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
В свою чергу за ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи касаційної скарги сторони захисту щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з викладенням власної версії подій, оскільки вони стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Водночас суд касаційної інстанції зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.
Щодо допустимості протоколу огляду місця події, яким вилучений у засудженого автомобіль, а також відеозаписів з нагрудних камер поліцейських
З матеріалів справи слідує, що після подій, які є предметом цього кримінального провадження, засуджений покинув місце ДТП, однак увечері цього ж дня працівники поліції виявили засудженого і належний йому автомобіль біля кафе "LEEVEE". Далі працівники поліції разом із засудженим попрямували до приміщення Світловодського відділу поліції. При цьому в ході розмов працівників поліції із засудженим, які мали місце біля кафе, а також на шляху від кафе до відділу поліції, засуджений не заперечував факту наїзду на потерпілу, що було фіксовано на відеозаписах з нагрудної камери поліцейського.
Біля відділення поліції слідчий здійснив огляд місця події, яким оглянув і вилучив належний ОСОБА_7 автомобіль, склавши протокол огляду місця події. У цьому протоколі слідчий також відобразив відомості отримані від ОСОБА_7 в ході слідчої дії: "… ОСОБА_7 … повідомив, що 05.03.2020 року близько 09 год 30 хв… він рухався заднім ходом допустив наїзд на бабусю. В подальшому, коли він зупинився та вийшов побачив жінку похилого віку, яка сама піднялась та стояла, після чого коли він впевнився, що з нею все гаразд та поїхав…".
Вказані докази, серед інших, сторона обвинувачення представила місцевому суду і той поклав їх в обґрунтування свого висновку про винуватість засудженого у вчиненні інкриміновано йому злочину. Апеляційний суд погодився із такими висновками місцевого суду.
Сторона захисту заперечує допустимість цих доказів, посилаючись, зокрема на те, що вони містять відомості від засудженого, які отримані з порушенням його права на захист та не роз`яснення йому права відмовитись від давання показань чи пояснень та не відповідати на запитання.
Такі доводи захист висловлював у судах попередніх інстанцій, однак, як слідує з судових рішень, вони залишились без жодної оцінки цих судів.
Верховний Суд зважає на те, що з одного боку зафіксовані на відеозаписах з нагрудної камери розмови між поліцейськими і ОСОБА_7 не мали характеру допиту останнього, а більше відповідали вільній розмові, але з іншого, з цих записів не вбачається, що поліцейські виконали хоча б формальну вимогу закону і відомчих інструкцій щодо повідомлення засудженого про здійснення відеозапису, або про можливість в подальшому використати зафіксовані відомості в якості доказу в кримінальному провадженні.
Такі обставини дають достатні підстави для оцінки відеозаписів з нагрудної камери поліцейського в контексті висловлених захистом доводів щодо їх недопустимості.
Верховний Суд зауважує, що для оцінки допустимості показань визначальним є дотримання права особи зберігати мовчання і права користуватися правовою допомогою захисника, та, відповідно, права бути поінформованим про такі права. Порушення цих прав має або може мати прямий вплив на зміст отриманих показань і, таким чином, такі порушення є релевантним фактором для оцінки допустимості доказів.
Стаття 87 КПК визначає, що:
"1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
2. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: …
3) порушення права особи на захист;
4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права…".
Суд звертає увагу, що право зберігати мовчання та привілей від самовикриття передбачені, аби забезпечити підозрюваній особі, яку допитує поліція, можливість зробити вільний вибір: давати їй свідчення чи мовчати (Allan v. the United Kingdom, no. 48539/99, § 50, ECHR 2002-IX). Право зберігати мовчання застосовується з моменту, коли підозрюваний допитується поліцією (John Murray v. the United Kingdom [GC], 8 February 1996, § § 45, Reports of Judgments and Decisions 1996-I). Зокрема, особа, яку підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути повідомленою про її право не свідчити проти себе (Ibrahim and Others v. the United Kingdom [GC], nos. 50541/08 and 3 others, § 272, 13 September 2016).
Затримана поліцією особа користується правом не викривати себе і зберігати мовчання та має право на допомогу захисника, як тільки їй ставлять питання, іншими словами, коли існує "кримінальне обвинувачення" проти неї. Інформування затриманої особи про право зберігати мовчання є настільки важливим, що, навіть коли особа добровільно погоджується дати свідчення поліції після того, як її поінформували, що її твердження можуть бути використані як докази проти неї, це не може вважатися цілком інформованим вибором, якщо вона не була ясно поінформована про її право зберігати мовчання та якщо її рішення було прийняте за відсутності допомоги з боку захисника (Stojkovic v. France and Belgium, no. 25303/08, § 54, 27 October 2011).
Суд не залишає поза увагою, що в матеріалах кримінального провадження на момент спілкування поліцейських із засудженим і проведення огляду місця події, відсутні офіційні документи, які б вказували на те, що ОСОБА_7 був затриманий або йому було вручено письмове повідомлення про підозру, в порядку, передбаченому КПК.
Разом з тим обставини цієї справи свідчать про те, що працівники поліції, приїхавши до кафе "LEEVEE", de facto підозрювали ОСОБА_7, у вчиненні наїзду на потерпілу. Зокрема, поліцейські вже здійснювали заходи з пошуку автомобіля, було надано орієнтування щодо встановлення його місцезнаходження із інформацією про можливу причетність до ДТП, з місця якого зникла особа і автомобіль, що підтвердили допитані поліцейські ОСОБА_9 і ОСОБА_10 . Більше того, встановивши місцезнаходження автомобіля на місце був викликаний слідчий, який до цього моменту вже розпочав досудове розслідування кримінального провадження за фактом наїзду на потерпілу, і який вилучив цей автомобіль як такий, що причетний до ДТП. Також поліцейські, встановивши, що автомобілем керував ОСОБА_7 вже очевидно підозрювали його у причетності до ДТП.
Верховний Суд звертає увагу на те, що обов`язок забезпечити особі фундаментальні права не залежить від ступеня обґрунтованості підозри та/або впевненості сторони обвинувачення в її обґрунтованості, а також від готовності органу правопорядку пред`явити формальну підозру. Чи буде в подальшому особа повідомлена про підозру проти неї, не є важливим для оцінки допустимості показань такої особи, отриманих за умов, що порушують її фундаментальні права, зокрема право на допомогу захисника і право зберігати мовчання.
Такі фундаментальні права підозрюваної особи, як право зберігати мовчання і не свідчити проти себе, а також тісно пов`язане з ними право на допомогу професійного захисника, не можуть залежати від рішень органів правопорядку, у тому числі від рішення, коли пред`явити формальну підозру, оскільки в такому випадку здійсненність фундаментальних прав цілком залежало б від розсуду державних органів (див. наприклад, постанову Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 737/641/17, провадження № 51-6562км18).
Особа має право зберігати мовчання і не давати жодних показань чи пояснень під час проведення будь-яких процесуальних дій у рамках кримінального провадження. Також особа має бути інформована про таке право.
У цій справі Верховний Суд не знайшов підтвердження тому, що до бесіди з працівниками поліції, або під час надання показань, що були зафіксовані в протоколі огляду місця події, засуджений був повідомлений про його право зберігати мовчання та про інші права, якими наділена підозрювана особа, а сторона обвинувачення не надала відомостей зворотного. За таких умов пояснення ОСОБА_7, надані працівникам поліції і відображені у протоколі огляду місця події та відеозаписі з нагрудних камер поліцейських є недопустимими.
Внаслідок цього, Верховний Суд зауважує, що відеозапис з нагрудних камер поліцейських в цілому не може бути покладений в обґрунтування доведеності винуватості засудженого, а протокол огляду місця події - в частині, де відображені повідомлені ним відомості.
Чи обумовлює в цьому кримінальному провадженні визнання Верховним Судом певних доказів недопустимими необхідність скасування оскарженого судового рішення?