ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/13139/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Боженко Д.Є.,
відповідача: Обертинська-Єніч А.О.,
третьої особи: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка Національної академії наук України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023
та рішення Господарського суду міста Києва від 03.05.2023
у справі № 910/13139/22
за позовом Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва
до Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка Національної академії наук України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Київська міська рада
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
В С Т А Н О В И В:
Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка Національної академії наук України про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до п. 22 рішення Київської міської ради від 23.10.2003 №122/995 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Печерського району м. Києва у постійне користування надано земельну ділянку площею 0,72 га (кадастровий номер 8000000000:82:102:0141) для будівництва, експлуатації та обслуговування бази підприємства на вул. Залізничному шосе, 61 у Печерському районі м. Києва та землевпорядною організацією ЗAT ВКФ "Стафед-2" виконані польові та камеральні геодезичні роботи з розробки Технічної документації зі складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:82:102:0141). Згідно з п. 6 рішення Київської міської ради від 23.12.2003 №317/1192 "Про оформлення права користування земельними ділянками" (зі змінами та доповненнями) Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка Національної академії наук України оформлено право постійного користування земельною ділянкою площею 129,86 га (кадастровий номер 8000000000:82:102:0060) для експлуатації та обслуговування будівель і споруд ботанічного саду на вул. Тимірязєвській, 1 у Печерському районі м. Києва за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 07.05.1979 № 561/10 "Про поновлення меж відводу території Центрального Республіканського ботанічного саду Академії наук Української РСР в Печерському районі". Однак частина спільної межі земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 та кадастровим номером 8000000000:82:102:0060 перебуває за металевою огорожею відповідача, що майже навпіл розділяє земельну ділянку позивача, і через зазначені обставини останній не має можливості належним чином реалізувати права та здійснювати обов`язки землекористування, експлуатувати, обслуговувати базу підприємства на ній в належному стані дренажну систему водовідведення, що обліковується на баласті позивача. Позивач звертався до відповідача з проханням перенесення огорожі на визначені межі земельних ділянок, однак останній надавав необґрунтовані відповіді та по теперішній час перешкоджає в користуванні земельною ділянкою позивача з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 (колегія суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий, Гончаров С.А., Станік С.Р.), позов задоволено повністю. Зобов`язано відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 шляхом перенесення металевої огорожі на дійсну визначену межу суміжних земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 та кадастровим номером 8000000000:82:102:0060.
Судами обох інстанцій встановлено, що пунктом 22 Рішення Київської міської ради від 23.10.2003 № 122/995 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (далі Рішення № 122/995) затверджено проект відведення позивачу земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування баз підприємства (додаткова територія для розширення) на Залізничному шосе, 61 у Печерському районі м. Києва та надано позивачу у постійне користування земельну ділянку площею 0,72 га.
На підставі вищезазначеного рішення Київської міської ради, землевпорядною організацією ЗАТ ВКФ "Стафед-2" були виконані польові та камеральні геодезичні роботи з розробки технічної документації зі складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:82:102:0141.
25.03.2004 позивачу на підставі Рішення № 122/995 видано Державний акт на право постійного користування землею серія І-КВ № 003895, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 82-4-00082 на право постійного користування 0,7249 га землі, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:82:102:0141.
В свою чергу, пунктом 6 Рішення Київської міської ради від 23.12.2003 № 317/1192 "Про оформлення права користування земельними ділянками" (зі змінами та доповненнями) (далі Рішення № 317/1192), серед іншого, відповідачу оформлено право постійного користування земельною ділянкою площею 129,86 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд ботанічного саду на вул. Тимірязєвській, 1 у Печерському районі м. Києва за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 07.05.1979 № 561/10 "Про поновлення меж відводу території Центрального Республіканського ботанічного саду Академії наук Української РСР у Печерському районі".
Також п. 6 Рішення № 317/1192 визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 07.05.1979 № 561/10 "Про поновлення меж відводу території Центрального Республіканського ботанічного саду Академії наук Української РСР у Печерському районі".
Зі змісту рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 07.05.1979 № 561/10 "Про поновлення меж відводу території Центрального Республіканського ботанічного саду Академії наук Української РСР у Печерському районі" вбачається, що вказаним рішенням було поновлено межі відводу території Центрального Республіканського ботанічного саду Академії наук Української РСР в межах визначених головою виконкому міськради в Печерському районі та дозволено установку нової огорожі саду.
Надана відповідачу Рішенням № 317/1192 земельна ділянка площею 129,86 га має кадастровий номер 8000000000:82:102:0060.
Водночас частина спільної межі земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 та кадастровим номером 8000000000:82:102:0060 перебуває за металевою огорожею відповідача, що за твердженням позивача, майже навпіл розділяє земельну ділянку позивача з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 та, в свою чергу, унеможливлює належну реалізацію позивачем прав та обов`язків землекористувача щодо експлуатації та обслуговування бази підприємства, а також утримання у належному стані дренажної системи водовідведення, що обліковується на балансі позивача, проте знаходиться за металевою огорожею відповідача.
Факт перебування частини земельної ділянки позивача з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 за металевою огорожею відповідача останнім не заперечується.
З метою позасудового врегулювання спору, позивач листом № 077/232-1025 від 10.07.2020 звернувся до відповідача з вимогою про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 шляхом перенесення металевої огорожі на дійсні межі суміжних земельних ділянок за кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 та 8000000000:82:102:0060.
В свою чергу, відповідач листом № 112/8-203 від 17.07.2020 фактично відмовив позивачу у задоволенні його вимоги щодо усунення порушення його права користування земельною ділянкою, посилаючись на давність технічної документації, якою визначено межі суміжних земельних ділянок та те, що вказана позивачем територія утримується відповідачем понад 60 років.
В подальшому позивачем у встановленому чинним законодавством порядку отримано Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.08.2021 №НВ-0007412622021 з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 та на його підставі зареєстровано інше речове право (право постійного користування) на об`єкт нерухомого майна за № 2445623280000, після чого позивач повторно звернувся до відповідача листом № 077/232-470 від 20.06.2022, в якому повторно просив про усунення в добровільному порядку перешкоди у користування земельною ділянкою шляхом перенесення металевої огорожі на дійсні межі суміжних земельних ділянок: № 8000000000:82:102:0141 та № 8000000000:82:102:00060.
Відповідач своїм листом № 112/14-161 від 15.08.2022 відмовив позивачу в задоволені його вимоги щодо усунення порушення його права користування земельною ділянкою, посилаючись на узгодження зовнішніх меж та кутів повороту суміжних земельних ділянок з боку позивача, а також на обставини що вказують про утримання цих територій близько 90 років.
Враховуючи виробничу необхідність використання всієї площі земельної ділянки № 8000000000:82:102:0141, з метою усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, задля кваліфікованого визначення місця розташування металевої огорожі відповідача та кваліфікованого підтвердження порушення права землекористування, позивачем було замовлено у землевпорядної організації в особі ТОВ "Геофекторі" роботи по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141, які мали бути проведені 12.09.2022.
Листом № 077/232-697 від 30.08.2022, який був вручений відповідачу 30.08.2022 за вхідним № 294, про що свідчить відповідна відмітка на листі позивача, останній повідомив відповідача про проведення вищевказаних робіт і запропонував бути присутнім при відновленні меж земельної ділянки, проте у вказану у листі дату та час відповідач на місці проведення робіт не з`явився.
За результатами топографо-геодезичних робіт ТОВ "Геофекторі" було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 має 27 поворотних точок, що поворотні точки № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 11, 12, 13, 14, 15 знаходяться за металевою огорожею відповідача, у зв`язку з чим відсутня можливість встановити (відновити) межові знаки вказаних поворотних точок та передати їх на зберігання представнику позивача, що поворотні точки № 7, 9, 10 проходять по металевій огорожі відповідача, таким чином площа частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141, доступ до якої позивачу обмежений огорожею відповідача, становить 0,3483 га.
За насідками проведення топографо-геодезичних робіт, позивач втретє звернувся до відповідача листом № 077/232-786 від 23.09.2022 з вимогою про усунення в добровільному порядку перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення металевої огорожі на дійсні межі суміжних земельних ділянок за кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 та кадастровим номером 8000000000:82:102:00060. Вказаний лист був залишений відповідачем без відповіді та реагування.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується та сторонами не заперечується, що відповідно до плану зовнішніх меж землекористування та витягу з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141 у позивача та відповідача визначена спільна межа земельних ділянок від А до Б, при цьому, поворотні точки № 7, 9, 10 проходять по металевій огорожі відповідача, таким чином площа частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141, доступ до якої позивачу обмежений огорожею відповідача, становить 0,3483 га. Відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження того, що за ним, у встановлений чинним законодавством спосіб закріплено право постійного користування частиною земельної ділянки у розмірі 0,3483 га з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141, тоді як право постійного користування позивача підтверджується Рішенням Київської міської ради від 23.10.2003 № 122/995 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.08.2021 №НВ-0007412622021 з кадастровим номером 8000000000:82:102:0141, які станом на день розгляду справи не оскаржені у належний спосіб та не скасовані. Вказане свідчить про те, що позивач є належним користувачем земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:102:0141 та правомірно звернувся з позовом у даній справі.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами не було звернуто увагу на доводи відповідача про те, що він отримав право користування земельною ділянкою, відокремленою парканом, ще задовго до прийняття Київською міською радою рішення № 317/1192 від 23.12.2003 "Про оформлення права користування земельними ділянками" стосовно оформлення відповідачу права постійного користування земельною ділянкою площею 129,8607 га з кадастровим номером 8000000000:82:102:0060, а також рішення Київської міської ради № 122/995 від 23.10.2003 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким позивачу надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,72 га для будівництва, експлуатації та обслуговування бази підприємства (додаткова територія для розширення). На підставі рішення № 317/1192 від 23.12.2003 відповідачу було оформлено право користування земельною ділянкою площею 129,8607 га лише щодо частини території ботанічного саду. Проте це жодним чином не може свідчити про втрату раніше наданого відповідачу в установленому законодавством порядку права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, установлених законом. Київська міська рада не була уповноважена передавати на користь позивача частину земельної ділянки, що на той момент перебувала в межах території ботанічного саду та не була вилучена в нього, оскільки рішення Київської міської ради № 122/995 від 23.10.2003 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким позивачу надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,72 га, до якої ввійшла спірна територія, було прийнято за два місяці до того, як рішенням Київської міської ради № 317/1192 від 23.12.2003 "Про оформлення права користування земельними ділянками" було частково змінено площу ділянки відповідача, наданої рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 07.05.1979 № 561/10 "Про поновлення меж відводу території Центрального Республіканського ботанічного саду Академії наук Української РСР у Печерському районі". При цьому Північним апеляційним господарським судом та Господарським судом міста Києва не було досліджено документи, що підтверджують статус НБС України як об`єкта природно-заповідного фонду. З огляду на відсутність рішення Президента України про зміну меж території ботанічного саду та погодження Верховної Ради України на вилучення частини особливо цінних земель для передачі іншому землекористувачу, рішення Київської міської ради від 23.10.2003 № 122/995 не може створювати правових наслідків у вигляді втрати відповідачем права користування на той час офіційно належною йому частиною земельної ділянки, яка є територією природно-заповідного фонду України, а саме ботанічного саду загальнодержавного значення. У свою чергу, правова оцінка рішення № 122/995 судами першої та апеляційної інстанції не здійснювалася.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах у пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, зокрема щодо надмірного втручання держави у право на мирне володіння майном та застосування положень ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України. Також судами не надано оцінку наявним у справі доказам.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.10.2023, надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 09.10.2023 та зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 у справі № 910/13139/22 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 06.10.2023 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника, та просить оскаржені постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні 17.10.2023 оголошено перерву у справі до 24.10.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 24.10.2023 від представника відповідача надійшла заява про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення за результатами розгляду касаційної скарги, у якій вказується, що на момент подання заяви неможливо повно скласти розрахунок витрат на професійну правничу допомогу та акт виконаних робіт, оскільки розгляд справи триває, і представник не може бути відомо про кількість судових засідань. Відтак, просить вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення у справі.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, зокрема щодо надмірного втручання держави у право на мирне володіння майном та застосування положень ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України. Також судами не надано оцінку наявним у справі доказам.
Так у справі № 183/1617/16 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави, в якому просив: визнати неправомірним і скасувати пункт 32 рішення Піщанської сільської ради "Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки на території с. Піщанка в районі вулиць Пролетарська, Садова, Зелена, Мостова, Мира, Чкалова" від 12.03.2008 № 1-18/V про передання у власність фізичній особі земельної ділянки площею 0,25 га; визнати недійсним державний акт, виданий на ім`я фізичної особи, на право приватної власності на земельну ділянку, надану для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; витребувати земельну ділянку з незаконного володіння фізичної особи та зобов`язати її повернути земельну ділянку у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА.
Позов мотивовано тим, що земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, які знаходяться у постійному користуванні ДП "Новомосковське лісове господарство". Піщанська сільська рада розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду з перевищенням повноважень, а повноваження щодо розпорядження нею мала Дніпропетровська ОДА, у зв`язку з чим відбулося незаконне відчуження земель державної власності на користь фізичної особи.
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, залишене без мін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області, яким задовольнив позовні вимоги, з огляду на те, що прокурор довів факти незаконного вилучення земельної ділянки із земель лісового фонду та незаконного включення її у межі села Піщанки, внаслідок чого землі державної власності були незаконно відчужені на користь фізичної особи. Цим права й охоронювані законом інтереси держави були порушені.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 дійшла висновків, зокрема, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Тому суди, застосовуючи критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями вказаної статті, повинні, зокрема, оцінити пропорційність такого втручання.
Аналогійний висновок сформульований у пункті 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, у якій Миколаївська міська рада відчужила земельні ділянки, які належить до земель державного лісового фонду та знаходяться у постійному користуванні ДП Миколаївське лісове господарство, на користь фізичних осіб без вираження на це волі власника в особі уповноваженого державного органу - Миколаївської ОДА.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц зазначено, що прокурор звернувся з позовом, в якому просив: визнати незаконним і скасувати рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04.09.2009 в частині надання фізичній особі у власність земельної ділянки площею 997 кв.м; визнати недійсним договір купівлі продажу спірної земельної ділянки від 31.05.2012, укладений між фізичними особами; визнати недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯИ № 140146 від 28.10.2009 і скасувати його державну реєстрацію; повернути спірну земельну ділянку з грошовою оцінкою 206 177,42 грн до комунальної власності; визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк на звернення до суду.