ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 644/2026/20
провадження № 61-12475св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Нестерова Маргарита Борисівна, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2021 року у складі судді Черняка В. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності, стягнення грошової компенсації в порядку поділу майна подружжя.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що з 17 листопада 2012 року до 02 березня 2015 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства (травень 2014 року) ними було придбано: квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Hyundai Accent, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Позивач зазначала, що спірна квартира була придбана за рахунок її особистих коштів, отриманих від відчуження 14 січня 2013 року належного їй житлового будинку та земельної ділянки, що знаходились на АДРЕСА_2, у розмірі 800 000 рублів, що еквівалентно за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) 211 360 грн, а також за рахунок спільних коштів подружжя, отриманих нею за договором споживчого кредиту від 22 березня 2013 року PL20117653130322, укладеним між нею та Закритим акціонерним товариством "Райффайзенбанк" у розмірі 572 000 рублів, що за офіційним курсом НБУ становить 147 804,80 грн.
На виконання зобов`язань за договором кредиту до моменту фактичного припинення шлюбних відносин (травень 2014 року) подружжя спільно сплатило 100 158,80 рублів, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 33 783,56 грн основного боргу за цим договором. Отже, кожен з подружжя станом на 19 травня 2014 року повернув кошти, позичені на придбання спірної квартири в розмірі по 16 891,78 грн. Починаючи з травня 2014 року до 19 березня 2018 року залишок заборгованості за кредитним договором вона сплачувала самостійно.
Позивач вважала, що частка відповідача в спірній квартирі буде пропорційною його вкладу в придбання цієї квартири та становить 7,83 % (16 891,78 грн х 100 %/216 000,00 грн). Ринкова вартість квартири станом на 30 жовтня 2020 року дорівнювала 569 430,00 грн.
Крім того, позивач вказувала на те, що 27 листопада 2012 року під час перебування у шлюбі, сторони у справі за спільні кошти придбали за рахунок кредитних коштів автомобіль Hyundai Accent, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
У березні 2020 року їй стало відомо, що 11 лютого 2017 року відповідач цей автомобіль відчужив без її згоди, грошових коштів від реалізації цього автомобіля вона не отримувала. Оскільки середня ринкова вартість такого автомобіля становить 178 781,45 грн, позивач вважала, що у неї виникло право на отримання компенсації за 1/2 частини його вартості, яка становить 89 390,72 грн.
На думку позивача, розмір грошової компенсації, яку має сплати їй відповідач становить 44 804,35 грн (89 390,72 грн - 44 586,37 грн).
З огляду на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила:
припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати за нею право особистої приватної власності на спірну квартиру;
стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у розмірі 44 804,35 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Орджонікідзевський районний суд м. Харкова рішенням від 20 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що джерелом коштів, використаних для придбання спірної квартири були саме грошові кошти у розмірі 800 000,00 російських рублів, отримані нею від продажу будинку та земельної ділянки, які знаходились у російській федерації та кредитні кошти у розмірі 572 000,00 російських рублів, отримані нею за кредитним договором укладеним із Закритим акціонерним товариством "Райффайзенбанк" (далі - ЗАТ "Райффайзенбанк").
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача компенсації в рахунок відчуженого ним спірного автомобіля, суд першої інстанції керувався тим, що поділ спірного автомобіля, придбаного під час перебування сторін у шлюбі, в межах заявлених позовних вимог є неможливим, оскільки позивач самостійної позовної вимоги про стягнення компенсації від продажу спірного автомобіля не заявляла. Грошова сума у розмірі 89 390,72 грн, що може становити 1/2 частини вартості спірного автомобіля, обчислювалася позивачем, виходячи з розрахунку компенсації на її користь, в разі визнання за нею права приватної власності на спірну квартиру в порядку поділу майна подружжя.
Водночас суд першої інстанції зауважив, що позивач не позбавлена права на звернення до суду з відповідним позовом про поділ спільного майна подружжя, обравши належний спосіб захисту своїх прав.
Вирішуючи спір у цій справі, на підставі наданих сторонами доказів, суд першої інстанції керувався тим, що позивач, на якого і покладається тягар доказування обставин, необхідний для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте сторонами під час шлюбу, не спростовала належними та допустимими доказами цієї презумпції, зокрема, на квартиру придбану під час перебування сторін у шлюбі, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову про припинення права спільної сумісної власності на квартиру, визнання права приватної власності на спірну квартиру та стягнення грошової компенсації в порядку поділу майна подружжя.
Харківський апеляційний суд постановою від 10 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діяла ОСОБА_3, задовольнив частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2021 року скасував.
Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 89 390,72 грн компенсацію вартості 1/2 частини автомобілю Hyundai Аccent, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 8 391,70 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000,00 витрат на правничу допомогу, сплачених в судах першої та апеляційної інстанцій.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами у справі виник спір, предметом якого є поділ спільного сумісного майна подружжя, що складається з нерухомого та рухомого майна, у запропонований позивачем спосіб. Проте у разі відсутності встановлених законом підстав для застосування запропонованого позивачем способу поділу спільного сумісного майна подружжя, суд зобов`язаний вирішити спір відповідно до обставин справи та вимог закону, чого суд першої інстанції не зробив.
Апеляційний суд, дійшовши висновку про часткове задоволення позовних вимог керувався тим, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, так як придбана за час перебування сторін у шлюбі, а оскільки презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя позивачем не спростована, вважав, що в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за кожною із сторін належить визнати право власності на 1/2 частини спірної квартири.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення компенсації за відчужений автомобіль, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спірний автомобіль був предметом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач вказаний автомобіль відчужив після розірвання з позивачем шлюбу, проте доказів надання позивачем згоди на його відчуження, отримання нею грошових коштів від продажу автомобіля відповідач не надав. Апеляційний суд, виходячи з розрахунку середньоринкової вартості автомобіля, дійшов висновку про стягнення з відповідача компенсації за 1/2 частини вказаного автомобіля в розмірі 89 390,72 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2022 року через систему "Електронний суд" до Верховного Суду подана касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Нестерова М. Б., в якій заявник просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 1316/3987/12?ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 550/85/16?ц, від 22 липня 2019 року у справі № 761/13257/16-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 643/16575/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 477/1891/14-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 212/8891/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/147-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 450/624/15-ц, від 04 вересня 2019 року № 522/13000/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 607/3781/18, від 29 квітня 2022 року у справі № 753/19919/19, постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої і апеляційної інстанцій не встановили, які саме позичені грошові кошти були використані відповідачем під час придбання спірної квартири у спільну сумісну власність подружжя, зокрема, які отримані ним за договором позики чи отримані позивачем за кредитним договором або договором відчуження належного їй нерухомого майна.
Не встановлений факт передачі позивачем відповідачеві грошових коштів, отриманих позивачем за кредитним договором, укладеним нею з ЗАТ "Райффайзенбанк". Про укладений позивачем кредитний договір відповідач взагалі не знав.
Крім того, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, а саме позивач просила припинити право спільної сумісної власності на спірну квартиру, визнати за нею право особистої власності на цю квартиру та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі 44 804,35 грн. Натомість суд апеляційної інстанції в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнав за кожним із сторін право власності по 1/2 частині спірної квартири, стягнув з відповідача на користь позивача 89 390,72 грн як компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобілю, стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, посилаючись на постанову Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14, зазначив, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям за час шлюбу, відтак, право на це майно у рівних частках набули позивач і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. Проте апеляційний суд не дослідив наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання саме в інтересах сім`ї у вигляді повернення залучених позивачем (кредитних) і відповідачем (отриманих на підставі договору позики) коштів, не встановив, які саме із позичених за час шлюбу коштів були використані позивачем або відповідачем в інтересах сім`ї, а саме на придбання спірної квартири.
Крім того, апеляційний суд не дослідив чи здійснено погашення позики за договором цільової позики від 02 квітня 2013 року, укладеного між відповідачем і позикодавцем ОСОБА_4, яка була використана відповідачем в день її отримання в інтересах сім`ї, а саме на придбання квартири, і є спільним обов`язком подружжя, а також не досліджено питання погашення кредиту, отриманого відповідачем для придбання спільного спірного автомобіля.
Доводи інших учасників справи
У січні 2023 року через систему "Електронний суд" до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Селезень С. В., подала відзив на касаційну скаргу, у якому позивач касаційну скаргу просить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Також просить вирішити питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, у зв`язку з розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції в розмірі 15 000 грн.
У березні 2023 року через систему "Електронний суд" до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Селезень С. В., подала клопотання про закриття касаційного провадження в частині оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 серпня 2023 року.
Позивач, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, мотивувала своє клопотання тим, що відповідач рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржував, навпаки у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд своєю ухвалою від 22 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Орджонікідзевського районного суду м. Харкова.
У січні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд своєю ухвалою від 08 лютого 2023 року заяву ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Нестерова М. Б., про зупинення виконання рішення задовольнив частково. Зупинив виконання постанови Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошової компенсації в порядку поділу майна подружжя, судових витрат та правничої допомоги, а в іншій частині - зупинив дію постанови Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 17 листопада 2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 березня 2015 року у справі № 644/11760/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано. Зазначеним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подружні стосунки та ведення спільного господарства припинили з травня 2014 року.
Під час перебування у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 квітня 2013 року № 358, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О. С., що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 1899393 від 02 квітня 2013 року, інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 лютого 2020 року.
Згідно з пунктом 6 договору купівлі-продажу від 02 квітня 2013 року № 358 ОСОБА_2 уклав договір купівлі квартири у спільну сумісну власність за згодою дружини ОСОБА_1, згідно з її заявою посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О. С. від 02 квітня 2013 року за реєстровим № 357.
Продаж спірної квартири за домовленістю сторін вчинений за 216 000,00 грн. Сторони підтвердили факт проведення повного розрахунку ще до підписання цього договору, отримання продавцем ОСОБА_6, для себе особисто та для ОСОБА_7, в рівних частках для кожного, усієї суми для покупця та відсутність будь-яких матеріальних та фінансових претензій продавців та покупця (пункт 4 договору купівлі-продажу).
Суди також встановили, що 14 січня 2013 року ОСОБА_8, яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу відчужила належні останній житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку кадастровий номер 31:07:0706012:6, площею 5300 кв. м, яка розташована за цією адресою. Продаж нерухомого майна здійснено за 800 000,00 руб. Згідно з офіційним курсом НБУ щодо рубля до гривні станом на 14 січня 2013 року сума 800 000,00 грн дорівнювала 211 360, 00 грн.
Відповідно до даних анкети-заяви на споживчий кредит від 22 березня 2013 року № PL20117653130322 ОСОБА_1 отримала у ЗАТ "Райффазенбанк" споживчий кредит в розмірі 572 000,00 руб. з метою придбання нерухомості (будівництво). Станом на 22 березня 2013 року сума 572 000,00 руб. згідно з офіційним курсом НБУ щодо рубля до гривні дорівнювала 149 000,00 грн.
З моменту припинення шлюбних відносин з травня 2014 року до квітня 2018 року позивач на виконання зобов`язання за договором споживчого кредиту від 22 березня 2013 року № PL20117653130322 повернула кредитні кошти у розмірі 471 841,92 руб., що підтверджується виписками за рахунком клієнта та довідкою АТ " Райффайзенбанк".
На підставі договору цільової позики від 02 квітня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 216 000 грн, що склало еквівалент 27 023,64 дол. США. Позика, надана позичальникові, отримана для придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_3 за договором купівлі-продажу квартири, який буде укладений 02 квітня 2013 року позичальником з власниками квартири ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Цей договір укладався позичальником в інтересах сім`ї. Позика отримана за цим договором мала витрачатися на набуття у власність вказаної квартири для потреб сім`ї позичальника: для спільного проживання в ній позичальника та його дружини ОСОБА_1 .
Факт передачі грошових коштів за договором позики підтверджується розпискою від 02 квітня 2012 року, складеною ОСОБА_2 .
Крім того, сторони під час перебування у шлюбі придбали автомобіль Hyundai Аccent, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується довідкою Регіонального сервісного центру в Харківській області Міністерства внутрішніх справ України від 06 березня 2020 року № 31/20-779.
Відповідно до копії договору застави транспортного засобу від 28 листопада 2012 року № 18803565 спірний автомобіль придбавався за рахунок кредитних коштів (70 150,00 грн) на підставі договору, укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ").
Сторони не заперечували та згідно з довідкою Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області від 08 липня 2020 року № 31/20-308, витягу з сайту: /transport_6225478 підтверджується, що відповідач відчужив автомобіль Hyundai Аccent, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 11 лютого 2017 року, який перереєстрований на нового власника за договором купівлі-продажу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга в частині оскарження постанови апеляційного суду підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо вирішення позовних вимог про поділ нерухомого майна
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18) та Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Згідно з частиною 3 статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статей 77-81, 89 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди встановили, що сторонами під час перебування у шлюбі була придбана квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 квітня 2013 року № 358 за 216 000,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про поділ нерухомого майна, апеляційний суд керувався тим, що всупереч вимог статей 12, 81 ЦПК України позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що отримані нею грошові кошти від відчуження 14 січня 2013 року належного їй будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки за цією ж адресою були витрачені саме на придбання спірної квартири. Оскільки, між датою відчуження цих об`єктів нерухомості та датою придбання квартири минуло майже чотири місяці. За змістом договору купівлі-продажу квартири вона була придбана у спільну сумісну власність подружжя за згодою ОСОБА_1, яка дала на це нотаріально посвідчену згоду.