ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №260/3951/22
адміністративне провадження № К/990/8439/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року (судді: Курилець А.Р., Кушнерик М.П., Мікула О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_3 (Чопський) прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача, а саме відмову в перетині державного кордону України, громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 28 вересня 2022 року відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов обґрунтовує тим, що являється студентом Вищої школи управління та адміністрування в Ополе (Польща) денної форми навчання. 27 вересня 2022 року на законних підставах позивач отримав від Ужгородського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки дозвіл для виїзду закордон здобувачів вищої освіти, а також зроблено відповідний запис про відстрочку від призову на військову службу. 28 вересня 2022 року позивач прибув до Міжнародного автомобільного пункту пропуску через державний кордон України "Ужгород" для виїзду з України до Угорщини для навчання. Однак, незважаючи на наявні всі документи, які надають право на виїзд поза межі території України, відповідачем в особі начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби, позивача повідомлено про неможливість перетину кордону, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та не наданням на паспортний контроль документів, що підтверджують підстави виїзду закордон. У зв`язку з чим, прийнято рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону. Такі дії, на думку позивача, порушують нормативно-правові акти, які регулюють питання перетину кордону, а спірне рішення протиправним.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Позивач є громадянином України, 11 квітня 1995 року народженя.
28 вересня 2022 року позивач прибув в Міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення "Ужгород" з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.
Для підтвердження права на перетин кордону позивачем надано на паспортному контролі наступні документи:
-паспорт громадянина України для виїзду закордон;
-тимчасове посвідчення військовозобов`язаного;
-довідку для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальної формами здобуття освіти № 89 В від 27 вересня 2022 року;
-довідку з навчального закладу "Вища школа управління та адміністрування" в м. Ополе про зарахування на навчання з 01 вересня 2022 року;
Начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби прийнято рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, у зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Не погоджуючись рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 28 вересня 2022 року, яким відмовлено позивачу у перетинанні державного кордону на виїзд з України. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказував, що відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21жовтня 1993 року № 3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Оскільки позивач є студентом Вищої школи управління та адміністрування в Ополе (Польща) денної форми навчання та відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, має право на відстрочку від призову на військову службу відповідно до статті 23 частини 3 абзацу 2 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач, згідно з вказаною нормою станом на 28 вересня 2022 року не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. З огляду на такі обставини, суд першої інстанції вважав, що позивач, прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску через державний кордон 28 вересня 2022 року мав право на перетин державного кордону України.
Також суд першої інстанції звернув увагу, що відповідно до статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05 листопада 2009 року № 1710-VI рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови.
Проте відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних документів, які повинні були бути подані позивачем для виїзду за кордон, однак не подані. При цьому можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону України прямо залежить від визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів, чого зроблено не було.
Також суд першої інстанції вказував, що рішенням голови Державної прикордонної служби, згідно розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03 квітня 2022 року № 23-7913/0/06-22 обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану на виїзд за межі території України не застосовуються до громадян України чоловіків віком від 18 до 60 років, які є здобувачами фахової передвищої та вищої освіти, асистентів стажистів, аспірантів та докторантів, що навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти. При цьому, листом головнокомандуючого Збройних сил України від 24 березня 2022 року № 300/1/С/962 вказано територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, які входять до сфери управління Міністерства оборони України стосовно призовників військовозобов`язаних, яким надано відстрочку від призову для продовження навчання, зокрема за кордон, відповідно до частин 9, 15 статті 17 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та абзацу 18 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у військово-облікових документах зробити відповідні записи щодо надання їм відстрочки від призову (призову за мобілізацією), та надання дозволу відповідного керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виїзду закордон.
Згідно з роз`ясненням, розміщеним на офіційному сайті Держприкордонслужби, для перетину кордону, особа вказана вище має надати документи, які підтверджують їхнє право на виїзд, а саме: студентський квиток або студентську візу; перекладені та нотаріально завірені документи, що підтверджують навчання в іноземному виші; військово-облікові документи із записом про надання відстрочки від призову; довідку, видану територіальним центром комплектування та соціальної підтримки для виїзду за кордон для здобувачів освіти за кордоном.
Також судом першої інстанції зазначено, що на паспортний контроль при виїзді з України позивач пред`явив: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; студентський квиток, довідку № 89-В від 27 вересня 2022 року, що видана Ужгородським територіальним районний центром комплектування та соціальної підтримки, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 21 серпня 2018 року, лист про прийняття до навчального закладу від 08 серпня 2022 року, підтвердження проживання від 08 серпня 2022 року, свідоцтво про прийняття іноземця на денну форму навчання (стаціонар) від 08 серпня 2022 року, перекладені та нотаріально засвідчені (шляхом проставлення апостилю).
Суд першої інстанції, надаючи оцінку оскаржуваному рішенню на предмет його відповідності критеріям визначеним у частині 2 статті 2 КАС України, зазначив, що таке рішення прийняте без дотримання принципу рівності перед законом, є необґрунтованим та непропорційним.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач відповідно до наданих документів представнику Державної прикордонної служби України під час здійснення перетину державного кордону 28 вересня 2022 року в Міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення "Ужгород" має право на відстрочку від призову на військову службу, як здобувач вищої освіти відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", однак беручи до уваги пряме застереження яке міститься у пункті 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57) здобувачам професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистентам-стажистам, аспірантам та докторантам, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти не надано право на перетин державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 2.6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Та абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", яким визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року (судді: Курилець А.Р., Кушнерик М.П., Мікула О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_3 (Чопський) прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та визнання протиправним та скасування рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 2023 року призначено справу до розгляду.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, ураховує, що Верховним Судом у постановах від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 та від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23, від 19 вересня 2023 року у справі №160/14641/22 сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", які є спеціальними для цього періоду.
Так, статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У Рішенні від 14 листопада 2001 року № 15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).
Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Конституційний Суд України у цьому Рішенні наголосив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, а не іншими нормативними актами. Однак закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, на момент розгляду справи не прийнято.
Суд ураховує, що закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, законодавцем не прийнято і станом на сьогоднішній день. Питання реалізації цих прав і свобод унормовані у національному правопорядку рядом окремих законів.
Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, регулюються Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання".
Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Відповідно до абзацу 2 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" термін "свобода пересування" у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до абзацу 3 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" термін "вільний вибір місця проживання чи перебування" у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Згідно з абзацом 6 частини першої статті 12 цього Закону свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан відносно перелічених у частині другій цієї ж статті осіб.
При цьому, частиною третьою статті 12 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" обумовлено, що свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
За приписами частини першої статті 3 цього Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Нормами частини першої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;
він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.
Частиною третьою статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Статтею 8 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Пунктом 7 цього ж Указу Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов`язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
28 лютого 2022 року постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз`яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02.03.2022 направлено Генеральному секретарю Ради Європи.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов`язків має бути забезпечене державою.
Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.