ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 754/2553/18
провадження № 51-2275км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1,суддівОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4,засудженогоОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),захисникаОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),прокурора потерпілоїОСОБА_7, ОСОБА_8,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 9 січня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2.
Оскаржені судові рішення
1. Оскарженим вироком, залишеним без змін апеляційною інстанцією, ОСОБА_5 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) - на строк 12 років; за частиною 1 статті 289 КК - на строк 4 роки; за частиною 2 статті 15, частиною 1 статті 185 КК - на строк 2 роки, а остаточно за сукупністю злочинів на підставі статті 70 КК - на строк 13 років.
2. Суд визнав доведеним, що 8 жовтня 2017 року близько 02:15 біля будинку № 17а по вул. Милославській в м. Києві засуджений гострим предметом завдав ОСОБА_9 смертельних поранень. Після цього, заволодівши автомобілем потерпілого, він перевіз і приховав його труп вздовж дороги в напрямку с. Погреби. 11 жовтня 2017 року приблизно о 21:00 він був затриманий працівниками поліції, коли на автостоянці намагався викрасти мобільний телефон з цього автомобіля.
Вимоги і доводи касаційної скарги
3. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржені рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
4. Захисник вважає, що винуватості засудженого не доведено, а суди неналежно оцінили докази, неправильно встановили обставини справи і постановили рішення, які не відповідають вимогам статті 370 КПК.
5. Сторона захисту стверджує, зокрема, що суди:
- не надали оцінки незаконному затриманню засудженого в період з 11 до 13 жовтня 2017 року, хоча це мало потягнути недопустимість протоколу огляду місця події;
- не спростували твердження засудженого про погане поводження з ним з метою примусити до участі у слідчих діях, що підтверджується висновком експерта від 13 жовтня 2017 року про наявність у нього тілесних ушкоджень;
- не врахували, що обвинувальний акт не містить відомостей про слідчого та прокурора, а викладене в ньому обвинувачення є неконкретним і незрозумілим стороні захисту;
- не дослідили результати слідчого експерименту, які є недопустимими через те, що фактично проведено допит засудженого, у протоколі не зазначено технічних характеристик засобів фіксації;
- спиралися на недопустимий протокол обшуку автомобіля, не підписаний слідчим;
- спиралися на експертний висновок психофізіологічного дослідження від 12 жовтня 2017 року, що є неналежним доказом.
6. Також захист вважає, що під час судового розгляду засуджений перебував в умовах, які перешкоджали йому досліджувати докази та спілкуватись із захисником.
7. На думку захисника, апеляційний суд інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг сторони захисту та безпідставно залишив вирок без змін, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статті 419 КПК.
8. Потерпіла ОСОБА_8 направила до Суду письмові заперечення, у яких просила залишити без задоволення касаційну скаргу захисника.
Позиції учасників розгляду
9. У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали доводи касаційної скарги.
10. Потерпіла заперечила проти задоволення касаційних вимог сторони захисту, просила залишити оскаржені рішення без змін.
11. Прокурор просив змінити судові рішення в частині засудження ОСОБА_5 за частиною 2 статті 15, частиною 1 статті 185 КК і призначити йому за цим законом покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Оцінка Суду
12. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
13. Згідно із частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього ж Кодексу. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
14. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Щодо недоліків обвинувального акта
15. Суд відхиляє аргументи захисника про невідповідність обвинувального акта вимогам пункту 5 частини 2 статті 291 КПК.
16. Суд зазначає, що хоча предметом розгляду суду касаційної інстанції є судові рішення, а не рішення органів обвинувачення, однак аналіз обвинувального акту може мати значення для оцінки того, чи не було через формулювання обвинувачення в обвинувальному акті порушено право засудженого ефективно захищатися від пред`явленого обвинувачення в судах першої та апеляційної інстанцій.
17. Для забезпечення права на ефективний захист в формулюванні обвинувачення мають бути зазначені ті обставини і з такою деталізацією, які необхідні й достатні для того, аби дозволити обвинуваченому ефективно захищатися від нього. Це не означає, що при формулюванні кожного обвинувачення мають бути зазначені всі без виключення обставини, наведені у переліку статті 91 КПК. Натомість зазначення в обвинувальному акті обставин, що не стосуються справи і не впливають на правову кваліфікацію правопорушення, ускладнює розуміння обвинувачення і може зробити його неясним для обвинуваченої особи, що суперечитиме меті забезпечення умов для ефективного захисту.[1]
18. Це підтверджено і практикою Європейського суду з прав людини, на яку посилається захисник. У рішенні у справі Маточча зазначено, що хоча "обвинуваченому мають повідомити "в деталях" підставу обвинувачення проти нього, тобто суттєві факти, які свідчать проти нього і є підставою для обвинувачення і характер обвинувачення, а саме правову кваліфікацію цих суттєвих фактів",[2] однак "обсяг "детальної" інформації, на який посилається [пункт (а) параграфу 3 статті 6 Конвенції], змінюється в залежності від особливих обставин кожної справи".[3]
19. Як убачається з матеріалів провадження, у формулюванні обвинувачення засудженого були відображені всі суттєві моменти, які стосувалися як фактичної сторони, так і правової кваліфікації інкримінованих йому діянь. Позиція сторони захисту протягом усього кримінального провадження свідчить про те, що сторона захисту повністю розуміла зміст обвинувачення і здійснювала захист саме від цього, а не будь-якого іншого обвинувачення.
20. Тому Суд вважає, що обвинувачення в обвинувальному акті було сформульовано достатньо детально, щоб побудувати ефективний захист, і відхиляє цей довід захисника.
21. Щодо формулювання судом обвинувачення, визнаного ним доведеним, суд першої інстанції зазначив усі елементи, які утворюють склади злочинів, в яких засуджений визнаний винуватим.
22. Твердження захисту про те, що суд першої інстанції вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, змінивши умисел засудженого при заволодінні автомобілем, є помилковим. Вказівка суду при викладі обставин справи на те, що засуджений поклав тіло потерпілого на заднє сидіння автомобіля з метою приховати вчинений злочин не впливає на кваліфікації його діяння за частиною 1 статті 289 КК.
Щодо повноважень слідчого та прокурора
23. Суд також не вбачає порушень пункту 4 частини 2 статті 291 КПК, адже в обвинувальному акті зазначено, що його складено старшим слідчим СВ Деснянського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_10 та затверджено прокурором Київської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_11 . У реєстрі матеріалів досудового розслідування зазначено, якими постановами визначено слідчих і прокурорів в цьому провадженні.
24. У судовому засіданні 22 червня 2018 року на підтвердження повноважень прокурором було надано постанову від 05 грудня 2017 року про зміну групи прокурорів у якій, окрім інших, було зазначено прокурора ОСОБА_11 (том 1, а.с. 182), та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно у якому була вказана слідча ОСОБА_10 .
25. У подальшому в ході судового розгляду сторона захисту не заявляла клопотань про надання прокурором додаткових доказів наявності відповідних повноважень у слідчих та прокурорів.
Щодо умов у залі судового засідання
26. Суд не вважає, що перебування обвинуваченого під час судового розгляду в скляній кабіні принижувало людську гідність і істотно вплинуло на його можливість ефективно захищатись.
27. Як видно із відеозаписів судових засідань, захисник знаходився безпосередньо біля отворів у скляній кабіні, що за необхідності давало можливість спілкуватись з обвинуваченим та обмінюватись документами. Обвинувачений, перебуваючи у кабіні, мав достатньо місця для того, щоб розкласти документи та робити необхідні нотатки. З огляду на те, що стеля кабіни представляє собою металеву решітку, Суд не вважає, що відсутність примусової вентиляцій або освітлювальних приладів свідчить про перебування обвинуваченого в нелюдських умовах.
28. Отже, обставини проведення судових засідань у цьому провадженні мають низку відмінностей з фактами встановленими у справах Європейського суду з прав людини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, та у недавній справі Суслова проти України.[4]
29. Суд звертає увагу, що у касаційній скарзі не зазначено, яким чином суд перешкодив конфіденційному спілкуванню захисника з обвинуваченим до початку судового засідання або можливості для спілкування в ході засідання, наприклад, шляхом оголошення перерви для конфіденційного спілкування захисника і засудженого.
30. Суд приймає до уваги подане суду першої інстанції клопотання засудженого від 14 серпня 2019 року про усунення порушення прав людини, однак зазначає, що прохання полягало у тому, щоб під час судового розгляду від перебував за межами кабіни, а не вказувало на конкретні перешкоди для ефективної участі у судовому розгляді.
31. Таким чином, Суд не вважає, що доводи сторони захисту свідчать про те, що умови перебування обвинуваченого під час розгляду справи в суді першої інстанції суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо дослідження доказів
32. Захисник у касаційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні не дослідив письмових доказів, представлених стороною обвинувачення.
33. Суд уже зазначав, що мета норм, які регулюють дослідження письмових доказів у суді, полягає у тому, щоб кожна сторона отримала доступ до цих доказів, аби мати можливість звернути увагу суду на аспекти, важливі для обґрунтування її позиції. Якщо з певних причин сторона вважає, що письмовий документ має бути повністю або частково оголошений вголос, вона має право заявити таке клопотання відповідно до частини 1 статті 358 КПК.
34. Кодекс не визначає, хто саме має оголосити ці докази. Виходячи зі змісту частин 1 та 2 статті 22 КПК подання суду доказів, і, відповідно, забезпечення такого способу їх подання, який забезпечить потреби суду і права інших учасників провадження, покладається на сторону, яка надає такі докази або посилається на них. У певних випадках, ураховуючи особливі потреби сторони, суд може прийняти цей обов`язок на себе.[5]
35. Звукозаписи судових засідань свідчать, що сторона захисту, будучи ознайомленою в повному обсязі з матеріалами досудового розслідування, не наполягала на оголошенні змісту кожного документа.
36. Зокрема, сторона захисту не порушувала питання про дослідження відображених у реєстрі матеріалів досудового розслідування документів на підтвердження повноважень слідчих і прокурорів, а також речових доказів, вилучених у ході слідчих дій.
Щодо допустимості результатів слідчого експерименту
37. Суд зазначає, що КПК не виключає можливості використання в судовому розгляді показань, наданих на досудовому розслідуванні. Так, згідно з частиною 4 статті 97 Кодексу, свідок може бути допитаний стосовно попередніх показань, які не узгоджуються з його показаннями, і це саме собою допускає можливість використання показань, наданих на досудовому слідстві.
38. Суд також визнав, що за певних умов показання, надані під час проведення слідчого експерименту в ході досудового розслідування, можуть бути визнані допустимими, на відміну від показань, отриманих у ході допиту, які є недопустимими відповідно до частини 4 статті 95 КПК.
39. Цей Суд визнав можливим використання результатів слідчих експериментів за умови, якщо:
- до особи не застосовувався протиправний тиск;
- слідчу дію проведено за волею та вільним волевиявленням особи;
- особа усвідомлювала право мовчати і не свідчити проти себе;
- права особи на захист і правову допомогу були забезпечені;
- слідчу дію проведено за участю понятих;
- під час слідчої дії здійснювався безперервний відеозапис;
- особі були детально і ґрунтовно роз`яснено процесуальні наслідки участі в цій слідчій дії[6].
40. Крім того, Суд зазначив, що використання результатів слідчого експерименту не має порушувати справедливості кримінального провадження в цілому[7].
41. Суд також нагадує, що оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення[8], а не саме по собі джерело доказів. У випадку оцінки результатів слідчого експерименту суд має визначити допустимість не самого протоколу слідчого експерименту, а відомостей, які в ньому містяться.
42. Як вже зазначав Суд, не можуть бути визнані допустимими позасудові показання особи, викладені у протоколі слідчого експерименту, якщо вони по суті становлять допит особи і протокол не містить відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.[9]
43. Сторона захисту вважає результати слідчого експерименту недопустимими, посилаючись на кілька обставин:
засуджений приймав участь в слідчому експерименті, коли був фактично затриманий, але його затримання не було оформлено у належному порядку;
показання під час слідчого експерименту засуджений давав внаслідок поганого поводження, застосованого з метою отримати від нього зізнання у вчиненні вбивства;
засудженому не було забезпечено належної правової допомоги.
44. Суд розгляне ці доводи послідовно
Щодо затримання засудженого
45. Відповідно до статті 209 КПК, особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
46. Суд зазначає, що у справі відсутній протокол затримання засудженого. У той же час судами попередніх інстанцій встановлено, що він був затриманий працівниками поліції біля автомобіля приблизно о 21 годині 11 жовтня 2017 року, а ухвалою слідчого судді від 13 жовтня 2017 року був взятий під варту в залі суду.
47. Сторона захисту стверджує, що з моменту його затримання біля автомобіля і до взяття під варту в суді засуджений був затриманим у значенні статті 209 КПК.
48. Суд вважає цей довід сторони захисту обґрунтованим. 11 та 12 жовтня 2017 року з засудженим проводилися слідчі дії, пов`язані із підозрою у вчиненні ним злочину. Як свідчить відеозапис слідчого експерименту, під час його проведення засуджений був прикутий наручниками до працівника правоохоронного органу. Інші матеріали справи також свідчать про те, що після свого затримання він не мав можливості вільно залишити місце, в якому перебував під контролем працівників правоохоронного органу.
49. В матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження того, що він добровільно з`явився до суду для вирішення питання про його взяття під варту після того, як був звільнений з райвідділу поліції.
50. За таких обставин Суд вважає нереалістичним припустити, що засуджений добровільно перебував у райвідділі міліції і в інших місцях, де проводилися слідчі дії, і міг у будь-який момент вільно їх залишити.[10]
51. Тому Суд визнає, що твердження засудженого про його перебування у незареєстрованому затриманні не спростовано стороною обвинувачення, і виходитиме з того, що він був затриманим після 21 годині 11 жовтня 2017 року.
52. Суд не погоджується з тим, що сам факт незареєстрованого затримання засудженого є підставою для визнання всіх отриманих в цей період доказів недопустимими, зокрема, огляду місця події або проведених обшуків, однак візьме до уваги цю обставину, оцінюючи вплив інших факторів на допустимість результатів слідчого експерименту.
Щодо застосування поганого поводження
53. Сторона захисту стверджує, що засуджений був підданий поганому поводженню з метою отримати від нього зізнання у злочинах, і його показання під час слідчого експерименту є наслідком такого поганого поводження. Захист вважає, що погане поводження доводиться виявленими у засудженого тілесними ушкодженнями.