Постанова
Іменем України
25 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 758/10528/19
провадження № 61-8292св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року в складі судді Анохіна А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку майна у спільній сумісній власності.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що у вересні 2006 року познайомилася з відповідачем, з яким у них розпочалися романтичні стосунки, а з серпня 2007 року вони почали проживати разом як сім`я. Спочатку проживали у орендованій квартирі на АДРЕСА_1, а влітку 2008 року переїхали в іншу квартиру за адресою: АДРЕСА_2, де спільно проживали, вели господарство та мали спільний бюджет до жовтня 2013 року.
Починаючи з серпня 2007 року, протягом тривалого сімейного життя вона та відповідач мали спільний бюджет та побут, всіма господарськими справами займалися разом, вели спільне господарство, здійснювали спільні витрати на майно в інтересах своєї сім`ї, подорожували, в тому числі неодноразово за кордон, мали взаємні права та обов`язки як подружжя, піклувались один про одного, а вона за відсутності чоловіка фактично займалась вихованням його неповнолітнього сина ОСОБА_4 .
У грудні 2011 року сторони вирішили придбати квартиру, однак повної суми у них не було, у зв`язку із чим вони позичили у її батьків 10 000,00 доларів США.
У грудні 2011 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_3 . Реальна вартість квартири склала 120 000,00 доларів США, які сторони надали продавцю готівкою, однак на прохання продавця сума продажу у договорі зазначена 700 000,00 грн. Оскільки вона довіряла своєму чоловіку, а також враховуючи його запевнення, що квартиру не варто оформляти на двох через високі податки (враховуючи її громадянство росії) вона погодилася оформили купівлю вказаної квартири саме на відповідача.
Не зважаючи на купівлю квартири у грудні 2011 року, сторони вселилися до неї лише у жовтні 2013 року, оскільки цей час тривав ремонт, оформлення дизайну тощо. Всім цим займалася позивачка.
У квартирі були зареєстровані сторони та неповнолітній син відповідача від першого шлюбу - ОСОБА_4 .
У листопаді 2018 року відповідач безпідставно влаштував їй скандал, повідомив її, що змінить ключі у спільній квартирі та не пустить її до неї, після чого усі її намагання потрапити до квартири були марними, відповідач не віддав їй одяг та її особисті речі, які залишились у квартирі.
Враховуючи наведені обставини, позивачка просила встановити факт спільного проживання її, ОСОБА_1, та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10 серпня 2007 року по 10 листопада 2018 року; визнати спільним сумісним майном квартиру АДРЕСА_3 та в порядку поділу майна визнати за нею право власності на частини вказаної квартири.
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_3 . Починаючи з 2013 року по лютий 2018 року, ОСОБА_2 проживав у цивільному шлюбі з громадянкою російської федерації ОСОБА_1, спільних дітей з якою він не має. У вказаній квартирі з ними проживає його син ОСОБА_5, 2003 року народження.
У лютому 2018 року стосунки між позивачем та відповідачем були припинені, після чого ОСОБА_1 забрала свої речі та виїхала до російської федерації. Надалі до місця своєї реєстрації вона не поверталася, жодної участі в утриманні квартири та сплаті комунальних платежів вона не бере. Тобто ОСОБА_1 більше року не проживає у квартирі.
Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою за адресою: АДРЕСА_4 .
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 758/10528/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку майна у спільній сумісній власності та цивільну справу № 758/9024/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Присвоєно цій справі єдиний унікальний № 758/10528/19.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10 серпня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано спільним сумісним майном квартиру АДРЕСА_3 .
В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що наявними у справі доказами підтверджується та обставина, що між сторонами у період із серпня 2007 року по листопад 2018 року склалися усталені відносини, притаманні подружжю. У зазначений період сторони вели спільне господарство, зокрема спільно проживали в одному житловому приміщенні та мали спільний побут спочатку в орендованому житлі з серпня 2007 року, а надалі з 2012 року по червень 2018 року у придбаній квартирі АДРЕСА_3 . Наведене стало підставою для задоволення позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно із частиною другою статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Водночас у цій справі з урахуванням визнання за ОСОБА_1 права власності на частину квартири АДРЕСА_3 у задоволенні вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням слід відмовити.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
03 червня 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні її позову.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 3, 60, 71, 74 СК України та статті 368, 372 ЦК України права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від17 квітня 2023 року у справі № 463/11211/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 722/1219/21, від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 161/8104/21-ц, від 02 березня 2023 року у справі № 638/1629/17, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 369/16486/18, від 02 квітня 220 року у справі № 644/6260/16-ц, від 05 вересня 219 року у справі № 209/1924/18, від 12 жовтня 2022 року у справі № 221/4624/20-ц.
Зазначає, що судами не взято до уваги, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу, надані нею докази датовані значно пізніше дати придбання спірної квартири. Матеріали справи не містять доказів ведення спільного господарства сторін та участі позивачки у придбанні спірної квартири, наявності у неї доходу у вказаний період та можливість фінансово брали участь у її придбанні спільно з відповідачем. Встановлені судами обставини ґрунтуються на припущеннях, що є грубим порушенням частини шостої статті 81 ЦПК України.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
07 липня 2023 року ОСОБА_6, в інтересах якого діє адвокат Волков А. В., засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її залишити без задоволення, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 26 грудня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 2122 ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 (том 1, а. с.13-14, 111-114).
Згідно з довідкою, виданою ТОВ "Перший український експертний центр" 18 березня 2015 року на ім`я ОСОБА_2, йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_3, яка складається із 3-х кімнат, загальною площею 93,5 кв. м, будинок має усі зручності. Сім`я складається з 3 осіб: ОСОБА_2, зареєстрований у квартирі 20 вересня 2012 року, ОСОБА_5 (син), зареєстрований у квартирі 20 вересня 2012 року, ОСОБА_1, зареєстрована у квартирі 20 грудня 2012 року (том 3, а. с. 7).
У матеріалах справи наявна письмова подяка директора та класного керівника загальноосвітнього навчального закладу - спеціалізованої школи № 17, видана одночасно на ім`я позивачки та відповідача стосовно виховання сина відповідача - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а.с. 9).
Згідно з послужною книжкою моряка та посвідчення особи моряка, відповідач ОСОБА_2 працює моряком, у період із 2007 року по 2018 рік регулярно на певні періоди ходив у плавання відповідно до своїх трудових обов`язків (том 1, а. с.85-108).
У період із 2007 року по 2018 рік сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі з іншими особами.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 пояснили, що дійсно знають позивачку та відповідача. Сприймали їх як сім`ю з 2007 року до літа 2018 року.
Підтвердили, що у період із 2007 по кінець 2011 року сторони проживали разом як чоловік і жінка, спочатку в орендованих квартирах, а потім після купівлі нової квартири у кінці 2011 року та після ремонту переїхали у квартиру АДРЕСА_3 .
Зазначали, що коли відповідач приїздив із рейсів, він завжди приїздив жити саме до ОСОБА_1 на орендовану квартиру. Позивачка брала участь у вихованні сина відповідача ОСОБА_4, який дуже гарно до неї ставився. Позивач і відповідач збирали кошти на придбання спільної квартири у 2011 році, гроші в ремонт орендованої квартири не хотіли вкладати, оскільки відкладали на нове житло. Позивачка працювала і мала власний дохід. Після придбання квартири у 2011 році позивачка займалася дизайном та ремонтом квартири, тоді як її чоловік був у цей час у рейсах.
У позовній заяві про визнання особи такої, що втратила право користування житловим приміщенням, ОСОБА_2 не заперечував той факт, що у період з 2013 року по лютий 2018 року перебував з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах, проте у відзиві на позов ОСОБА_1 вказував, що такий період розпочався у 2012 році.
При цьому ОСОБА_2 не заперечував, що 10 000 доларів США на придбання квартири були позичені у батьків ОСОБА_1 (том 1, а. с. 82).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Верховним Судом переглядаються судові рішення лише в частині задоволених вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільним сумісним майном квартири та її поділ. В іншій частині судові рішення не оскаржуються заявником.
За частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.