Постанова суду № 573/1689/16-к від 24.10.2023 про відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних з витратами на поховання, задоволено частково

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 573/1689/16-к

провадження № 51-5039 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

захисників в режимі відеоконференції ОСОБА_9, ОСОБА_10,

представника потерпілої

в режимі відеоконференції ОСОБА_11,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнямизасудженого ОСОБА_6, касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7, а також касаційні скарги захисників ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 серпня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у кримінальному провадженні № 12016200130000263 від 29 квітня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2,

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця с. Піски Буринського району Сумської області, мешканця АДРЕСА_3,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 серпня 2019 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 засуджено за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років кожному.

Позовні вимоги потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 до обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_13 про відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних з витратами на поховання, задоволено частково.

Ухвалено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 на користь ОСОБА_14 16 499,15 грн на відшкодування вищезазначеної матеріальної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_14 та ОСОБА_15 до обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_13 про відшкодування моральних збитків задоволено повністю.

Ухвалено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 на користь ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на відшкодування моральної шкоди по 600 000 грн кожному.

У задоволенні позовних вимог потерпілого ОСОБА_15 до обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_13 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди відмовлено у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Згідно з вироком ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 визнано винуватими у скоєнні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме у вбивстві, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, за наступних обставин.

28 квітня 2016 року після 22:00 год. ОСОБА_7 та ОСОБА_6 знаходилися на території домогосподарства ОСОБА_16 по АДРЕСА_4, де розпивали спиртні напої.

У ході спільного вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_17 та ОСОБА_6 виник словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_6 по телефону попросив свого друга ОСОБА_13 приїхати допомогти йому владнати конфлікт, що виник. Близько 23:00 ОСОБА_13 на своєму велосипеді приїхав до вищевказаного домогосподарства, де зустрівся зі своїми товаришами ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які перебували в стані алкогольного сп`яніння.

З метою уникнення конфліктної ситуації ОСОБА_17 на прохання ОСОБА_16 залишив господарство останнього та згодом приєднався до ОСОБА_16 та ОСОБА_18, сівши до їх автомобіля "Газель", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що знаходився на протилежній частині узбіччя дороги навпроти вищевказаного домогосподарства. Побачивши це, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 з метою продовження конфлікту підійшли до автомобіля "Газель". При цьому ОСОБА_6, застосовуючи фізичну силу, витягнув ОСОБА_16 з пасажирського сидіння автомобіля та завдав останньому тілесні ушкодження, з приводу отримання яких ОСОБА_16 відмовився звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення приватного обвинувачення.

У цей час із салону автомобіля "Газель" вийшов ОСОБА_17 та почав відмахуватися в бік ОСОБА_13 та ОСОБА_7 невстановленим предметом, схожим на палицю. ОСОБА_13, намагаючись збити з ніг ОСОБА_17, штовхнув останнього в плече, від чого вони разом впали на землю та декілька разів перевернулися на землі в боротьбі, при цьому ОСОБА_13 завдав ОСОБА_17 декілька ударів в районі тулуба та плечей. У боротьбу втрутився ОСОБА_7, допомігши ОСОБА_13 звільнитися від захвату ОСОБА_17, відштовхнувши останнього від ОСОБА_13 .

ОСОБА_17, звільнившись, побіг по дорозі в напрямку м. Білопілля, при цьому махнувши рукою в бік ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 спонукальним жестом, зазиваючи до себе.

Залишивши ОСОБА_16 біля автомобіля, ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 пішли до домогосподарства ОСОБА_19 по АДРЕСА_5, де випили кави, і приблизно о 23:50 залишили вищевказане домогосподарство та, вийшовши на автодорогу "Суми-Путивль-Глухів", що проходить по вул. Миру (колишня Леніна) в м. Ворожба, направилися по її узбіччю в напрямку м. Білопілля.

Проходячи повз автобусну зупинку, ОСОБА_13, який вів в руках велосипед, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 побачили там ОСОБА_17, котрий, помітивши останніх, побіг по тротуарній доріжці в протилежний від них бік. Побачивши ОСОБА_17, ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_13 та ОСОБА_7, крикнувши їм : "Це він - ловіть його!".

Після цього ОСОБА_13 та ОСОБА_7, погодившись на пропозицію ОСОБА_6, діючи спільно, за попередньою змовою, з метою позбавлення життя ОСОБА_17, про що свідчать їх наступні узгоджені дії, розпочали погоню за потерпілим.

Зокрема, ОСОБА_13 сів на велосипед, який перебував у нього з собою, та поїхав за ОСОБА_17 по тротуарній доріжці. ОСОБА_7 побіг услід за ОСОБА_17 по тротуарній доріжці, а ОСОБА_6 побіг слідом за ОСОБА_17 по узбіччю автодороги.

Проїхавши близько 200 м, ОСОБА_13 наздогнав ОСОБА_17 та, їдучи на велосипеді, схопив його за плече, в результаті чого вони впали на тротуарну доріжку, при цьому ОСОБА_17 вдарився головою об асфальтове покриття доріжки.

Підвівшись, ОСОБА_13 одразу ж завдав кулаком правої руки близько трьох ударів в правий бік тулуба ОСОБА_17 . У цей час до дій ОСОБА_13 приєдналися ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які підбігли до ОСОБА_17, та одразу ж почали завдавати йому чисельних ударів у життєво важливі органи.

Зокрема, ОСОБА_6, перекинувши ОСОБА_17 на асфальтовому покритті тротуарної доріжки на спину в положення лежачи лицем догори, завдав близько п`яти-шести сильних ударів в обличчя ОСОБА_17 в ділянку перенісся та обох очей. У цей же час ОСОБА_7 завдавав ОСОБА_17 чисельні удари ногами по голові та тулубу з обох боків.

Діючи спільно та узгоджено вказаним чином, ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 сукупно завдали ОСОБА_17 сорок три удари в ділянку голови та обличчя, близько одинадцяти ударів в ділянку грудної клітки, а також близько чотирьох ударів в ділянку правого ліктьового суглобу.

При цьому ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх спільних дій та можливість настання від них суспільно небезпечних наслідків у вигляді реальної можливості настання смерті ОСОБА_17, тобто діяли з умислом на позбавлення життя останнього.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 63 від 27 травня 2016 року причиною смерті ОСОБА_17 є поєднана тупа травма голови та грудної клітки, що супроводжувалася крововиливами під м`яку мозкову оболонку мозку та мозочка, в шлуночки мозку, переломами спинки носа та лівої вилицевої дуги, переломами ребер справа та зліва, розривами верхньої та нижньої долей лівої легені, забиттям лівої легені, лівостороннім гемотораксом, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_6, а також апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_12 залишено без задоволення. Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7, його захисника ОСОБА_9, а також захисника обвинуваченого ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_10 задоволено частково. Вирок місцевого суду стосовно обвинувачених ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 змінено. Визнано недопустимим та виключено з мотивувальної частини вироку місцевого суду посилання як на доказ винуватості обвинувачених протокол негласної слідчої (розшукової) дії від 25 серпня 2016 року.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838 від 26 листопада 2015 року зараховано обвинуваченим ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у строк покарання строк тримання їх під вартою з 23 серпня 2019 року до 16 лютого 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах з доповненнями, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 в інтересах засудженого ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому наголошує, що встановлений місцевим судом мотив скоєння обвинуваченими ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_13 інкримінованого їм злочину ґрунтується виключно на надуманому конфлікті з потерпілим ОСОБА_17 та подіях, які відбувались на території домоволодіння ОСОБА_16 і біля автомобіля "Газель". Разом з тим захисник зазначає, що такі висновки місцевий суд аргументує посиланням на показання свідків ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, які викладені у вироку не повно та вибірково.

Також захисник зауважує, що суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок, не врахував того, що виявлені на штанах ОСОБА_6 сліди крові могли належати саме свідку ОСОБА_16, а не потерпілому, що підтвердила б повторна молекулярно-генетична експертиза, однак суд безпідставно відмовив стороні захисту у її призначенні.

Одночасно захисник стверджує, що висновки місцевого суду в частині нанесення ОСОБА_6 ударів потерпілому суперечать наявним в матеріалах провадження доказам, а саме висновку судово-медичної експертизи від 05 травня 2019 року та довідці лікаря від 30 квітня 2016 року, згідно яких у обвинуваченого, зокрема на руках, не встановлено тілесних ушкоджень, які б виникли внаслідок нанесення ударів потерпілому.

Разом з тим, на переконання захисника, місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_6, не врахував того, що згідно протоколу огляду місця події від 29 квітня 2016 року біля тіла потерпілого було виявлено кров, проте відповідно до висновків судово-імунологічних експертиз від 05 липня 2016 року № 721, № 723 на взутті та спортивній куртці обвинуваченого слідів крові та волокон потерпілого не встановлено.

Крім того, захисник вказує, що у вироку суду належним чином не встановлено механізм нанесення потерпілому тілесних ушкоджень та не конкретизовано дії кожного з обвинувачених. При цьому наголошує, що наведені обставини не описані і в обвинувальному акті, в якому, крім іншого, не встановлено точної дати смерті ОСОБА_17 . Зазначає, що в порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт не містить дати народження кожного потерпілого.

Також захисник ОСОБА_12 посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що виявлена на штанах ОСОБА_6 в районі коліна кров належить саме потерпілому ОСОБА_17, оскільки походження плям крові у спосіб, визначений у вироку, з урахуванням зросту обвинуваченого, є неможливим.

Одночасно у своїй касаційній скарзі захисник стверджує, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції судом не враховано того, що на фото вмісту пакета із речовими доказами, а саме штанами ОСОБА_6, з яких були вирізані шматки тканини зі слідами крові, неможливо встановити, що ці шматки також були у пакеті.

Разом з тим захисник зазначає, що місцевим судом безпідставно не було допитано експерта ОСОБА_21, яка проводила молекулярно-генетичну експертизу від 29 березня 2019 року № 10-1/2330.

Крім того, захисник ОСОБА_12 наголошує, що обвинувальний вирок суду першої інстанції було ухвалено на підставі доказів, які не відповідають вимогам процесуального закону, а тому є недопустимими. Зокрема, протокол огляду трупа ОСОБА_17 від 29 квітня 2016 року не містить оригіналу флеш-карти, на якій зафіксовано проведення слідчої дії, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 107 КПК України.

Також захисник звертає увагу, що місцевий суд в основу свого рішення поклав висновок судово-медичної експертизи від 29 березня 2016 року № 522, який суперечить іншим наявним в матеріалах провадження доказам.

Одночасно захисник посилається на недопустимість як доказу висновку молекулярно-генетичної експертизи від 29 березня 2019 року № 10-1/2330, яким було встановлено належність виявлених на штанах ОСОБА_6 слідів крові потерпілому ОСОБА_17 . На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що суд безпідставно після призначення даної експертизи постановив нову ухвалу про призначення молекулярно-генетичної експертизи, в якій за проханням прокурора було змінено питання, що були поставлені на вирішення експертові. Крім того, посилаючись на недопустимість вказаної експертизи як доказу, захисник зауважує, що з описової частини висновку експерта неможливо встановити механізм вилучення та направлення прокурором відповідних речових доказів на дослідження. При цьому стверджує, що шматки тканини з плямами бурого кольору, які були вирізані зі штанів потерпілого, експертові не направлялись. Також захисник наголошує, що експертом не було надано відповіді на всі питання, які зазначені в ухвалі суду про призначення експертизи. Крім того, захисник вказує, що на дослідження експертові надавались і зразки слини ОСОБА_6, однак згідно матеріалів справи зразки слини у останнього не відбирались. Одночасно захисник зазначає, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування біологічні зразки відбиралися у ОСОБА_6, а до камери зберігання речових доказів направлялись біологічні зразки ОСОБА_13 . Разом з тим захисник звертає увагу, що у висновку експерта вказано, що дослідження було призначено за ініціативою сторони захисту, що не відповідає дійсності, оскільки експертиза проводилась за клопотанням сторони обвинувачення.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 зауважує, що в матеріалах кримінального провадження відсутній протокол затримання обвинувачених. При цьому зазначає, що за таких обставин останні були позбавлені захисту, чим скористалися працівники поліції та штучно створили умови, за яких ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 оговорили себе.

Також захисник посилається на порушення місцевим судом вимог ст. 358 КПК України, аргументуючи свою позицію тим, що докази, які долучались стороною обвинувачення та досліджувались судом, не надавались стороні захисту для огляду.

Водночас захисник також вказує, що у судовому засіданні від 10 жовтня 2018 року місцевим судом не було досліджено надані докази.

Разом з тим захисник наголошує, що у журналах судових засідань, під час яких переглядались відеозаписи, не зазначено основні технічні характеристики обладнання, на якому здійснювалось відтворення, та не вказано час відтворення запису. При цьому захисник ОСОБА_12 також звертає увагу, що в матеріалах провадження відсутній журнал та технічний запис підготовчого судового засідання.

Крім того, захисник зазначає, що реєстр матеріалів досудового розслідування не містить відомостей про те, що прокурор ОСОБА_22 входить до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні.

Також захисник стверджує, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7, ОСОБА_13 та ОСОБА_6 було вручено останньому 26 серпня 2016 року, тобто до затвердження прокурором від 29 серпня 2016 року. При цьому зауважує, що копія обвинувального акту ОСОБА_6 вручалась слідчим, а не прокурором.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 також посилається на порушення, які були допущені в суді апеляційної інстанції. Зокрема, під час судового засідання від 11 листопада 2021 року, яке здійснювалось у режимі відеоконференції з Ковпаківським районним судом м. Суми, де були присутні захисники обвинувачених та представник потерпілих, через технічні неполадки та відсутність зв`язку останні фактично не приймали участі у судовому розгляді, оскільки не мали можливості почути доповідь судді. Водночас головуючий суддя апеляційного суду, достеменно знаючи про відсутність зв`язку, продовжив зачитувати зміст поданих апеляційних скарг, а лише потім відклав судове засідання. При цьому наступне судове засідання головуючий, незважаючи на зауваження сторони захисту, розпочав зі стадії розгляду справи по суті, не оголосивши учасникам процесу склад суду, їх права і обов`язки та не з`ясувавши наявність відводів.

Крім того, захисник також звертає увагу, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України, залишив поза увагою клопотання сторони захисту про дослідження доказів.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Разом з тим зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б підтверджували наявність у нього умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_17 . При цьому стверджує, що судом не було перевірено версію, що вбивство потерпілого могла вчинити інша особа. Також вказує, що місцевий суд, ухвалюючи стосовно нього обвинувальний вирок за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, не навів належних доказів щодо наявності в його діях такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Одночасно засуджений ОСОБА_6 наголошує, що висновки суду першої інстанції про те, що він спричинив ОСОБА_17 тілесні ушкодження, є необґрунтованими та повністю спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, а саме висновками судово-медичних експертиз, відповідно до яких на його тілі не було виявлено ушкоджень, характерних для завдання ударів, а на одязі не виявлено слідів крові потерпілого.

Також засуджений звертає увагу, що у вироку місцевого суду належним чином не встановлено механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень та не визначено хто саме з обвинувачених, і в які частини тіла потерпілого завдавав удари.

Крім того, ОСОБА_6 зауважує, що місцевим судом було проігноровано факт того, що у журналі реєстрації викликів швидкої медичної допомоги зафіксовано прийняття виклику швидкої ОСОБА_17, однак особи, які викликали швидку медичну допомогу, не знали потерпілого. При цьому зазначає, що слідством не було встановлено особу, якій належить відбиток взуття, виявлений на місці злочину.

Разом з тим засуджений у своїй касаційній скарзі вказує на недопустимість як доказу протоколу відібрання у нього біологічних зразків, аргументуючи свої доводи тим, що у протоколі відсутній підпис медичного працівника.

Одночасно засуджений посилається на недопустимість як доказів протоколу огляду трупа від 29 квітня 2016 року, протоколу огляду місця події від 29 квітня 2016 року та протоколів проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_13 та ОСОБА_7, оскільки до цих процесуальних документів не було додано відеозапис, на якому зафіксовано проведення вищенаведених слідчих дій.

При цьому засуджений наголошує, що судом першої інстанції всупереч вимогам КПК України не було досліджено речові докази.

Також засуджений звертає увагу, що врахований місцевим судом висновок судово-медичної експертизи від 30 березня 2016 року № 522 суперечить іншим доказам у справі в частині встановлення дати смерті ОСОБА_17 .

Крім того, ОСОБА_6 стверджує, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні йому було вручено слідчим 26 серпня 2016 року, тобто до затвердження прокурором від 29 серпня 2016 року.

Разом з тим засуджений також зазначає, що наявна в матеріалах справи постанова про призначення прокурорів ОСОБА_23 та ОСОБА_24 датована 21 лютого 2017 року, тобто до вказаної дати ці прокурори не мали повноважень в рамках даного кримінального провадження. При цьому зауважує, що в матеріалах провадження відсутня постанова про призначення прокурора ОСОБА_22 .

Одночасно засуджений ОСОБА_6 вказує, що під час призначення покарання місцевим судом не було враховано відсутність попередніх судимостей та наявності міцних соціальних зв`язків.

У доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що у рішеннях попередніх судів належним чином не конкретизовано дії кожного з обвинувачених. Також зазначає, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції судом не враховано того, що на фото вмісту пакета із речовими доказами, а саме на його штанах, з яких були вирізані шматки тканини зі слідами крові, неможливо встановити, що ці шматки також були у пакеті. Місцевий суд в основу свого рішення поклав висновок судово-медичної експертизи від 29 березня 2016 року № 522, який суперечить іншим наявним в матеріалах провадження доказам. При цьому з описової частини висновку молекулярно-генетичної експертизи від 29 березня 2019 року № 10-1/2330 неможливо встановити механізм вилучення та направлення прокурором відповідних речових доказів на дослідження. Зазначає, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування біологічні зразки відбиралися у ОСОБА_6, а до камери зберігання речових доказів направлялись біологічні зразки ОСОБА_13 . Посилається на порушення місцевим судом вимог ст. 358 КПК України, аргументуючи свою позицію тим, що докази, які долучались стороною обвинувачення та досліджувались судом, не надавались для огляду.

Звертає увагу, що в матеріалах провадження відсутній журнал та технічний запис підготовчого судового засідання. Крім того, зазначає, що реєстр матеріалів досудового розслідування не містить відомостей про те, що прокурор ОСОБА_22 входить до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні.

Також стверджує, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7, ОСОБА_13 та ОСОБА_6 було вручено ОСОБА_13 та його захиснику 27 серпня 2016 року, тобто до затвердження прокурором від 29 серпня 2016 року. При цьому копія обвинувального акта йому вручалась слідчим, а не прокурором.

Посилається на недопустимість як доказів протоколу огляду трупа від 29 квітня 2016 року, протоколу огляду місця події від 29 квітня 2016 року та протоколів проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_13 та ОСОБА_7, оскільки досліджені відеозаписи у суді першої інстанції не співпадають з обставинами, які були встановлені у ході проведення вищевказаних слідчих дій.

При цьому протокол огляду трупа ОСОБА_17 від 29 квітня 2016 року не містить оригіналу флеш-карти, на якій зафіксовано проведення слідчої дії, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 107 КПК України, також з цього протоколу не зрозуміло який труп було оглянуто.

Вказує на те, що до протоколу відібрання у нього біологічних зразків, не додана фототаблиця. Також засуджений наголошує, що судом першої інстанції проігнороване клопотання його захисника ОСОБА_12 про допит експерта.

Також в суді було організовано відеоконференцію з його захисником, яка покинула країну через повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України та проведення військових дій, однак під час проведення судового засідання в режимі відеоконференції, не було забезпечено належного зв`язку цієї конференції, що, на його думку, свідчить про порушення його права на захист.

Крім того засуджений ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції застосувати щодо нього положення ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, та зарахувати йому у строк покарання строк його перебування у слідчому ізоляторі з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому зазначає, що матеріали кримінального провадження не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Одночасно захисник зауважує, що стороною обвинувачення не доведено, що дії обвинувачених були об`єднані єдиним умислом, направленим на вбивство потерпілого ОСОБА_17 .

Разом з тим захисник посилається на безпідставність висновків суду першої інстанції про наявність в діях обвинувачених попередньої змови, оскільки судом не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_13 попередньо домовлялись про вбивство потерпілого.

Крім того, захисник наголошує, що встановлений місцевим судом мотив скоєння обвинуваченими ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_13 інкримінованого їм злочину ґрунтується виключно на надуманому конфлікті з потерпілим ОСОБА_17 та подіях, які відбувались на території домоволодіння ОСОБА_16 і біля автомобіля "Газель". Разом з тим захисник зазначає, що такі висновки місцевий суд аргументує посиланням на показання свідків ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, які викладені у вироку не повно та вибірково.

Також захисник вказує, що у вироку суду належним чином не встановлено механізму нанесення потерпілому тілесних ушкоджень та не конкретизовано дії кожного з обвинувачених.

Одночасно захисник ОСОБА_9 не погоджується із зазначеними у вироку місцевого суду твердженнями про те, що ОСОБА_6 закликав ОСОБА_7 та ОСОБА_13 до переслідування ОСОБА_17, оскільки вони спростовуються даними, встановленими під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_13 . При цьому стверджує, що з вироку взагалі незрозуміло, чому суд дійшов висновку, що саме в цей момент у обвинувачених виник умисел на позбавлення життя потерпілого.

Разом з тим захисник наголошує, що судом не було надано оцінки показанням обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_7 стосовно фактичних обставин вчинення злочину.

Також захисник вказує, що місцевим судом безпідставно не було допитано експерта ОСОБА_21, яка проводила молекулярно-генетичну експертизу від 29 березня 2019 року № 10-1/2330.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 посилається на недопустимість як доказів протоколів проведення слідчих експериментів від 30 квітня 2016 року за участю ОСОБА_7, ОСОБА_13 та ОСОБА_6, обґрунтовуючи свої доводи тим, що під час проведення слідчих дій криміналіст та прокурор здійснювали психологічний тиск на обвинувачених. Також захисник зауважує, що протокол проведення слідчого експерименту від 30 квітня 2016 року за участю ОСОБА_13 не підписаний самим обвинуваченим та його захисником, а диск, доданий до протоколу проведення слідчого експерименту від 30 квітня 2016 року за участю ОСОБА_6, із відеозаписом, на якому зафіксовано проведення слідчої дії, не був належним чином опечатаний. При цьому, посилаючись на вищезазначене, захисник також вказує на недопустимість як доказів висновків судово-медичних експертиз від 25 серпня 2016 року № 147 та 27 липня 2016 року № 112, № 113, оскільки такі експертні дослідження були проведені на підставі наведених протоколів проведення слідчих експериментів.

Одночасно захисник наголошує, що місцевим судом безпідставно було враховано як доказ протокол проведення слідчого експерименту від 26 серпня 2016 року за участю ОСОБА_7, оскільки вказаний процесуальний документ, в порушення вимог КПК України, не містить відеозапису проведення слідчої дії, а сам протокол є нечитабельним.

Разом з тим захисник стверджує, що висновки судово-медичних експертиз від 27 липня 2016 року № 111 та № 113 є неналежними та недійсними доказами, тому що дослідження проводились на підставі протоколів проведення слідчих експериментів, однак експертові не було надано відеозаписи вказаних слідчих дій.

Крім того, захисник вказує на недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 29 квітня 2016 року, обґрунтовуючи свої доводи тим, що додана до протоколу фототаблиця не підписана учасниками слідчої дії.

Одночасно у своїй касаційній скарзі захисник наголошує, що після затримання обвинувачені більше доби перебували без захисту, чим скористалися працівники поліції, штучно створивши обвинуваченим умови, за яких останні оговорили себе.

При цьому захисник ОСОБА_9 зауважує, що місцевим судом було порушено вимоги ст. 23 КПК України, оскільки у судовому засіданні від 10 жовтня 2018 року місцевим судом не було досліджено надані докази.

Одночасно у своїй касаційній скарзі захисник звертає увагу, що під час судового розгляду в суді першої інстанції, було порушено право ОСОБА_7 на захист. Зокрема, місцевий суд у судовому засіданні від 07 червня 2017 року без належного обґрунтування відмовив обвинуваченому у задоволенні його клопотання про відмову від захисника ОСОБА_25 та продовжив судовий розгляд, чим позбавив останнього адвокатського захисту. При цьому захисник вказує, що у судовому засіданні від 22 червня 2017 року місцевий суд відмовив йому в задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Також зазначає, що судове засідання від 06 грудня 2017 року, в ході якого було досліджено певні докази, проводилось за відсутності захисника ОСОБА_7, що в даному кримінальному провадженні є неприпустимим.

Крім того, захисник стверджує, що в журналах судових засідань, в ході яких досліджувались відеозаписи, не зазначено основні технічні характеристики обладнання, на якому здійснювалось відтворення, та не вказано час відтворення запису. При цьому захисник ОСОБА_9 також звертає увагу, що в матеріалах провадження відсутній журнал та технічний запис підготовчого судового засідання.

Також захисник посилається на порушення місцевим судом вимог ст. 357 КПК України, обґрунтовуючи свої доводи тим, що суд не дослідив речові докази, які були предметом дослідження під час проведення молекулярно-генетичної експертизи від 29 березня 2019 року.

Разом з тим захисник зазначає, що в судовому засіданні місцевого суду від 13 серпня 2019 року, в якому вирішувалось питання можливості переходу до судових дебатів, був відсутній адвокат ОСОБА_26, який міг надати відповідні доповнення, однак суд не звернув уваги на дану обставину.

Одночасно захисник ОСОБА_9 вказує на порушення, які, на його переконання, були допущені в ході апеляційного розгляду. Зокрема, під час судового засідання від 11 листопада 2021 року, яке здійснювалось у режимі відеоконференції з Ковпаківським районним судом м. Суми, де були присутні захисники обвинувачених та представник потерпілих, через технічні неполадки та відсутність зв`язку, останні фактично не приймали участі у судовому розгляді, оскільки не мали можливості почути доповідь судді. Водночас головуючий суддя апеляційного суду, достеменно знаючи про відсутність зв`язку, продовжив зачитувати зміст поданих апеляційних скарг, а лише потім відклав судове засідання. При цьому наступне судове засідання головуючий, незважаючи на зауваження сторони захисту, розпочав зі стадії розгляду справи по суті, не оголосивши учасникам процесу склад суду, їх права і обов`язки та не з`ясувавши наявність відводів.

У своїй касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому посилається на безпідставність висновків суду першої інстанції про наявність в його діях такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попередньою змовою, оскільки судом не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що він домовлявся із ОСОБА_6 та ОСОБА_13 про вбивство потерпілого.

Вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України.

Також засуджений звертає увагу, що у вироку місцевого суду належним чином не встановлено механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень та не визначено хто саме з обвинувачених і в які частини тіла потерпілого наносив удари.

Крім того, ОСОБА_7 стверджує, що місцевим судом не було враховано його позицію про те, що він не є винуватцем у загибелі ОСОБА_17, а навпаки, намагався попередити розвиток конфлікту та захистити останнього від ОСОБА_6 та ОСОБА_13 . При цьому засуджений зауважує, що суд першої інстанції, встановлюючи мотив злочину, проігнорував факт наявності у нього дружніх стосунків з потерпілим.

Одночасно засуджений не погоджується з висновками місцевого суду про те, що ОСОБА_17 після побиття міг рухатися та говорити, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами.

Разом з тим засуджений зауважує, що судом першої інстанції під час ухвалення обвинувального вироку не було враховано того факту, що в період часу з 22:00 28 квітня 2016 року по 00:15 29 квітня 2016 року він перебував вдома. При цьому вказує, що судом було проігноровано і те, що потерпілого було побито в одному місці, а його тіло знайдено в іншому. Крім того, зазначає, що судом не було встановлено особу, якій належить відбиток взуття, виявлений на місці злочину, а також залишено поза увагою факт викрадення майна потерпілого.

Також ОСОБА_7 стверджує, що висновки місцевого суду про те, що він наносив удари потерпілому, є необґрунтованими, оскільки на його тілі, зокрема на руках, не встановлено тілесних ушкоджень, які б виникли внаслідок нанесення ударів, а на одязі не було виявлено слідів крові потерпілого. При цьому звертає увагу, що експертом було досліджено одяг, який йому не належить.

Крім того, засуджений посилається на недопустимість як доказів протоколу огляду трупа від 29 квітня 2016 року, протоколу огляду місця події від 29 квітня 2016 року та протоколу проведення слідчого експерименту від 30 квітня 2016 року за його участю, оскільки до цих процесуальних документів не було додано відеозапис, на якому зафіксовано проведення вищенаведених слідчих дій.

Одночасно засуджений наголошує, що судом першої інстанції всупереч вимогам КПК України не було досліджено речові докази.

Разом з тим ОСОБА_7 стверджує, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні йому було вручено слідчим до його затвердження прокурором.

Також засуджений вказує, що реєстр матеріалів досудового розслідування не містить повного найменування всіх процесуальних дій.

Крім того, засуджений посилається на істотні порушення, які, на його думку, були допущені під час апеляційного розгляду, а саме судом апеляційної інстанції позбавлено його можливості надати пояснення щодо обставин справи та заявити клопотання.

Одночасно у своїй касаційній скарзі ОСОБА_7 просить застосувати до нього положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року та зарахувати йому у строк покарання строк перебування під вартою з 23 серпня 2018 року по набрання вироком законної сили після розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Про необхідність застосування щодо нього положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року засуджений ОСОБА_7 вказує і у доповненнях до його касаційної скарги.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду стосовно засудженого ОСОБА_13 в касаційному порядку не оскаржуються.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на вищевказані касаційні скарги засуджених та їх захисників представник потерпілої ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_11 просила такі скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на зазначені касаційні скарги не надходило.

У судовому засіданні засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали свої касаційні скарги та касаційні скарги своїх захисників у повному обсязі.

Захисник ОСОБА_9, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7, підтримав свою касаційну скаргу, а також касаційні скарги засуджених.

Захисник ОСОБА_8, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6, підтримала касаційні скарги засуджених та їхніх захисників.

Захисник ОСОБА_10, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_13, рішення судів попередніх інстанцій стосовно якого не оскаржуються, також підтримав подані касаційні скарги засуджених та захисників.

Прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілої ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_11 заперечували щодо задоволення зазначених касаційних скарг, просили вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а подані касаційні скарги - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У своїх касаційних скаргах засуджені та їх захисники стверджують, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи кримінальне провадження, не дослідили обставини та залишили поза увагою докази, які могли істотно вплинути на їх висновки та ухвалення законних рішень.

Так, захисники ОСОБА_12 та ОСОБА_9 зазначають, що встановлений місцевим судом мотив злочину не відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується виключно на припущеннях. При цьому вказують, що судом не було надано належної оцінки показанням обвинувачених ОСОБА_13 ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 і ОСОБА_20 щодо конфлікту з потерпілим та обставин нанесення йому тілесних ушкоджень.

Також у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 вказує, що місцевим судом не було досліджено обставини походження виявлених на штанах ОСОБА_6 слідів крові та не враховано факту відсутності плям крові потерпілого на інших речах обвинуваченого. При цьому захисник ОСОБА_12 та засуджений ОСОБА_6 у доповненні до касаційної скарги зазначають, що суд не перевірив чи дійсно на дослідження експертові було направлено шматки тканини зі слідами крові потерпілого та безпідставно не допитав експерта ОСОБА_21, яка проводила молекулярно-генетичну експертизу.

Одночасно захисник ОСОБА_9 не погоджується із зазначеними у вироку місцевого суду твердженнями про те, що ОСОБА_6 закликав ОСОБА_7 та ОСОБА_13 до переслідування ОСОБА_17, оскільки, на його переконання, така позиція суду спростовується даними, встановленими під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_13 .

Крім того, сторона захисту та засуджений ОСОБА_6 посилаються на те, що як в обвинувальному акті, так і у вироку місцевого суду належним чином не встановлено механізму нанесення ОСОБА_17 тілесних ушкоджень та не конкретизовано дії кожного з обвинувачених. При цьому засуджені у своїх скаргах зауважують, що відповідно до висновків експертиз на їх руках не було виявлено ушкоджень, що спростовує позицію місцевого суду про можливість нанесення ними ударів потерпілому.

Разом з тим засуджений ОСОБА_7, не погоджуючись з вироком, наголошує, що ОСОБА_17 він не бив, з ним у нього були дружні відносини та він намагався попередити конфлікт і захистити останнього від ОСОБА_6 та ОСОБА_13, а в момент, коли потерпілому було нанесено тілесні ушкодження, взагалі перебував вдома. При цьому зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що потерпілого було побито в одному місці, а його тіло знайдено в іншому.

Крім того, у своїх касаційних скаргах засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звертають увагу, що місцевим судом не було встановлено особу, якій належить відбиток взуття, виявлений на місці злочину. При цьому ОСОБА_6 наголошує, що суд не надав належної оцінки показанням осіб, які виявили тіло потерпілого, щодо обставин виклику швидкої медичної допомоги.

Однак колегія суддів вважає, що зазначені доводи засуджених та їх захисників в даному випадку зводяться виключно до надання ними власної оцінки наявним в матеріалах кримінального провадження доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочину, тобто сторона захисту, оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, посилається на невідповідність їх висновків фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.

................

Перейти до повного тексту