ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 522/14664/21
провадження № 61-7570св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідачі: ОСОБА_2, Одеська міська рада,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2022 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду
від 25 квітня 2023 року у складі колегії суддів Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2, Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю.
Позовна заява мотивована тим, що Київський районний суд міста Одеси рішенням від 15 травня 2007 року призначив ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (справа № 2-О-152/07).
У січні 2019 року ОСОБА_3 помер, після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 жовтня 2006 року. Витрати на поховання ОСОБА_3 були понесені позивачем.
ОСОБА_1 також стверджував, що з травня 2007 року та до самої смерті ОСОБА_3 вони проживали однією сім`єю у квартирі
АДРЕСА_2 . Він особисто, в повному обсязі забезпечував ОСОБА_3, здійснював догляд за ним, допомагав йому у побуті та купував ліки (як член сім`ї та опікун). Вони вели спільне господарство та побут, мали взаємні права та обов`язки, один спільний бюджет.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю його з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер у січні 2019 року, у період з травня
2007 року до моменту його смерті (у січні 2019 року), за адресою:
АДРЕСА_3 ; визнати його спадкоємцем четвертої черги.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 21 червня 2022 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Одеський апеляційний суд постановою від 25 квітня 2023 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 червня 2022 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт проживання однією сім`єю його разом з ОСОБА_3 у період з травня 2007 року до смерті останнього (у січні 2019 року), ведення спільного господарства, виконання взаємних прав та обов`язків, спільних покупок та витрат, участі в утриманні житла, його ремонті тощо. Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався:
- на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18),
від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15 (провадження
№ 14-179цс18), постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11, від 20 червня 2012 року у справі № 6-56цс12,
від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, від 23 вересня 2015 року
у справі № 6-1026цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15,
від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 08 листопада 2017 року
у справі № 6-1447цс17;
- на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані
у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених
у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених
пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд відхилив клопотання заявника про виклик та допит свідків.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2023 року Одеська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити касаційну скаргу, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, як такі, що ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що Київський районний суд міста Одеси рішенням
від 15 травня 2007 року призначив ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, опікуном над ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (рішення набрало законної сили 26 травня 2007 року).
У січні 2019 року ОСОБА_3 помер, про що Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області зробив відповідний актовий запис
за № 1020.
Суди також встановили, що на підтвердження факту проживання
ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_3 разом у квартирі АДРЕСА_2, не надано жодного доказу.
Натомість, відповідно до копії паспорта ОСОБА_3, місцем його проживання з 18 червня 1979 року була квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з копією паспорта ОСОБА_1, його місцем проживання
з 11 серпня 2006 року по 18 січня 2017 року була квартира АДРЕСА_2, з 18 січня 2017 року - квартира АДРЕСА_4 .
Таким чином, померлий ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 були зареєстрованими за різними адресами, що свідчить про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не проживали в період з травня 2007 року до моменту смерті ОСОБА_3 (у січні 2019 року) однією сім`єю.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав вказував, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яку позивач, як він вважає, фактично прийняв після померлого, оскільки проживав з ним однією сім`єю з травня 2007 року до смерті спадкодавця (у січні 2019 року) у квартирі АДРЕСА_2 . Позивач особисто, в повному обсязі забезпечував ОСОБА_3, здійснював догляд за ним, допомагав йому у побуті, купував ліки (як член сім`ї та опікун). Вони вели спільне господарство та побут, мали взаємні права та обов`язки, один спільний бюджет.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.
Оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю потрібно заявнику для отримання спадкового майна у власність після смерті ОСОБА_3, то спір повинен вирішуватись у порядку позовного провадження.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав
та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),
до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених
статтею 1259 цього Кодексу.
Частиною другою статті 1259 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
За загальним правилом, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі
статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів,
а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".