ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 640/7737/21
адміністративне провадження № К/990/23932/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.
розглянув як суд касаційної інстанції у письмовому провадженні адміністративну справу № 640/7737/21
за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним і скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022, прийняте у складі: головуючого судді Добрівської Н.А., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022, ухвалену у складі: головуючої судді Шелест С.Б., суддів Кузьмишиної О.Є., Пилипенко О.Є.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач) з вимогами:
- визнати протиправним наказ відповідача від 16.02.2021 №112-о "Про звільнення ОСОБА_1" у частині формулювання причин звільнення;
- зобов`язати відповідача у триденний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили внести зміни до наказу від 16.02.2021 №112-о "Про звільнення ОСОБА_1", а саме: в преамбулі наказу слово "першої" замінити словом "третьої", у пункті 1 наказу слова "за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України" замінити словами та цифрами "за власним бажанням у зв`язку з невиконанням ДФС України законодавства про працю, частина третя статті 38 КЗпП України";
- стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 34 000,00 грн;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки у виплаті вихідної допомоги при звільненні за період з 25.02.2021 по день фактичної виплати такої допомоги.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що у зв`язку з порушеннями законодавства про працю, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, він звернувся до відповідача із заявою про звільнення, відповідно до частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Розглянувши вказану заяву, відповідач не визнав зазначені у ній порушення та звільнив його відповідно до частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу" (за власним бажанням).
Позивач доводить, що відповідач не мав права на власний розсуд обирати підставу звільнення, якщо вважав, що зазначені в заяві про звільнення, відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, причини є необґрунтованими.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №826/6889/17 визнано протиправним і скасовано наказ ДФС України від 28.04.2017 №985-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю Управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю Управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України з 29.04.2017.
4. Рішення суду у цій частині залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019.
5. На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №826/6889/17 наказом ДФС України від 22.01.2021 №43-о "Про виконання рішення суду та поновлення ОСОБА_1" скасовано наказ ДФС України від 28.04.2017 №985-о та поновлено позивача на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю Управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України з 29.04.2017.
6. 03.02.2021 позивач звернувся до ДФС України із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України [якщо роботодавець не виконує законодавство про працю] у зв`язку із тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2018 у справі №826/6889/17 встановлено факт невиконання ДФС України вимог частини другої статті 40, статті 42, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
7. Наказом ДФС України від 16.02.2021 №112-о "Про звільнення ОСОБА_1" позивача, відповідно до частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу", звільнено 24.02.2021 з посади заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження технічних систем контролю Управління технічних систем контролю Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України); підстава: заява ОСОБА_1 .
8. 26.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу від 16.02.2021 №112-о в частині формулювання підстави звільнення.
9. Стверджуючи, що змін до вказаного наказу відповідач не вніс, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022, у задоволенні позову відмовлено.
11. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у випадку волевиявлення працівника звільнитися з роботи з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, працівник зобов`язаний письмово повідомити роботодавця про ті порушення законодавства чи умов трудового та колективного договорів, в зв`язку з якими він бажає розірвати трудовий договір.
12. Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, позивачем не було повідомлено про будь-які конкретні дії чи бездіяльність, які виходять за межі трудових відносин, порушують трудові права позивача, законодавство України про працю, умови колективного чи трудового договору, а отже, відповідач при розгляді заяви був позбавлений можливості встановити факт порушень законодавства щодо позивача, а самого лише бажання позивача для звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, як було зазначено, недостатньо.
13. Суд апеляційної інстанції також додав, що обставини порушення відповідачем вимог законодавства про працю при прийнятті наказу від 28.04.2017 №985-о, на які посилався позивач, були предметом окремого судового розгляду, за результатами якого судом вжито заходів судового захисту порушених прав позивача - скасовано наказ та поновлено його на роботі.
14. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що правовідносини, які виникли між позивачем та ДФС України у зв`язку з прийняттям наказу про звільнення є такими, що вичерпали свою дію, у зв`язку з чим вони не можуть бути самостійною підставою для звільнення позивача на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки не є такими, що мають місце на момент подання позивачем відповідної заяви про звільнення.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
15. 05.09.2022 до Суду від позивача надійшла касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022, у якій він просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
16. За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в оскаржуваних судових рішеннях судами попередніх інстанцій застосовано частину третю статті 38 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 821/1685/16, від 26.02.2020 у справі №523/13883/17 та від 20.01.2021 у справі №522/18387/17.
17. Як зазначає позивач, у вказаних постановах Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої роботодавець не може самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору у разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються.
18. З урахуванням викладеного позивач доводить, що, не визнавши зазначені позивачем у заяві про звільнення, відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, порушення трудового законодавства, відповідач не мав правових підстав розцінювати цю саму заяву як заяву про звільнення за власним бажанням, у зв`язку з чим не міг звільнити позивача з підстав, передбачених частиною першою статті 86 Закону України "Про державну службу".
19. Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
20. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів ОСОБА_2., Шевцової Н.В.
21. У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку (рішення ВРП від 10.08.2023 №815/0/15-23 та обранням судді Шевцової Н.В. до Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 18.07.2023) призначено повторний автоматизований розподіл справи №640/7737/21.
22. За наслідками повторного автоматизованого розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
23. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
24. Відповідно до частин першої-третьої статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
25. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
26. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
27. Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
28. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому, відповідно до законодавства, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
29. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
30. Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
31. Частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
VI. Позиція Верховного Суду
32. Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача відповідно до частини першої статті 86 Закону №889-VIII (за власним бажанням) на підставі заяви, у якій позивач просив звільнити його з підстав, передбачених частиною третьою статті 86 Закону №889-VIII та частиною третьою статті 38 КЗпП України, - за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
33. Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості звільнення працівника "за власним бажанням" (відповідно до частини першої статті 86 Закону №889-VIII або частини першої статті 38 КЗпП України) на підставі заяви, поданої відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, якщо роботодавець не визнає зазначені у заяві порушення законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
34. У постанові Верховного Суду від 26.11.2020 №821/1685/16, на яку позивач посилається як на приклад неправильного застосування судами попередніх інстанцій частини третьої статті 38 КЗпП України, та у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №813/2869/17 зазначено, що звільнення особи, яка є державним службовцем, з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України узгоджуються з положеннями частини третьої статті 5 Закону №889-VIII, відповідно до яких дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом № 889-VIII.
35. Верховний Суд у вказаних постановах дійшов висновку, що за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. Строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (частина 3 статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.