ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 640/11509/21
адміністративне провадження № К/990/5709/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023 (колегія суддів у складі: Собківа Я. М., Глущенко Я. Б., Черпіцької Л. Т.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив стягнути з Офісу Генерального прокурора заробітну плату (середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі) за період з 30.05.2020 по день винесення рішення у цій справі або фактичного поновлення на роботі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі № 440/4510/19 суд, серед іншого, позивача поновлено на посаді з 23.10.2019 та стягнуто з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.10.2019 по 29.05.2020 включно у загальній сумі 310 661,36 грн, допустивши рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 43 204,56 грн.
Також ОСОБА_1 указував, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 залишено без змін.
На основі цього позивач стверджував, що одразу після проголошення рішення Полтавського окружного адміністративного суду 29.05.2020 (представник прокуратури був присутній під час оголошення вступної та резолютивної частин рішення в суді першої інстанції) у Офісу Генерального прокурора як відповідача та роботодавця виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частини поновлення його на роботі та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за родин місяць, однак жодних заходів вжито не було, тож на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду від 16.11.2021 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення у розмірі 1 988 232,16 грн. У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством передбачено обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття. Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Отже, суд зазначив, що після прийняття рішення Полтавським окружним адміністративним судом 29.05.2020 у справі № 440/4510/19 у Офісу Генерального прокурора, як роботодавця, виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на роботі та виплати середній заробіток у межах суми стягнення за один місяць. Проте суд звернув увагу на те, що станом на момент прийняття рішення у цій справі, доказів поновлення позивача на посаді до суду не надано. При цьому факт невиконання рішення про поновлення позивача на посаді відповідач не заперечує.
Посилання відповідача на ненадходження заяви від позивача чи інших виконавчих документів щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, як на підставу невиконання рішення, суд першої інстанції визнав необґрунтованими, оскільки, як зазначив суд, судове рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, за виключенням непереборних. Також суд зазначив, що стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Доводи відповідача щодо неможливості виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з огляду на несумісність посади прокурора із адвокатською діяльністю позивача суд першої інстанції також вважав безпідставними та зазначив, що посада прокуратура є несумісною із діяльністю адвоката, при цьому у разі виникнення обставин несумісності, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає заяву про зупинення адвокатської діяльності. При цьому суд звернув увагу на те, що обставиною несумісності, виникнення якої обумовлює обов`язок адвоката зупинити адвокатську діяльність, в контексті спірних правовідносин є видання відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді. Водночас, у даному випадку, обставини несумісності не виникли, оскільки рішення суду про поновлення позивача на посаді відповідач не виконав. Суд також звернув увагу на те, що норми закону не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі, або провадить адвокатську діяльність, а питання несумісності повинно вирішуватись після поновлення позивача на посаді.
Доводи відповідача про те, що у разі добровільного невиконання рішення суду про поновлення на посаді таке судове рішення виконується примусово в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", суд першої інстанції також не прийняв до уваги, оскільки згідно статті 236 КЗпП України, виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в такій затримці.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливість виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020, починаючи з 01.06.2020 (наступний робочий день після прийняття рішення у справі (30 та 31 травня 2020 року вихідні дні).
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01.06.2020 по дату прийняття рішення у цій справі (16.11.2021). При цьому суд зазначив про відсутність з 12.12.2020 підстав для коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів, оскільки 12.12.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100", якою пункт 10 Порядку виключено.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2022 зупинено провадження у цій справі (№ 640/11509/21) до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 440/4510/19.
Постановою Верховного Суду від 24.11.2022 ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2022 скасовано, а справу № 640/11509/21 направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що вирішення питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 не підлягає задоволенню, оскільки постановою Верховного суду від 29.11.2022 у справі № 440/4510/19 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у взаємозв`язку з пунктами 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 236 КЗпП України (щодо наявності/відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі) без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних спорах, а саме: висновку щодо того, що закон пов`язує виплату середнього заробітку при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, така виплата є державною гарантією (постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19, від 21.01.2022 у справі № 640/22054/18, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 20.10.2022 у справі № 280/5734/21, від 31.01.2023 у справі № 340/10802/21); висновку щодо того, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки (постанова Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20); висновку щодо того, що існування судового рішення про поновлення на роботі породжувало у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення (постанови Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 460/15639/21, від 10.11.2022 у справі № 420/13/21); висновку, що обов`язок у роботодавця видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 280/2659/19); висновку щодо відсутності у статті 236 КЗпП України застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 540/677/20); висновку щодо того, що відсутність кінцевої дати періоду, упродовж якого відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виконання судового рішення про поновлення особи на публічній службі, не є підставою для уникнення відповідальності та відмови у задоволенні вимоги про стягнення відповідної компенсації (постанова Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 280/5734/21); висновок щодо права позивача на визначення кінцевої дати обрахунку часу затримки виконання рішення суду (постанова Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 640/7825/19); висновок про те, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19); висновок, що судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитись в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 10.11.2022 у справі № 420/13/21); висновки, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлений рішення про поновлення на роботі до дати, що передує даті видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 20.10.2022 у справі № 280/5734/21 та інші).
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано, не надаючи оцінки встановленим судом першої інстанції фактичним обставинам справи, застосовуючи положення статті 236 КЗпП України, не урахував усталену практику Верховного Суду у подібних до цього спорах, не врахував жодного з наведених вище висновків у таких справах.
Крім того скаржник зазначає про те, що після відкриття апеляційного провадження в межах справи № 640/11509/21, він отримав листа з Офісу Генерального прокурора про виконання рішень у справі № 440/4510/19, скасування наказу про його звільнення, поновлення на посаді з 24.10.2019. Про ці обставини позивач повідомляв апеляційний суд, проте він не надав цьому оцінки.
Також, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 2, 6, 9, 308, 309 КАС України, здійснивши вихід за межі позовних вимог та за межі апеляційного перегляду, проте не з метою захисту прав, свобод і законних інтересів позивача; без повного та всебічного розгляду спору по суті, обмежившись посиланням на наявність факту скасування рішення суду, яке, на його думку, мало бути за будь-яких обставин виконаним у період, який охоплюється позовними вимогами. При цьому скаржник послався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 800/341/17, від 12.11.2019 у справі № 9901/21/19, постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а, від 24.09.2019 у справі № 819/1420/15, від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18 та ін.
Крім того, на думку скаржника, апеляційним судом також порушено строки розгляду апеляційної скарги, встановлені статтею 309 КАС України, порушено розумні строки розгляду справи, протягом апеляційного розгляду створювались перешкоди (безпідставне зупинення апеляційного провадження) у реалізації його права на справедливий суд.
Окрім цього скаржник зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишились наступні обставини: чи виконані відповідачем рішення судів у справі № 440/4510/19; уточнений період протиправної бездіяльності відповідача, адже на момент винесення рішення судом першої інстанції період затримки виконання рішення про поновлення на роботі був одним, а під час здійснення апеляційного провадження він збільшився та закінчився (10.01.2022 Генеральним прокурором винесено наказ про його поновлення на роботі); наявність виконавчого провадження № 67640196 щодо примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі № 440/4510/19 та інших обстави. Зазначає, що перераховані обставини апеляційним судом не з`ясовувались та не встановлювались. При тому, що апеляційний суд отримав винесену Верховним Судом 24.11.2022 ухвалу, якою скасовано ухвалу про зупинення апеляційного провадження у цій справі. Про всі ці обставини позивач повідомляв Шостий апеляційний адміністративний суд, подавав клопотання про врахування факту поновлення його на роботі та надавав копію листа Офісу Генпрокурора, проте суд апеляційної інстанції не надав цьому значення та оцінки, порушивши також принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи та принцип активної ролі суду.
Також скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення статей 44, 246, 293, 300, 305, 308 КАС України щодо підстав відкриття/закриття апеляційного провадження, порядку розгляду апеляційної скарги, застосовано положення статей 55, 59 КАС України щодо представництва в адміністративному суді без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 200/6772/20-а, від 14.02.2022 у справі № 640/17400/20 щодо застосування приписів Положення про Департамент представництва інтересів держави у суді Офісу Генерального прокурора в розумінні положень статей 55, 59 КАС України. Не враховано при застосуванні статей 55, 59 КАС України судом апеляційної інстанції й висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 917/751/19. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі статті 305 КАС України, обґрунтовуючи відхилення клопотання лише наявністю довіреності, яка начебто підтверджує факт уповноваження Офісом Генерального прокурора Лавро А. Г. представляти інтереси юридичної особи в адміністративному суді.
Окрім цього, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 236 КЗпП України у випадках невиконання (затримки виконання) рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій про поновлення на роботі звільнених на підставі Закону України від 19.09.2019 № 113-ХІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" працівників прокуратури - у випадку скасування у подальшому рішень судів, які підлягали негайному виконанню.
Позиція інших учасників справи
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Рух касаційної скарги
17.02.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 640/11509/21.
Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 в адміністративній справі № 440/4510/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) задоволено повністю: скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 22.10.2019 № 1167ц; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури України з 23.10.2019; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.10.2019 по 29.05.2020 включно у загальній сумі 310 661,36 грн.
Суд також допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури України з 23.10.2019 та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 43 204,56 грн.
У зв`язку із невиконанням вказаного судового рішення, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.
На час звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 в адміністративній справі № 440/4510/19 позивач на роботі не поновлений.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина перша статті 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.