Постанова
Іменем України
20 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 522/16339/19
провадження № 61-10877св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Національний університет "Одеська юридична академія", ректор Національного університету "Одеська юридична академія" Загородній Віктор Євстафійович,
третя особа - Первинна профспілкова організація Національного університету "Одеська юридична академія",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Національного університету "Одеська юридична академія" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року в складі судді Науменко А. В. і постанову Одеського апеляційного суду
від 30 вересня 2022 року в складі колегії суддів Сегеди С. М.,
Комлевої О. С., Цюри Т. В.; касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року в складі колегії суддів Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ректора Національного університету "Одеська юридична академія" (далі - НУ "ОЮА") про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до НУ "ОЮА" та ректора НУ "ОЮА" про визнання бездіяльності протиправною.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада
2020 року зазначені позови були об`єднані в одне провадження.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 лютого 2012 року ОСОБА_1 призначена на посаду доцента кафедри кримінального права НУ "ОЮА" на одну ставку. З 01 лютого 2013 року продовжено трудовий договір з позивачем (на посаді доцента кафедри кримінального права) на одну ставку строком на 3 роки. З 01 лютого 2016 року продовжено трудовий договір з ОСОБА_1 (на посаді доцента кафедри кримінального права) на одну ставку до 31 серпня 2019 року.
У період з 14 вересня 2016 року до 14 вересня 2018 року ОСОБА_1 перебувала у докторантурі НУ "ОЮА", яку закінчила за спеціальністю "Право". Наприкінці грудня 2016 року внесено зміни до законодавства, які суттєво обмежили право позивача працювати, перебуваючи у докторантурі, тому вона написала заяву, на підставі якої НУ "ОЮА" наказом від 10 квітня 2017 року зменшив їй навчальне навантаження таким чином, щоб воно не перевищувало 0,5 ставки. Позивач зазначила, що після закінчення докторантури вона зверталася з письмовими заявами на ім`я ректора
НУ "ОЮА" Загороднього В. Є. про переведення її з 17 вересня 2018 року на одну ставку, проте такі заяви не були розглянуті. Вказувала, що за фактом підроблення документів, які стосуються індивідуального навчального навантаження ОСОБА_1 на 2018-2019 роки, відкрито кримінальне провадження. Вважала, порушено її право на підвищення кваліфікації (стажування) у встановлений п`ятирічний строк.
Наказом НУ "ОЮА" від 28 вересня 2019 року № 2067-5 ОСОБА_1 звільнено з посади доцента кафедри кримінального права за закінченням строку трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач вказувала, що вона сама виховує та утримує сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, тому при звільненні порушені гарантії для неї як одинокої матері відповідно до статті 184 КЗпП України. Зазначала, що відповідачі порушили норми трудового законодавства. Вважала звільнення незаконним, оскільки здійснене з порушенням визначеного законом порядку. Середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01 вересня 2019 року до 05 серпня 2021 року становить 689 245,83 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила:
- визнати протиправною бездіяльність НУ "ОЮА", ректора НУ "ОЮА" Загороднього В. Є. щодо: невключення ОСОБА_1 до наказу стосовно особового складу працівників від 17 жовтня 2018 року № 3181-5 "Про переведення"; непереведення ОСОБА_1 з 17 вересня 2018 року
з 0,5 ставки доцента кафедри кримінального права на одну ставку цієї ж посади на умовах раніше встановленого строку трудового договору
(до 31 серпня 2019 року) у зв`язку із закінченням докторантури;
- визнати протиправною бездіяльність НУ "ОЮА", ректора НУ "ОЮА" Загороднього В. Є. щодо невключення ОСОБА_1 до плану проходження стажування професорсько-викладацького складу кафедри кримінального права НУ "ОЮА" на 2018-2019 роки, затвердженого ректором НУ "ОЮА" Загороднім В. Є. 03 вересня 2018 року; невключення ОСОБА_1 до наказу ректора НУ "ОЮА" Загороднього В. Є. від 06 березня 2019 року № 361-6 "Про підвищення кваліфікації"; ненаправлення ОСОБА_1 на підвищення кваліфікації (стажування) на кафедру кримінального права, процесу і криміналістики Міжнародного гуманітарного університету з 18 березня 2019 року до 14 квітня 2019 року; невиконання приписів Міністерства освіти і науки України (лист Міністерства освіти і науки України від 02 травня 2019 року № 3/144-19) щодо повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду її звернення від 04 березня 2018 року про забезпечення включення до поточного
плану-графіка підвищення кваліфікації викладачів кафедри кримінального права НУ "ОЮА" та направлення ОСОБА_1 на підвищення кваліфікації (стажування) на кафедру кримінального права, процесу і криміналістики Міжнародного гуманітарного університету з 18 березня 2019 року
до 14 квітня 2019 року;
- скасувати наказ ректора НУ "ОЮА" Загороднього В. Є. від 28 серпня
2019 року № 2067-5 про звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри кримінального права у зв`язку із закінченням строку трудового договору;
- поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри кримінального права НУ "ОЮА" з 01 вересня 2019 року на умовах, визначених наказом
від 29 січня 2016 року № 346-5, тобто на одну ставку займаної посади;
- стягнути з НУ "ОЮА" на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну їй вимушеним прогулом, у розмірі середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу, а також матеріальну шкоду у вигляді недоотриманого доходу на посаді доцента кафедри кримінального права за період з 17 вересня 2018 року до 31 серпня 2019 року у розмірі 93 273,27 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня
2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами порушення її трудових прав. Так, ОСОБА_1 прийнята на посаду на підставі строкового трудового договору на строк до 31 серпня 2019 року та звільнена з посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Рішення щодо припинення трудових відносин з ОСОБА_1 прийнято одноголосно на засіданні кафедри кримінального права НУ "ОЮА", зазначене рішення не оскаржене. Звільнення позивача погоджено з первинною профспілковою організацією. За результатами проведеної перевірки, ініційованої позивачем, Департамент контролю у сфері вищої, фахової передвищої освіти і освіти дорослих Державної служби якості освіти України не встановив порушень при звільненні. Оскільки підставою припинення трудового договору є закінчення строку його дії (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України), то відсутні підстави для застосування статті 42 КЗпП України щодо встановлення умов для переважного права залишення на роботі. Позивач не довела порушення її прав внаслідок неоприлюднення рейтингового оцінювання науково-педагогічних працівників кафедри у 2019 році. Відповідач не виявив наміру на продовження строку дії контракту або його переукладення, тому одностороння згода позивача на продовження строку трудових відносин або укладення трудового договору на невизначений строк не створює роботодавцю обов`язку продовжувати трудовий договір з нею.
Суд першої інстанції вважав доведеною обставину, що позивач
є одинокою матір`ю, проте вона не заявила вимог про виконання відповідачем зобов`язання щодо її працевлаштування відповідно до
статті 184 КЗпП України. Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, то позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та про поновлення на роботі не підлягають задоволенню. Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, тому також не підлягає задоволенню.
Позивач не довела належними та допустимими доказами заподіяння їй матеріальної шкоди у вигляді неотриманного доходу, оскільки саме за її заявою відбулося переведення на 0,5 ставки з 01 січня 2017 року
до 31 серпня 2019 року. Позивач не довела протиправну бездіяльність відповідачів стосовно реалізації її права на підвищення кваліфікації до закінчення строкового договору (31 серпня 2019 року), а також переведення її на одну ставку.
Заявами від 02 жовтня 2018 року та від 07 грудня 2018 року позивач
просила перевести її на одну ставку доцента кафедри на умовах раніше встановленого строку трудового договору з 17 вересня 2018 року, тобто
з дати, що вже минула. На час звернення позивача з указаними заявами про переведення на кафедрі були уже сформовані індивідуальні навчальні навантаження, серед викладачів розподілені години, складений план навчання на навчальний рік. При цьому позивач не обґрунтувала та не довела виникнення у відповідача як роботодавця обов`язку на переведення її на повну ставку, оскільки умови трудового договору змінюються саме за згодою сторін. Водночас ОСОБА_1 пропустила визначений частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячний строк до вимоги щодо переведення на одну ставку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 прийнята на посаду на підставі строкового трудового договору (строком до 31 серпня 2019 року) та з дотриманням норм трудового законодавства звільнена з посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту (про що повідомлена роботодавцем за два місяці), оскільки останній не виявив наміру на продовження з нею строку дії контракту або його переукладення. Позивач не довела належними та допустимими доказами, що на засіданні кафедри кримінального права від 27 червня 2019 року, за результатом якого оформлений протокол № 14, не проводилося колективне обговорення і таємне голосування щодо звільнення викладачів кафедри. Звільнення позивача погоджено з первинною профспілковою організацією. При підготовці наказів про звільнення враховувалося фактичне зменшення навчального навантаження, питання про продовження (непродовження) трудових відносин вирішувалося на підставі рішення трудового колективу кафедри. За результатом проведеної перевірки, ініційованої позивачем, компетентний орган не встановив порушень її трудових прав.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що неоприлюднення рейтингового оцінювання науково-педагогічних працівників кафедри у 2019 році не вплинуло на рішення трудового колективу кафедри про непродовження з ОСОБА_1 строку трудового договору, а також, що при звільненні працівника відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відсутні підстави для застосування статті 42 КЗпП України щодо встановлення умов для переважного права на залишення цього працівника на роботі. ОСОБА_1 як одинока матір не заявила позовних вимог про виконання роботодавцем зобов`язання щодо її працевлаштування, тому відсутні правові підстави розглядати зазначені питання, які виходять за межі позовних вимог. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині встановлення та зміни ставки позивача на підставі відповідних заяв останньої. Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, тому також не підлягає задоволенню.
ОСОБА_1 пропустила строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, до вимог про визнання бездіяльності протиправною, підстави для поновлення вказаного строку відсутні. ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами виконання нею роботи у період з 17 вересня 2018 року до 31 серпня 2019 року у розмірі однієї ставки, за що не отримувала заробітну плату. Недоведеними
є і вимоги про стягнення матеріальної шкоди. Доводи ОСОБА_1 щодо нерозгляду її заяв про направлення на підвищення кваліфікації спростовуються листом НУ "ОЮА" від 11 червня 2019 року, в якому роз`яснені причини невключення позивача до плану підвищення кваліфікації. План підвищення кваліфікації на 2018/2019 навчальний рік був прийнятий протоколом засідання кафедри від 29 вересня 2018 року, яким затверджений графік проходження підвищення кваліфікації для семи викладачів. Зазначене рішення засідання кафедри не було оскаржене. Позивач не довела протиправну бездіяльність відповідачів стосовно реалізації її права на підвищення кваліфікації до закінчення строкового договору - 31 серпня 2019 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року. Заяву НУ "ОЮА" про повернення судового збору задоволено. Повернуто НУ "ОЮА" судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року у розмірі 1 152,60 грн.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції в мотивувальних частинах судових рішень надана оцінка доводам позивача ОСОБА_1 стосовно її як одинокої матері, яка виховує та утримує дитину сама, тому зазначені обставини не потребують додаткового роз`яснення. Зміст резолютивної частини постанови Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року є чітким та зрозумілим. Враховуючи, що у відкритті апеляційного провадження
НУ "ОЮА" відмовлено, то наявні підстави для задоволення заяви представника університету про повернення судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. До вказаної касаційної скарги позивача додано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У касаційній скарзі НУ "ОЮА", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції змінити рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року, виключивши з мотивувальних частин зазначених судових рішень висновок про те, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року в частині відмови у задоволенні заяви про роз`яснення постанови цього ж суду від 30 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення в цій частині, яким заяву про роз`яснення постанови задовольнити.
В іншій частині ухвала Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
01 листопада 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року.
09 листопада 2022 року НУ "ОЮА" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року.
24 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою НУ "ОЮА" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі як на підставу оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 308/4431/17. Вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування доказів.
Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач звільнення вважає незаконним з підстав порушення гарантій для неї як одинокої матері відповідно до статті 184 КЗпП України. Суди неправильно визначили характер спірних правовідносин. Питання про продовження (припинення) трудових відносин з позивачем вирішувалося за відсутності вмотивованого рішення трудового колективу кафедри, без проведення таємного голосування та необхідного кворуму, без попереднього проведення рейтингового оцінювання та обов`язкового оприлюднення його результатів, без урахування індивідуальних здібностей позивача та рівня її кваліфікації. Профспілкова організація незаконно погодила звільнення ОСОБА_1 як одинокої матері без її обов`язкового працевлаштування вже після припинення трудових відносин між сторонами. Суди залишили поза увагою право позивача на захист від незаконного звільнення та на обов`язкове працевлаштування як одинокої матері. Позивач, маючи статус одинокої матері, звернулася до суду саме з позовом про поновлення на роботі
у порядку статті 235 КЗпП України, а не з позовом про виконання зобов`язання щодо її працевлаштування.
ОСОБА_1 вказувала, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам апеляційної скарги. НУ "ОЮА" не виконав ухвалу суду першої інстанції щодо надання копії протоколів лічильної комісії. Рішення трудового колективу щодо надання згоди на звільнення позивача є немотивованим та прийняте без таємного голосування. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для поновлення строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України, до
вимог про визнання бездіяльності протиправною. Позовна давність застосовується лише за заявою сторони. Відповідачі не вказували на пропуск позивачем строку звернення до суду, а також правомірність дій останньої щодо поновлення вказаного строку. Апеляційний суд прийняв відзив відповідача на апеляційну скаргу, який поданий з пропуском строку. Відповідачі залишили поза увагою заяви позивача про переведення на одну ставку (хоча подібна заява її колеги була задоволена), безпідставно прийняли на роботу за сумісництвом інших осіб та асистента. Відповідачі порушили правила розподілу навчального навантаження на кафедрі кримінального права. Відсутнє будь-яке належне обґрунтування з боку відповідачів щодо причин незабезпечення позивача підвищенням кваліфікації (стажуванням). Суд вийшов за межі заявлених позовних
вимог, зазначивши, що при звільненні в порядку пункту 2 частини
першої статті 36 КЗпП України відсутні підстави для застосування
статті 42 КЗпП України щодо встановлення умов для переважного права на залишення на роботі. В уточненій позовній заяві не піднімалося питання про переважне право на залишення на роботі. Суд порушив принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 серпня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2022 року НУ "ОЮА" посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 734/4136/15-ц, від 21 грудня 2020 року у справі № 520/2226/19.
Касаційна скарга НУ "ОЮА" мотивована тим, що висновки судів про наявність у позивача статусу одинокої матері зроблені без врахування позиції суду касаційної інстанції та без дослідження належним чином зібраних у справі доказів у сукупності. Позивач не підпадає під статус одинокої матері.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року ОСОБА_1 посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду
від 12 грудня 2022 року мотивована тим, що вона просила роз`яснити мотивувальну, а не резолютивну частину постанови апеляційної інстанції. Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення. Мотиви апеляційного суду не узгоджуються з нормами права.
Позиції інших учасників
08 грудня 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційна скаргу НУ "ОЮА", в якому просила залишити вказану касаційну скаргу без задоволення.
02 січня 2023 року ОСОБА_1 надіслала електронною поштою до Верховного Суду заяву про відкликання відзиву на касаційну скаргу
від 08 грудня 2022 року.
Того ж дня (02 січня 2023 року) ОСОБА_1 надіслала електронною поштою до Верховного Суду відзив на касаційна скаргу НУ "ОЮА", в якому просила залишити вказану касаційну скаргу без задоволення. Зазначала, що НУ "ОЮА" порушено (недотримано) інстанційну юрисдикцію та межі розгляду. Постанови Верховного Суду, на які посилається НУ "ОЮА", прийняті у справах з відмінними правовідносинами та ґрунтуються на нормах права, які втратили чинність. Не можуть бути взяті до уваги доводи НУ "ОЮА" щодо відсутності доказів на підтвердження статусу позивача як одинокої матері, оскільки вказані обставини підтверджені матеріалами справи.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що з 01 лютого 2012 року ОСОБА_1 призначено на посаду доцента кафедри кримінального права НУ "ОЮА" на одну ставку на строк до 30 січня 2013 року.
З 01 лютого 2013 року продовжено трудовий договір з позивачем (на посаді доцента кафедри кримінального права) на одну ставку строком на три роки, що підтверджується витягом з протоколу № 1 засідання Вченої ради Інституту прокуратури та слідства НУ "ОЮА" від 21 січня 2013 року.
З 01 лютого 2016 року за власноручною заявою ОСОБА_1 продовжено трудовий договір (на посаді доцента кафедри кримінального права) на одну ставку з 01 лютого 2016 року до 31 серпня 2019 року, що підтверджується наказом НУ "ОЮА" від 29 лютого 2016 року № 346-5.
У період з 14 вересня 2016 року до 14 вересня 2018 року ОСОБА_1 перебувала у докторантурі НУ "ОЮА", яку закінчила за спеціальністю "Право", що підтверджується наказом від 14 вересня 2016 року № 4236а-10.
Позивач зверталася до відповідача із заявою, в якій просила перевести її з однієї ставки на 0,5 ставки з 01 січня 2017 року до 31 серпня 2019 року. Наказом НУ "ОЮА" від 10 квітня 2017 року № 795-5 ОСОБА_1 переведено з однієї ставки на 0,5 ставки з 01 січня 2017 року до 31 серпня 2019 року. Вказаний наказ від 10 квітня 2017 року № 795-5 не був оскаржений позивачем та був виконаний.
ОСОБА_1 зверталася до ректора НУ "ОЮА" із заявами від 02 жовтня 2018 року та від 07 грудня 2018 року про переведення її з 0,5 ставки на одну ставку доцента кафедри на умовах раніше встановленого строку трудового договору з 17 вересня 2018 року (тобто з дати, яка минула) у зв`язку з закінченням докторантури. У заявах позивач вказувала, що вона з 17 вересня 2018 року працює за індивідуальним навчальним навантаженням обсягом одна ставка.
До закінчення дії контракту ОСОБА_1 подала письмові заяви
від 10 червня 2019 року, у яких просила продовжити їй трудовий договір щодо перебування на посаді доцента кафедри кримінального права після 31 серпня 2019 року.
Наказом НУ "ОЮА" від 28 серпня 2019 року № 2067-5 ОСОБА_1 звільнено з посади доцента кафедри кримінального права відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. ОСОБА_1 була повідомлена роботодавцем за два місяці про звільнення у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.
Відповідно до листів НУ "ОЮА" від 08 липня 2019 року № 1095-3, від 30 липня 2019 року № 1202/1-3, від 09 серпня 2019 року № 1259-3, а також витягу з протоколу засідання кафедри кримінального права НУ "ОЮА" від 27 червня 2019 року № 14 рішення щодо припинення
трудових відносин у зв`язку із закінченням строку трудового договору
з ОСОБА_1 приймалося одноголосно на засіданні кафедри кримінального права НУ "ОЮА".
За результатом проведеної перевірки за зверненням позивача Департамент контролю у сфері вищої, фахової передвищої освіти і освіти дорослих Державної служби якості освіти України надав лист-відповідь від 27 грудня 2019 року № 03/01-28/255 про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось у зв`язку із закінченням строку трудового договору, яке погоджено з первинною профспілковою організацією університету, що підтверджене копією довідки від 19 грудня 2019 року № 69. У відповіді також зазначено, що при підготовці наказів про звільнення враховувалося фактичне зменшення навчального навантаження по кафедрах, тому питання про продовження (непродовження) трудових відносин з працівниками приймалося на підставі рішення трудового колективу кафедри.
ОСОБА_1 одна виховує малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є одинокою матір`ю, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_3, рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 08 листопада 2013 року у справі № 496/4392/13-ц про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 та стягнення аліментів, відміткою у паспорті ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та місце проживання, довідками про склад сім`ї, довідкою з дитячого садка, довідкою зі школи.
Суди також встановили, що на підставі заяви про направлення на підвищення кваліфікації (стажування) від 13 січня 2014 року ОСОБА_1 була направлена та проходила підвищення кваліфікації (стажування) педагогічного (науково-педагогічного) працівника з 20 січня 2014 року
до 14 лютого 2014 року, що підтверджується наказом від 16 січня 2014 року № 90-3.
ОСОБА_1 не була включена до плану проходження стажування професорсько-викладацького складу кафедри кримінального права НУ "ОЮА" на 2018/2019 навчальний рік, який затверджений ректором
НУ "ОЮА" Загороднім В. Є. 03 вересня 2018 року. План підвищення кваліфікації на 2018/2019 навчальний рік був прийнятий протоколом № 1 засідання кафедри від 29 вересня 2018 року, яким затверджений графік проходження підвищення кваліфікації для семи викладачів. Зазначене рішення засідання кафедри не оскаржене.
ОСОБА_1 із заявою від 04 березня 2019 року зверталася до завідувача кафедри кримінального права НУ "ОЮА" Стрельцова Є. Л. про направлення на підвищення кваліфікації. Цього ж дня (04 березня 2019 року)
ОСОБА_1 зверталася із заявою до ректора НУ "ОЮА"
Загороднього В. Є. про направлення на підвищення кваліфікації.
Позивачу були надані відповіді на зазначені заяви, зокрема листом
НУ "ОЮА" від 11 червня 2019 року № 968/1-3 (за підписом проректора з навчальної роботи Аракеляна М. Р. ) роз`яснено причини невключення її до плану підвищення кваліфікації на навчальний рік.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),
а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний суд вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви при вирішенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду позивач посилається на те, що ця справа містить виключну правову проблему, оскільки у цій справі вперше в судовій практиці вирішуються питання ефективності способів захисту порушеного права у строкових трудових правовідносинах у випадку одночасного порушення декількох прав працівника, коли одночасно наявне право на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі у порядку частини першої статті 235 КЗпП України (звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з порушенням встановленого порядку (процедури)) та коли наявне право на звернення до суду з позовом про виконання зобов`язання щодо обов`язкового працевлаштування у порядку пункту 3 частини другої статті 232 КЗпП України (недотримання гарантій, передбачених частиною третьою статті 184 КЗпП України при звільненні одиноких матерів). ОСОБА_1 вказувала, що у цій справі вперше в судовій практиці звертається увага на процедурні особливості (специфіку) укладення строкових трудових договорів на новий строк (продовження контрактів) у сфері вищої освіти. Зазначала, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є об`єктивно необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частин третьої-шостої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.