ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 380/16096/22
адміністративне провадження № К/990/14774/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( 7 прикордонний Карпатський загін ) Державної прикордонної служби України на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року (судді: Гудим Л.Я., Довгополов О.М., Святецький В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( 7 прикордонний Карпатський загін ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративними позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( 7 прикордонний Карпатський загін ) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, прийняте 12 жовтня 2022 року начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " Шегині" (тип А) 7 Карпатського прикордонного загону Державної прикордонної служби України старшим лейтенантом, як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону щодо громадянина України ОСОБА_1 .
Позов обґрунтовує тим, що він є студентом іноземного вузу Економічно-гуманітарного університету м. Варшави, Республіки Польща, у зв`язку з чим йому надано дозвіл Львівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виїзду за кордон, про що зроблено відповідний запис про відстрочку від призову на військову службу у тимчасовому посвідченні. 12 жовтня 2022 року, у зв`язку з наміром перетнути державний кордон України пред`явив для проведення паспортного контролю уповноваженій особі державного прикордонного контролю наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон зі студентською візою; запрошення; довідку про прийняття на стаціонарне (денне) навчання; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного; довідку про відстрочку від військової служби; документ про оплату навчання. За результатами розгляду поданих позивачем документів, прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку. Вважаючи, що має право виїзду за кордон, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Позивач є громадянином України.
Відповідно до довідки про зарахування іноземця на навчання денної форми, виданої Економічно-гуманітарним університетом у Варшаві, ОСОБА_1 зарахований на період від 01 жовтня 2022 року до 30 вересня 2024 року на навчання денної форми другого ступеня вищої освіти за напрямком менеджмент на умовах оплати та продовжує це навчання денної форми на 1 курсі. Навчання денної форми розпочинається 01 жовтня 2022 року.
Відповідно до запрошення від 13 вересня 2022 року № 8571/А/Е/2022, позивач прийнятий на І семестр навчання другого ступеня вищої освіти за напрямком менеджмент, денної форми навчання, на період з 01 жовтня 2022 року по 30 вересня 2024 року.
Згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного серії від 23 жовтня 2018 № 1266 позивачу надана відстрочка від призову на військову службу відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" терміном на 6 місяців з 09 вересня 2022 року.
Довідкою Львівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 09 вересня 2022 року № 2919 встановлено, що позивач відповідно до пункту 18 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" має право на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу). Заперечень щодо виїзду позивача з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає.
За наслідками проведеного паспортного контролю 12 жовтня 2022 року у міжнародному автомобільному пункті пропуску "Шегині", начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " Шегині" (тип А) 7 Карпатського прикордонного загону Державної прикордонної служби України старшим лейтенантом, як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України щодо громадянина України позивача.
Не погоджуючись рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач відповідно до наданих документів представнику Державної прикордонної служби України під час здійснення перетину державного кордону в Міжнародному автомобільному пункті пропуску "Солотвино" дійсно має право на відстрочку від призову на військову службу, як здобувач вищої освіти відповідно до абзацу другого частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", однак враховуючи пряме застереження, яке міститься у пункті 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57) здобувачам професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої та вищої освіти, асистентам-стажистам, аспірантам та докторантам, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти не надано право на перетин державного кордону у разі введення на території України воєнного або надзвичайного стану.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, прийняте 12 жовтня 2022 року начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " Шегині" (тип А) 7 Карпатського прикордонного загону Державної прикордонної служби України старшим лейтенантом, як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону щодо громадянина України ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказував, що відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21жовтня 1993 року № 3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Оскільки позивач є студентом Економічно-гуманітарного університету у Варшаві денної форми навчання та відповідно має право на відстрочку від призову на військову службу відповідно до статті 23 частини 3 абзацу 2 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач, згідно з вказаною нормою станом на 12 жовтня 2022 року не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. З огляду на такі обставини суд апеляційної інстанції вважав, що позивач, прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску через державний кордон 12 жовтня 2022 року мав право на перетин державного кордону України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 2.6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Та абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", яким визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 червня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 ( 7 прикордонний Карпатський загін ) Державної прикордонної служби України на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( 7 прикордонний Карпатський загін ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року призначено справу до розгляду.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, ураховує, що Верховним Судом у постановах від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 та від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23, від 19 вересня 2023 року у справі №160/14641/22 сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", які є спеціальними для цього періоду.
Так, статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У Рішенні від 14 листопада 2001 року № 15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).
Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Конституційний Суд України у цьому Рішенні наголосив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, а не іншими нормативними актами. Однак закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, на момент розгляду справи не прийнято.
Суд ураховує, що закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, законодавцем не прийнято і станом на сьогоднішній день. Питання реалізації цих прав і свобод унормовані у національному правопорядку рядом окремих законів.
Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, регулюються Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання".
Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Відповідно до абзацу 2 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" термін "свобода пересування" у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до абзацу 3 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" термін "вільний вибір місця проживання чи перебування" у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Згідно з абзацом 6 частини першої статті 12 цього Закону свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан відносно перелічених у частині другій цієї ж статті осіб.
При цьому, частиною третьою статті 12 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" обумовлено, що свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
За приписами частини першої статті 3 цього Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Нормами частини першої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;
він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.
Частиною третьою статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Статтею 8 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Пунктом 7 цього ж Указу Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов`язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
28 лютого 2022 року постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз`яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02.03.2022 направлено Генеральному секретарю Ради Європи.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов`язків має бути забезпечене державою.
Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Із запровадженням воєнного стану надаються (розширюються) додаткові повноваження відповідних органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій і органів місцевого самоврядування, спрямованих на реалізацію заходів правового режиму воєнного стану, та вводяться в інтересах оборони окремі тимчасові обмеження у реалізації конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб із покладенням на них додаткових обов`язків.
Так, частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, серед інших, зокрема такі заходи правового режиму воєнного стану: