ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 911/2093/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
ОГП: Ющенко М.А.,
позивача: не з`явились,
відповідача-1: не з`явились,
відповідача-2: Гуйван Т.П.,
третьої особи-1: Мехреньгіна А.Б.,
третьої особи-2: Барда С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023
та рішення Господарського суду Київської області від 23.12.2021
у справі № 911/2093/21
за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекріейшн-Сервіс",
2) Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Київське квартирно-експлуатаційне управління,
2) Міністерство оборони України
про визнання недійсними договору іпотеки, державних актів на право власності на земельні ділянки та повернення земельних ділянок,
В С Т А Н О В И В:
Заступник Генерального прокурора звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекріейшн-Сервіс", Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", в якій просив:
- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки від 02.12.2009 № ЯИ 441906, № ЯИ 441905, № ЯИ 441904 з відміткою про перехід права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0061, 3220887000:03:002:0065, розташовані на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекріейшн-Сервіс";
- визнати недійсним договір іпотеки від 26.01.2010 № 151410Z18, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекріейшн-Сервіс" у частині включення до предмета іпотеки земельних ділянок із кадастровими номерами: 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0061, 3220887000:03:002:0065, розташованих на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Комарницькою О.В. за № 319;
- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекріейшн-Сервіс" повернути земельні ділянки з кдастровими номерами 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0061, 3220887000:03:002:0065 у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації.
Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 24.03.2009 № 1038 земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0061, 3220887000:03:002:0065, які входять до складу земель оборони, було передано у приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ст. 122 ст. 149 Земельного кодексу України, а саме за відсутності згоди землекористувача та всупереч порядку зміни цільового призначення з земель оборони на землі сільськогосподарського призначення, що свідчить про перевищення Бориспільською районною державною адміністрацією передбачених законом повноважень. Згодом вказані земельні ділянки були відчужені ТОВ "Легран-Есетс-Менеджмент" відповідно до договорів купівлі-продажу, на підставі яких виготовлено та зареєстровано державні акти на право власності № ЯИ 441906, № ЯИ 441904, № ЯИ 441905, яке в подальшому відповідно до договорів купівлі-продажу відчужило земельні ділянки на користь ТОВ "Рекріейшн-Сервіс". Проте оскільки суб`єкти правовідносин не набували у встановленому законом порядку право власності на земельні ділянки, то видані для підтвердження цих прав державні акти на землю є незаконними, а тому наявні підстави для визнання зазначених державних актів недійсними. Разом з цим, вказані земельні ділянки перебувають в іпотеці на підставі договору іпотеки від 26.01.2010 № 151410Z18, укладеного між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" як іпотекодержателем та ТОВ "Рекріейшн-Сервіс" як іпотекодавцем, предметом якого є, у тому числі, зазначені земельні ділянки. Оскільки набуття ТОВ "Рекріейшн-Сервіс" права власності на земельні ділянки, які було передано ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в іпотеку, було незаконним та іпотекодавець не мав права власника на розпорядження цими земельними ділянками, то відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України є підстави для визнання його недійсним у частині включення до предмета іпотеки земельних ділянок із кадастровими номерами 3220887000:03:002:0061 площею 0,9900 га, 3220887000:03:002:0064 площею 0,9900 га та 3220887000:03:002:0065 площею 0,9899 га, розташованих на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області. Враховуючи те, що вказані земельні ділянки повністю накладаються на земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0933), яка віднесена до земель оборони і перебуває в державній власності, зареєстровані за ТОВ "Рекріейшн-Сервіс", проте в силу законодавства вони не можуть перебувати у приватній власності з виникненням приватного володільця, то права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельних ділянок, а саме користування і розпорядження ними, підлягають захисту шляхом зобов`язання ТОВ "Рекріейшн-Сервіс" повернути земельні ділянки у державну власність.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.12.2021 (суддя Рябцева О.О.) позов задоволено повністю.
Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 (колегія суддів у складі: Коробенко Г.П. - головуючий, Козир Т.П., Кравчук Г.А.) рішення місцевого господарського суду змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови (судом апеляційної інстанції встановлено, що Постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 "Про реформу системи військової освіти" за змістом її п. 7.2 свідчить про передачу на баланс Національної гвардії будинки в міру ліквідації військових навчальних закладів, споруди, за винятком військового майна і зброї, навчального центру Київського вищого загально-військового командного двічі Червонопрапорного училища імені Фрунзе М. В. (с. Старе Бориспільського району) - до 31.07.1992. Будь яких даних, вказівок чи застережень щодо земельної ділянки площею 16500,0 га чи 16 132,7 га, на якій це майно розміщене, Постанова КМУ не містить, отже таке на відомості щодо наведених земельних ділянок є безпідставним та непідтвердженим доказами, і підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення). В решті рішення залишено без змін.
Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до Державного акта серії Б № 025629 на право користування землею від 1979 року Київській квартирно-експлуатаційній частині району в безстрокове та безоплатне користування для державних потреб надано земельну ділянку площею 16132,7 га в межах згідно з планом землекористування, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 35.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 490 "Про реформу системи військової освіти" та директивою Генерального штабу Міністерства оборони України від 19.06.1992 Національній гвардії України передано навчальний центр Київського вищого загальновійськового командного двічі червонопрапорного училища ім. Фрунзе М.В.
Відповідно до директиви Генерального Штабу Збройних Сил України № 115/1/3440 від 12.04.1994 та наказу ЦКЕУ МО України № 162 від 24.06.1994 на фондах Київської Квартирно-експлуатаційної частини району сформовано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Києва. Наведене підтверджується витягом з наказу від 01.08.1994 № 2 начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Києва.
Відповідно до п. 10 Положення про Київське квартирно-експлуатаційне управління (нова редакція), затвердженого наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України від 24.02.2021 № 57, Київське квартирно-експлуатаційне управління було перейменовано з Квартирно-експлуатаційного управління (м. Київ); Квартирно-експлуатаційне управління (м. Київ) було сформовано з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Києва; Квартирно-експлуатаційний відділ м. Києва є правонаступником Київської квартирно-експлуатаційної частини району та Дарницької квартирно-експлуатаційної частини району.
23.05.2014 на підставі Державного акта серії Б № 025629 на право користування землею від 1979 року за Управлінням північного територіального командування внутрішніх військ, яке змінено на правокористувача Військову частину "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів" Національної гвардії України, було зареєстровано право користування земельною ділянкою площею 7665,0239 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933, з цільовим призначенням для розміщення та постійної діяльності внутрішніх військ МВС, що підтверджується інформаційною довідкою від 06.09.2021 № 273478243 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933.
Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 23.02.2021 № 85 "Про надання в постійне користування земельної ділянки Київському квартирно-експлуатаційному управлінню" припинено право постійного користування Військової частини "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів" Національної гвардії України земельною ділянкою площею 7665,0239 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933 та надано в постійне користування без складання документації із землеустрою Київському квартирно-експлуатаційному управлінню земельну ділянку площею 7665,0239 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933 без зміни її меж та основного цільового призначення для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.
Як вбачається з вказаного розпорядження, вказане розпорядження було прийнято за згодою Військової частини "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів" Національної гвардії України.
04.03.2021 на підставі вказаного розпорядження за Київською обласною державною адміністрацією зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933, надану Київському квартирно-експлуатаційному управлінню в постійне користування.
За даними Публічної кадастрової карти (https://map.land.gov.ua/) земельна ділянка площею 7665,0239 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933 перебуває у державній власності з цільовим призначенням: для розміщення та постійної діяльності Національної гвардії України (для розміщення та постійної діяльності військових частин).
Розпорядженням № 1038 Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 24.03.2009 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області та надано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 6,9300 га ріллі для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до списку громадян, яким надаються земельні ділянки (додаток до розпорядження № 1038 від 24.03.2009), фізичним особам відведені земельні ділянки площами 0,9899 га, 0,9900 га та 0,9900 га.
На підставі Розпорядження № 1038 Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 24.03.2009 фізичним особам було видано Державні акти на право власності на земельні ділянки.
Надалі, після набуття права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0065, 3220887000:03:002:0061, вказані земельні ділянки 02.07.2009 були відчужені фізичними особами ТОВ "Легран-Есетс-Менеджмент" на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, а саме: № 714 від 02.07.2009, № 710 від 02.07.2009 та № 722 від 02.07.2009 відповідно.
На підставі вищезазначених договорів купівлі-продажу земельних ділянок ТОВ "Легран-Есетс-Менеджмент" було видано державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме:
-Державний акт серії ЯИ № 441906 від 02.12.2009 на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0064, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020993800008;
-Державний акт серії ЯИ № 441904 від 02.12.2009 на земельну ділянку площею 0,9899 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0065, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020993800010;
-Державний акт серії ЯИ № 441905 від 02.12.2009 на земельну ділянку площею 0,9900 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0061, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020993800007.
ТОВ "Легран-Есетс-Менеджмент" 17.12.2009 відчужено земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0065, 3220887000:03:002:0061 ТОВ "Рекріейшн-Сервіс" на підставі договорів купівлі продажу земельних ділянок від 17.12.2009, укладених між ТОВ "Легран-Есетс-Менеджмент" та ТОВ "Рекріейшн-Сервіс", посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. за реєстровими № 7439, № 7447 та № 7443.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. на державних актах ЯИ № 441906, ЯИ № 441904, ЯИ № 441905 від 02.12.2009 на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0065, 3220887000:03:002:0061 здійснено відмітки про перехід права власності на вказані земельні ділянки до ТОВ "Рекріейшн-Сервіс".
Право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0065, 3220887000:03:002:0061 було зареєстровано за ТОВ "Рекріейшн-Сервіс", що підтверджується інформаційними довідками від 17.06.2021 № 261979559, № 261979069, № 261979410 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Листом № 10-10-0.222-1957/2-21 від 19.02.2021 Головне управління Держгеокадастру у Київській області у відповідь на лист Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про спірні земельні ділянки повідомило, що згідно з даними Державного земельного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0059, 3220887000:03:002:0060, 3220887000:03:002:0061, 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0065 мають перетин зовнішніх меж із земельною ділянкою з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933.
Вказане стало підставою для звернення прокурором до суду з позовом у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0061, 3220887000:03:002:0065 зареєстровані за ТОв "Рекріейшн-Сервіс", проте в силу законодавства вони не можуть перебувати у приватній власності з виникненням приватного володільця, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельних ділянок, а саме користування і розпорядження ними, підлягають захисту. Враховуючи, що відповідач-1 передавав в іпотеку земельні ділянки, які входять до земель оборони, тобто не будучи власником спірних земельних ділянок, то договір іпотеки від 26.01.2010 № 151410Z18 в частині включення до предмета іпотеки земельних ділянок із кадастровими номерами: 3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0061, 3220887000:03:002:0065 суперечить вимогам закону, які передбачають можливість набуття статусу іпотекодавця лише власником майна, та інтересам держави, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. При цьому суди дійшли висновку, що вимоги прокурора в тому числі і про визнання недійсним іпотечного договору від 26.01.2010 № 151410Z18 у відповідній частині та про зобов`язання повернути земельні ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, у зв`язку з чим відмовили у задоволенні заяви про застосування позовної давності.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме:
- ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та не взято до уваги викладені висновки у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20;
- судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 267, 268, 387, 388 ЦК України, ст. 223 ГК України, не взято до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц;
- судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 15,16, 387, 388 ЦК України, ст. 20 ГК України, не взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду з питань застосування вказаних норм, що стосуються обрання ефективного способу захисту порушених прав, які викладені у пунктах 98-102 постанови від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, провадження №12-140гс19; не взято до уваги роз`яснення Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування віндикаційного та негаторного позовів, що викладені в пункті 39 постанови від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц; не врахування висновків Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 201/9100/16-ц;
- судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16;
- судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 203, 215 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, щодо недійсності договору іпотеки, викладені в постанові від 11.08.2021 по справі №523/7609/17; від 16.07.2020 по справі № 372/266/15-ц;
- судами під час дослідження та оцінки доказів було порушено норми процесуального права, а саме приписи ст.ст. 70, 76-79, 86 ГПК України, внаслідок не врахування висновків щодо застосування вказаних норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від15.11.2019 у справі №909/887/18 (ст.76 ГПК України), від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 25.06.2020 у справі №924/233/18 (ст. 79 ГПК України), від 02.02.2021 у справі N2908/2846/19, від 27.05.2021 у справі №910/702/17, від 17.11.2021 у справі №910/2605/20 (ст. 86 ГПК України).
Крім того, скаржник зазначає, що судами:
- не досліджено зібрані у справи докази (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України) (суди не дослідили та не дали жодної оцінки тому факту, що межі земельної ділянки з кадастровим №3220887000:03:002:0933, відображені у Публічній кадастровій карті України, не співпадають з межами, нібито, цієї ж земельної ділянки за державним актом 1979 р серії В №025629, який не містить відповідного кадастрового номеру, а землевпорядна документація та висновок державної експертизи на земельну ділянку з кадастровим № 3220887000:03:002:0933 до матеріалів справи позивачем так і не надано. допущені при реєстрації земельних ділянок №3220887000:03:002:0064, 3220887000:03:002:0061 та 3220887000:03:002:0065 у Державному земельному кадастрі України, були виправлені у належний спосіб та за зверненням прокурора;
- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України) (AT "Укрексімбанк" у відповіді № 0000606/21- 689 від 12.11.2021 на пояснення третьої особи запропоновано Київському квартирно-експлуатаційному управлінню надати суду докази, а саме: про юридичну особу з назвою "Київське квартирно-експлуатаційна частина району", її ідентифікуючі ознаки та правонаступників цієї особи; Директиву Генерального Штабу Збройних Сил України № 115/1/3440 від 12.04.1994 р та наказ ЦКЕУ МО України № 162 24.06.1994; оригінал землевпорядної та іншої документації щодо надання у користування Київській квартирно-експлуатаційній частині району на підставі державного акта на право користування землею серії Б № 025629, виданого 1979 році, у тому числі ті, що підтверджують координати меж та їх поворотних точок; документацію, у тому числі землевпорядну та висновок державної експертизи, щодо поділу земельної ділянки, право користування якою підтверджувалось державним актом серії Б № 025629, виданого 1979 році; документацію щодо формування земельної ділянки з кадастровим №3220887000:03:002:0933, у тому числі землевпорядну документацію та висновок державної експертизи; докази співпадіння меж земельних ділянок за державним актом на право користування землею серії Б № 025629, виданого 1979 році, та земельної ділянки №3220887000:03:002:0933, наданої у постійне користування Військовій частині НОМЕР_1 "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів" Національної гвардії України; докази переходу права постійного користування земельною ділянкою за державним актом на право користування землею серії Б № 025629, виданого 1979 році, від Київської квартирно-експлуатаційної частини району до інших осіб; доказів порушення конкретними діями Відповідачів конкретних прав Позивача. Проте зазначені докази в матеріали справи не надавались, судом не випробовувались та не досліджувались, їм не давалась жодна юридична оцінка. Отже, не встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи;
- посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч. 3 cт. 310 ГПК України) (після початку розгляду справи судом по суті спору, прокурор наполягав на тій обставині, що земельні ділянки накладаються і у підтвердження цієї обставини надав суду копію листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 08.12.2021 № 10-10-0.222- 13908/2-21 за підписом начальника Наталії Черненко з доданим до нього викопіювання з картографічної основи ДЗК від 07.12.2021 № НВ-3224630692021. Надане викопіювання з картографічної основи ДЗК від 07.12.2021 №НВ-3224630692021 є абсолютним чином неінформативним і встановити за його допомогою факт накладення хоч у будь-якій мірі достовірно - неможливо. Однак, суди в оскаржуваних Постанові та Рішенні встановили факт накладення земельних ділянок, не маючи жодного належного доказу такого накладення. В свою чергу, AT "Укрексімбанк" неодноразово порушувало питання щодо необхідності надання позивачами та іншими учасниками спору доказів та дослідження їх судом, однак суд не розглянув жодного із таких клопотань).
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.10.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 09.10.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.10.2023 від Міністерства оборони України та від Офісу генерального прокурора надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких вони вказують на помилковість доводів скаржника, та просять оскаржені постанову та рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.10.2023 від Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та просить касаційне провадження закрити на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, а у разі відсутності підстав для закриття провадження - оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні 17.10.2023 оголошено перерву у справі до 24.10.2023.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається зокрема на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та не взято до уваги викладені висновки у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17: "Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду", аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20: "Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави".
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України "Про прокуратуру", стаття 23 якого передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави, у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таким чином, законодавством визначено дві обов`язкових умови, за обов`язкової наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави та 2) не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 вказані міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону №1697VII.
"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Ще однією обов`язковою умовою для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Відповідно до ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави.
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17, від 13.11.2019 у справі № 925/315/19, від 21.01.2020 у справі №910/2538/19).
Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 висловлено правовий висновок, відповідно до якого бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Апеляційним судом встановлено, що Офісом Генерального прокурора на адресу Київської обласної державної адміністрації направлено лист від 09.04.2020 за № 11/6/1-125вих-21, в якому викладено виявлені порушення вимог земельного законодавства щодо незаконності розпорядження землями оборони та запропоновано вжити заходів щодо поновлення інтересів держави.
Натомість Київською обласною державною адміністрацією листом від 06.05.2021 № 01.1-141838 повідомлено, що остання не володіє інформацією та підтверджуючими документами щодо спірних земельних ділянок та їх накладення на землі оборони, у зв`язку з чим не заперечує проти вжиття відповідних заходів Офісом генерального прокурора.
Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, мало місце попереднє звернення прокурора до відповідного компетентного органу, а уповноваженим органом допущено бездіяльність, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Верховний Суд з вказаним висновком погоджується та вказує, що він жодним чином не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20, оскільки про наміри самостійно звернутися з відповідним позовом до суду Київська обласна державна адміністрація не заявила, у розумний строк з позовом до суду з метою захисту свої прав не звернулась, що свідчить про бездіяльність компетентного органу.
Також скаржник посилається зокрема на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст.ст. 267, 268, 387, 388 ЦК України ст. 223 ГК України, не взято до уваги висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16: "За наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 ЦК України, згідно з якою сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс17, щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 ЦК України, оскільки статті 387, 388 ЦК України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а положення статті 268 цього Кодексу не передбачають, що вимоги у цій справі відносяться до вимог, на які позовна давність не поширюється"; а також без урахування висновків Верховного Суду викладених в постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц: "За позовними вимогами органів прокуратури в інтересах держави про витребування земельних ділянок для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави"; не взято до уваги Висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц: "Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).