ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 160/6307/20
адміністративні провадження № К/990/27255/22, №К/990/26215/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу №160/6307/20
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Правобережного управління, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача- Дніпровська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення грошових коштів, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022 (головуючий суддя Білак С.В., судді: Олефіренко Н.А., Шальєва В.А.) та Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022,
В С Т А Н О В И В :
У червні 2020 ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - відповідач 1), Правобережного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - відповідач 2), третя особа яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - Дніпровська міська рада, в якому просила визнати противоправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №319-1302 від 16.05.2017, №1750290-1311-0465 від 03.04.2018, №17079-5050-0465 від 27.02.2019, № 0002215040 від 10.01.2020, податкові вимоги форми "Ф" № 93169-17 від 28.08.2018, форми "Ф" № 43834-50/65 від 08.07.2019; стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та Правобережного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивачки безпідставно отримані кошти по податковим повідомленням-рішенням №319-1302 від 16.05.2017 на суму 91531,72 грн, № 1750290-13110465 від 03.04.2018 на суму 91531,72 грн, №17079-5050-0465 від 27.02.2019 на суму 91531,72 грн, № 0002215040 від 10.01.2020 на суму 17177,78 грн, що в сукупності становить 291772,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що контролюючим органом безпідставно здійснено нарахування позивачці земельного податку з фізичних осіб за 2017-2019 роки з посиланням на те, що у її власності знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 867,4 кв.м., оскільки жодних документів, які б підтверджували вказане, відповідачем не надано. Також позивачка зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення не були надіслані їй у визначені нормами податкового законодавства строки. Протиправними та передчасними на думку позивачки є й вимоги про сплату боргу, оскільки вона не погоджується з сумою нарахованого грошового зобов`язання, а відтак воно не є узгодженим та не може вважатися податковим боргом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.02.2022, позов задоволено частково.
Визнано противоправними та скасовані податкові повідомлення-рішення винесені Головним управлінням ДФС Дніпропетровської області (правонаступником якого є ГУ ДПС Дніпропетровської області):
- №319-1302 від 16.05.2017 на суму 91531,72 грн.;
- №1750290-1311-0465 від 03.04.2018 на суму 91531,72 грн.;
-№17079-5050-0465 від 27.02.2019 на суму 91531,72 грн.;
А також визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002215040 від 10.01.2020, винесене Правобережним управлінням ГУ ДПС Дніпропетровської області на суму 17177,78 грн.
Визнано противоправними та скасовані податкові вимоги форми "Ф":
- № 93169-17 від 28 серпня 2018 року на суму 82277,69 грн.;
- № 43834-50/65 від 08 липня 2019 року на суму 3611,20 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В ході розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин була співвласником нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
16.05.2017 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області в порядку пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) нараховано позивачці земельний податок, у зв`язку з чим складено податкове повідомлення-рішення № 319-1302 в сумі 91531,72 грн.
В подальшому відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України контролюючим органом складено податкове повідомлення-рішення №1750290-1311-0465 від 03.04.2018 на суму 91531,72 грн; податкову вимогу форми "Ф" № 93169-17 від 28.08.2018 на суму 82277,69 грн; податкову вимогу форми "Ф" № 43834-50/65 від 08.07.2019 на суму 3611,20 грн; податкове повідомлення-рішення №17079-5050-0465 від 27.02.2019 на суму 91531,72 грн; податкове повідомлення-рішення № 0002215040 від 10.01.2020 на суму 17177,78 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями контролюючого органу позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що відсутність складових розрахунку суми податкового зобов`язання, визначеного спірними податковими повідомленнями-рішеннями, ненадання достатніх доказів та відомостей, які б свідчили про наявність підстав для застосування контролюючим органом саме вказаних значень при нарахуванні податку, свідчить про необґрунтованість таких рішень, а тому відповідач при здійсненні нарахування позивачці податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб за період 2017 - 2019 роки діяв на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо вимоги про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивачки безпідставно отриманих коштів за спірними податковими повідомленнями-рішеннями у загальній сумі 291772,94 грн, то суди вказали на передчасність такої вимоги, оскільки обов`язковою умовою для повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань є подання платником податків заяви про таке повернення, проте, як встановлено, позивачка з заявою до контролюючого органу не зверталася.
З рішенням суду апеляційної інстанцій не погодився відповідач 1 та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, контролюючий орган посилається на поверхневий підхід суду до розгляду справи та залишення поза увагою низки доказів та фактичних обставин справи, які мають вирішальне значення для її розгляду й свідчать про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень та вимог. Наголошує, що позивачка станом на 2017-2019 роки була власником нежитлового приміщення загальною площею 867,4 кв.м., про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Крім того, за період 2015-2016 роки позивачкою, як фізичною особою-підприємцем, самостійно були подані податкові декларації з плати за землю за земельну ділянку площею 867,4 кв.м.
Касаційна скарга контролюючого органу подана на підставі пунктів 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанцій у цій справі подано також Дніпровською міською радою, в якій вона просить такі рішення судів скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Мотивуючи вимоги касаційної скарги, третя особа зазначає, що позивачка у спірний період була власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 867,4 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 22.01.2007 та відомостями, наявними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відтак мала обов`язок зі сплати земельного податку до дати державної реєстрації припинення права власності на нерухоме майно.
Підставою касаційного оскарження судових рішень третьою особою зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Позивачка правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалася.
Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів зазначає, що судові рішення фактично оскаржуються в частині задоволення позовних вимог, а відтак колегія суддів перевіряє їх законність та обґрунтованість лише у цій частині.
Виходячи зі змісту касаційних скарг в частині доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також виходячи з предмета спору у цій справі, ключовим питанням, яке було поставлено перед судами є наявність/відсутність у позивачки обов`язку щодо сплати земельного податку з фізичних осіб у період 2017-2019 років у зв`язку з перебуванням/неперебуванням у власності останньої нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України) від 25.10.2001р. №2768-111 (зі змінами та доповненнями), а справляння плати за землю - Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями).
Статтею 36 Податкового кодексу України встановлено податковий обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України); земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) - пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди - пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
За правилами п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (п. 270.1 ст. 270 ПК України).
При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
У ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.