ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 149/2831/20
провадження № 61-4139св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Виноградський Антон Павлович, на постанову Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2023 року в складі колегії суддів Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача ОСОБА_3 . За життя нею було складено кілька заповітів, якими вона спадкове майно заповіла, як своїм дітям, так і позивачу, а саме 24 лютого 2016 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого житловий будинок на АДРЕСА_1, земельну ділянку, на якій розташований будинок з господарськими будівлями та спорудами, та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за цією ж адресою заповіла ОСОБА_1 .
Позивач вказував, що, звернувшись до нотаріальної контори, дізнався, що 09 вересня 2019 року ОСОБА_3 було складено інший заповіт, посвідчений секретарем Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, згідно з яким вона усе своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, заповіла своєму сину ОСОБА_2
ОСОБА_1 вважав, що заповіт складено з порушенням волевиявлення заповідача, оскільки за станом свого здоров`я ОСОБА_3 не могла самостійно підписати вказаний заповіт.
На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати заповіт від 09 вересня 2019 року, складений ОСОБА_3, недійсним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 29 листопада 2022 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним заповіт від 09 вересня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за № 89 та посвідчений секретарем Пустовійтівської сільської ради ОСОБА_7, яким ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дослідженими в судовому засіданні доказами та показаннями свідків доведено, що ОСОБА_3 рукописний текст в оспорюваному заповіті власноручно не заповняла, заповіт був прочитаний заповідачу без присутності свідків, порядок посвідчення заповіту, визначений законом, зокрема частиною другою статті 1248 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не дотримано.
Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Поворознюк Б. М., оскаржив його до апеляційного суду.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що показання свідка не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки ними не спростовано відомості, зазначені в тексті заповіту.
Апеляційний суд зазначив, що помилковими є висновки суду першої інстанції про порушення порядку посвідчення спірного заповіту, визначеного частиною другою статті 1248 ЦК України.
Також в постанові вказано, що позивачем не наведено належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, які б підтверджували порушення прав позивача, як спадкоємця за законом. Позивачем не надано доказів, що він є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Виноградський А. П., просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від: 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15 (провадження № 61-11896св18), 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18), 27 лютого 2020 року у справі № 761/19304/17 (провадження № 61-14917св19), 30 червня 2020 року у справі № 335/12781/19 (провадження № 61-19341св21), 09 лютого 2022 року у справі № 709/769/19 (провадження № 61-13720св20), 13 квітня 2022 року у справі № 738/46/20 (провадження № 61-5944св21), 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), 16 листопада 2022 року у справі № 562/3695/17 (провадження № 61-7024св22).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано дійшов висновку щодо недоведеності позивачем належними та допустимими доказами факту родинних відносин із заповідачем та наявності права на спадкування за законом.
ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції встановлено його право на спадкування за законом за правом представлення тієї частини спадщини, яка належала б його померлому батьку ОСОБА_4 .
Також заявник вказує, що апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема матеріалами справи підтверджено відсутність волі спадкодавця на складення заповіту, оскільки остання не могла власноручно його підписати та особисто прочитати його текст.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Поворознюк Б. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Вказував, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Виноградський А. П., 23 березня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.
У квітні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 07 лютого 2020 року серії НОМЕР_1 (а. с. 15 т. 1).
За життя ОСОБА_3 було складено кілька заповітів.
Так, заповітом від 06 листопада 2013 року ОСОБА_3 земельну частку (пай), що належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 806705 заповіла ОСОБА_5, земельну частку (пай), що належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 096228 та все інше майно вона заповіла ОСОБА_1 (а. с. 5 т. 1).
Заповітом від 24 лютого 2016 року ОСОБА_3 земельну частку (пай), що належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 806705 заповіла ОСОБА_6 (а. с. 6 т. 1).
Заповітом від 24 лютого 2016 року ОСОБА_3 житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1, з господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд для ведення особистого селянського господарства та земельну частку (пай), що належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 096228, заповіла ОСОБА_1 (а. с. 7 т. 1).
Договорами дарування від 25 січня 2018 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 : житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,0961 га, кадастровий номер 0524885800:04:001:0094, розташовану на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 0524885800:04:001:0093, розташовану на АДРЕСА_1 (а. с. 8, 9, 10 т. 1).
Заповітом від 09 вересня 2019 року, посвідченим серетарем Пустовійтівської сільської ради ОСОБА_7, ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_2 (а. с. 11 т. 1).
З показань свідка ОСОБА_7 встановлено, що вона, як секретар сільської ради, була вдома у ОСОБА_3 з метою посвідчення її заповіту. Повідомила, що ОСОБА_3 на той час мала нечітку мову, але, на думку свідка, усвідомлювала події, що відбувалися, та виражала свою волю щодо заповіту. Крім того свідок повідомила, що за станом здоров`я ОСОБА_3 не змогла самостійно підписати заповіт, тому вона допомагала тримати її руку під час підписання, а текст заповіту ОСОБА_7 зачитала спадкодавцю вголос, після чого залишила заповіт біля ОСОБА_3 . Свідків під час посвідчення заповіту не залучали.
Відповідно до показань матері позивача ОСОБА_8, остання навідувала ОСОБА_3, доглядала за нею, проте за весь час відповідача ОСОБА_2 не бачила біля ОСОБА_3 .
За клопотанням представника позивача у справі було призначено почеркознавчу експертизу.
Згідно з висновком експерта від 13 липня 2022 року № СЕ-19/102-22/5388, підпис в заповіті ОСОБА_3 від 09 вересня 2019 року, посвідчений секретарем Пустовійтівської сільської ради ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 89, складеному ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в графі "підпис", виконаний барвником чорного кольору, нечіткий, внаслідок чого неможливо прослідкувати розміщення точок початку, закінчення, перетину рухів, а також послідовність їх нанесення, що унеможливлює проведення повного ідентифікаційного дослідження щодо ймовірного виконавця; рукописний напис "все майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я матиму право заповідаю ОСОБА_2" виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою; рукописний напис "текст заповіту прочитано мною ОСОБА_3 особисто в голос, його зміст та умови відповідають дійсним моїм намірам" виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою (а. с. 195?200 т. 1).
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 22 червня 2021 року за клопотанням представника відповідача витребувано у Хмільницькій державні нотаріальній конторі оригінали заповітів, складених за життя ОСОБА_3 (заповіт від 09 вересня 2019 року, зареєстрований за № 89; заповіт від 24 лютого 2016 року, зареєстрований за № 11; заповіт від 24 лютого 2016 року, зареєстрований за № 12; заповіт від 06 листопада 2013 року, зареєстрований за № 44).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, як на підставу своїх порушених прав, зазначав, що заповіт від 09 вересня 2019 року складений ОСОБА_3 всупереч вільному волевиявленню заповідача та підписаний іншою особою.
Посилаючись на положення статті 1257 ЦК України, позивач вказував, що у разі визнання судом недійсним заповіту від 09 вересня 2019 року, будуть відновлені його спадкові права на майно.
Відповідно до частин першої, третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити вимогам цього кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. А згідно з частиною третьою цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто.
Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251?1252 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь?який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.