1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Перейти до правової позиції

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 757/46325/17-к

провадження № 51-624км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000002132, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Комсомольськ-на-Амурі, російська федерація (далі - рф), остання відома адреса реєстрації АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року) і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього належного їй майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з дня її затримання та приведення цього вироку до виконання.

Вирішено питання про заходи забезпечення кримінального провадження та речові докази.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що вона за встановлених судом першої інстанції обставин, які детально наведено у вироку, будучи суддею Севастопольського апеляційного господарського суду, діючи умисно, усвідомлюючи факти активної підривної діяльності рф проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим, з власної ініціативи, упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи в приміщенні Севастопольського апеляційного господарського суду по вул. Суворова, 21 в м. Севастополі, використовуючи матеріально-технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, продовжила здійснювати "правосуддя" на підставі ч. 5 ст. 9 Закону рф № 6-ФКЗ, керуючись як "суддя Севастопольського апеляційного господарського суду" законодавством рф, тобто незаконно створеного на тимчасово окупованій території України "судового органу" до створення та початку діяльності на окупованій території України судів рф.

Надалі, реалізуючи вказаний злочинний умисел, суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_7, перебуваючи на території АР Крим, упродовж березня - листопада 2014 року свідомо та умисно підготувала й подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів рф особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду "судді" незаконно створеного на території АР Крим "Двадцять першого арбітражного апеляційного суду" та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону рф "Про статус суддів", чим підтвердила особисту згоду виконувати функції представника судової влади країни, яка окупувала й анексувала АР Крим як частину території суверенної України.

Після цього ОСОБА_7 взяла участь у проведенні конкурсу на заміщення посади "судді" вказаного "суду" та за його результатами Указом Президента рф від 19 грудня 2014 року № 786 суддя Севастопольського апеляційного господарського суду була призначена на посаду "судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду" на окупованій території АР Крим і продовжила здійснювати правосуддя від імені рф вже як "суддя" вказаного "суду".

Зазначеними умисними діями на той час суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_7, порушуючи вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також присягу судді забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом безпосередньої участі в утворенні і функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на тимчасово окупованій території України.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку із встановленням відсутності в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення.

Аргументуючи свою позицію, зауважує, що висновок суду про подання ОСОБА_7 свідомо, добровільно й без примусу необхідних документів для отримання громадянства рф та зайняття посади судді цієї країни є таким, що ґрунтується на припущенні та не підтверджується доказами. На думку захисника, з`ясувати зазначені обставини без безпосереднього допиту обвинуваченої в судовому засіданні неможливо.

Також захисник не погоджується з позицією суду про те, що ОСОБА_7 почала діяти як суддя рф без подання заяви про звільнення її з посади судді України. Вважає, що відсутність такої заяви в уповноваженого органу не свідчить про те, що ОСОБА_7 не намагалася її подати, але вона не змогла цього зробити з об`єктивних причин - через відсутність поштового зв`язку з АР Крим, а прибуття на неокуповану частину України для подання заяви становило небезпеку для її життя. При цьому посилається на те, що Закон України "Про електронні довірчі послуги", яким запроваджено можливість в електронному вигляді підписувати документи, в тому числі заяву про звільнення з посади судді, набрав чинності лише 07 листопада 2018 року.

Стверджує, що в обвинувальному акті відсутнє формулювання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, а саме не зазначено форми вини, мотиву і мети його вчинення.

Також посилається на те, що відповідно до положень міжнародних конвенцій (зокрема, Женевських конвенцій 1949 року, якими і надано визначення війни та збройного конфлікту) Україна не перебувала в стані війни чи збройного конфлікту з рф на момент скоєння інкримінованих дій ОСОБА_7 .

На думку захисника, порушення ОСОБА_7 норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів" чи Кодексу суддівської етики є підставою для притягнення судді до дисциплінарної, а не до кримінальної відповідальності.

Вказує, що законодавство України не містить чіткого визначення терміну "підривна діяльність", та зазначає, що стороною обвинувачення не доведено фактів вчинення його підзахисною дій, які би завдали шкоди зовнішній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України та підпадали під визначення "здійснення підривної діяльності", а "Севастопольський апеляційний господарський суд" не може вважатися органом, який здійснює підривну діяльність.

Також захисник наводить практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах, в яких констатовано порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) у зв`язку з недотриманням гарантій справедливого кримінального судочинства за процедурою "in absentia". На думку захисника, положення КПК України щодо можливості заочного судового розгляду справ стосовно осіб, котрі перебувають на території рф, без оголошення її у міжнародний розшук, не ґрунтуються на принципі недискримінації та не узгоджуються з п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вважає, що на цей час достовірно не встановлено та не доведено, що ОСОБА_7 проінформована про кримінальне переслідування щодо неї в Україні, а отже вона обмежена в реалізації своїх прав, у тому числі на вільний вибір захисника.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 підтримав доводи, наведені в касаційній скарзі, та просив її задовольнити на викладених підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Фактичні обставини цього кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов`язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченої ("in absentia"), яка усних показань суду не надавала, при цьому письмових заяв, протестів та клопотань на адресу суду не надходило.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції вжив всіх можливих дій, аби наданий обвинуваченій державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК України, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду, який не знайшов підстав для скасування оскаржуваного вироку і закриття кримінального провадження.

На думку колегії суддів касаційного кримінального суду, суд першої інстанції, оцінивши докази у справі окремо та в їх сукупності, дійшов переконливого висновку, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення доведене, діям обвинуваченої надано правильну правову кваліфікацію, а вчинене слід кваліфікувати як державну зраду.

При цьому місцевий суд дослідив, належно оцінив і послався у вироку на письмові докази у кримінальному провадженні, серед яких:

- Постанова Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року № 2512-VІ, відповідно до якої станом на 2014 рік ОСОБА_7 обіймала посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду безстроково;

- Постанова Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1269-VІІІ, згідно з якою ОСОБА_7 звільнено з посади судді Севастопольського апеляційного господарського суду у зв`язку із порушенням присяги;

- рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, відповідно до якого за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно суддів АР Крим, у тому числі ОСОБА_7, встановлено, що на підставі Указу Президента рф від 19 грудня 2014 року № 786 "Про призначення суддів федеральних судів" для здійснення правосуддя від імені рф на території АР Крим ОСОБА_7, яка обіймала посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду, призначена на посаду "судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду";

- протокол огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатки до нього у вигляді нормативних актів рф індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента рф, відповідно до яких Указом Президента рф від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_7 призначено на посаду "судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду";

- протокол огляду документів від 16 червня 2017 року, зокрема листів Мінсоцполітики № 530/0/22-16 від 30 грудня 2016 року, Мін`юсту України № 44002/18939-0-26-16/12 від 12 грудня 2016 року та № 2911-0-26-16/12.1 від 21 березня 2016 року, Міністерства інфраструктури України № 7041/15/10-15 від 30 червня 2015 року, прокуратури АР Крим, Міноборони України № 298/5/515 від 03 липня 2015 року, інших центральних органів України та додатків до них у виді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, у тому числі офіційно в належній формі та з усіма наявними реквізитами надісланих компетентним органом рф до компетентного органу України для виконання в порядку міжнародної правової допомоги, відповідно до яких ОСОБА_7 здійснювала правосуддя на підставі законодавства рф, посвідчуючи судові рішення від імені рф гербом рф та печаткою створеного ще в Україні суду з написом приналежності цієї установи до держави Україна, а також рішення "Двадцять першого арбітражного апеляційного суду", до складу якого пізніше увійшла ОСОБА_7 ;

- протокол огляду документів від 16 червня 2017 року та додатки до нього у вигляді фото таблиць, згідно з якими з офіційного сайту "Двадцять першого арбітражного апеляційного суду" вбачається те, що ОСОБА_7 входила до складу вказаного "суду" та в період із січня 2015 року по 23 травня 2017 року здійснювала "правосуддя";

- протокол огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатки до нього у вигляді нормативних актів рф, розміщених на офіційних сайтах Президента рф та Верховного Суду рф щодо діяльності судів на території АР Крим, відповідно до яких, до створення на території АР Крим судів рф правосуддя від імені рф здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до рф, тобто станом на 21 березня 2014 року;

- лист Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 18-2153/15 від 16 лютого 2015 року, відповідно до якого суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_7 із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася.

Аналізуючи досліджені докази та надаючи їм оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК, суд першої інстанції дійшов наступних висновків:

- громадянка України ОСОБА_7 в період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року, формально-юридично мала статус судді Севастопольського апеляційного господарського суду;

- громадянка України ОСОБА_7, не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Севастопольського апеляційного господарського суду, упродовж березня - грудня 2014 року як "суддя" незаконно створеного "Севастопольского апелляционного хозяйственного суда" здійснювала "правосуддя" на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду "судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду", прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;

- здійснення ОСОБА_7 за таких умов "правосуддя" від імені рф свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України та присяги судді, оскільки це забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а отже надання нею допомоги рф у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.

З наведеного вбачається, що, дослідивши й оцінивши вказані у вироку докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні державної зради, а саме в діянні, умисно вчиненому громадянкою України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Вирок суду відповідає приписам статей 370, 374 КПК України та є законним, обґрунтованим і вмотивованим, дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 111 КК України кваліфіковані судом правильно, а покарання призначено їй з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України.

Не погодившись із таким рішенням, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій наводив аналогічні доводи з доводами касаційної скарги і порушував питання про скасування вироку місцевого суду.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення відповідно до вимог ст. 404 КПК України, належним чином перевірив ці аргументи, навів переконливі мотиви для їх спростування та підстави, з яких відмовив у задоволенні апеляційної скарги, тим самим повною мірою виконав приписи КПК України.

Колегія суддів касаційного кримінального суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6, який, вказуючи про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, зазначає, зокрема, що стороною обвинувачення не доведено вчинення його підзахисною дій, які би завдали шкоду зовнішній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України і підпадали під визначення "здійснення підривної діяльності", та не конкретизовано форми вини, мотиву і мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК України в редакції Законів України № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.


................
Перейти до повного тексту