ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № П/811/1176/15
провадження № К/9901/17406/21, К/9901/20122/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №П/811/1176/15 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кіровоградської обласної прокуратури про скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами Кіровоградської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Казанчук Г.П., суддів - Брегей Р.І., Черниш О.А.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого - Малиш Н.І., суддів - Баранник Н.П., Щербака А.А.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (том 1, а.с.143-147), просив:
- cкасувати наказ Генерального прокурора України від 11 березня 2015 року №180к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Кіровоградської області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Кіровоградської області з 11 березня 2015 року;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11 березня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 рік обіймав посаду заступника прокурора Кіровоградській області, з якої 11 березня 2015 року наказом №180к був звільнений на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, статей 15,16 Закону України "Про прокуратуру", частини третьої статті 1 та частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади".
3. Стверджував, що не може нести відповідальність у вигляді заборон, установлених Законом України "Про очищення влади", лише на підставі факту перебування ним у відповідному періоді на посаді заступника прокурора Кіровоградської області, оскільки під час перебування на указаній посаді не вчиняв жодного правопорушення, а відповідач, звільняючи його із займаної посади, всупереч Конституції України, застосував міру колективної відповідальності, автоматично визнавши його винуватим в узурпації влади Президентом України ОСОБА_2, при цьому така провина жодним чином не доведена.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №180к від 11 березня 2015 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Кіровоградської області;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Кіровоградської області з 12 березня 2015 року;
- стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 березня 2015 по 02 грудня 2020 в сумі 1346441 грн 27 коп. з відрахуванням податків та зборів.
5. Задовольняючи позовні вимоги частково суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачі не надали належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
6. Суди також урахували позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України", у якому Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без урахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями. Таким чином, суди дійшли висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача є протиправними, а тому такий підлягає скасуванню та поновленню позивача на посаді заступника прокурора Кіровоградської області.
7. Суди зазначили, що позивачем до матеріалів справи долучено листок непрацездатності Серія АГН №213628, згідно з яким він з 20 лютого 2015 року по 17 березня 2015 року був звільнений від роботи через хворобу (том 1, а.с.32).
8. Вирішили, що оскільки позивач був тимчасово непрацездатним більш як два тижня до винесення спірного наказу, то відповідачу було достеменно відомо про відсутність позивача на робочому місці. Отже звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності є ще одним доводом протиправності спірного наказу.
9. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що середній заробіток позивача, з урахуванням коефіцієнту підвищення за період з 12 березня 2015 року по 02 грудня 2020 року складає 1 346 441 грн 27 коп.
10. Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов`язання Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" суд першої інстанції указав, що порядок та підстави вилучення відомостей про особу з Реєстру регламентовані Положенням №1280/26057, серед яких зазначено відповідне судове рішення, яке набрало законної сили.
11. Вирішив, що оскільки позивачем не надано доказів того, що з цього приводу між ним та відповідачами існує спір, який би вимагав судового вирішення шляхом спонукання відповідачів вчинити відповідні дії, то така вимога задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
12. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями Кіровоградська обласна прокуратура звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2021 року у цій справі та відмовити у задоволенні позовних вимог.
13. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 61, 62 Конституції України та статтю 235 КЗпП України без застосування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі №800/235/17 щодо застосування норм Закону України "Про очищення влади" у подібних правовідносинах, згідно з якими мета застосування указаного Закону для захисту прав і свобод інших людей є легітимною, а його застосування має сприяти дотриманню балансу між потребами демократичної держави та захисту демократії і правами людини. Указує на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Постанови №100 та статті 233 КЗпП України, викладеного у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, де суд вказав на неможливість здійснення роботодавцем розрахунку середньої заробітної плати звільненого працівника на майбутнє із урахуванням підвищених посадових окладів.
14. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій, зокрема в частині помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, у зв`язку з чим відповідачем в порушенні приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, не є по сутті видом дисциплінарного стягнення, яке не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, тому факти здійснення ОСОБА_1 правопорушень не перевірялися.
15. Указує на те, що норми Закону України "Про очищення влади" є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважає, що відповідач при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо, пропорційно та своєчасно.
16. Вважає, що суди залишили поза увагою той факт, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року" №100 пункт 10 виключено, а тому коефіцієнт підвищення посадового окладу не можна застосовувати під час обчислення середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу.
17. Офіс Генерального прокурора теж звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить змінити рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року в частині задоволених вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши суму стягнення.
18. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 233 КЗпП України та Постанову №100 без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №810/3246/16, де суд вказав на неможливість здійснення роботодавцем розрахунку середньої заробітної плати звільненого працівника на майбутнє із урахуванням підвищених посадових окладів.
19. Доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора в частині способу нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу є аналогічними доводам касаційної скарги Кіровоградської обласної прокуратури.
Позиція інших учасників справи
20. 16 червня 2021 року до касаційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Кіровоградської обласної прокуратури, у яких позивач указав на їх необґрунтованість та просив залишити такі без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
21. 13 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора.
22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 травня 2021 року для розгляду судової справи №П/811/1176/15 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
23. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без руху у зв`язку із відсутністю доказів сплати судового збору.
24. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №П/811/1176/15 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
25. 31 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Кіровоградської обласної прокуратури.
26. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за скаргою Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №П/811/1176/15 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
27. Ухвалами Верховного Суду від 25.10.2023 відмовлено у задоволенні клопотань Офісу Генерального прокурора та Кіровоградської обласної прокуратури про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
28. Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2023 закінчено підготовчі дії у цій справі; об`єднано касаційні скарги Кіровоградської обласної прокуратури (№К/9901/20122/21) та Офісу Генерального прокурора (№К/9901/17406/21) в одне касаційне провадження; справу №П/811/1176/15 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
29. ОСОБА_1 наказом №116к від 01 березня 2013 року призначений заступником прокурора Кіровоградської області (том 1, а.с.33).
30. 11 березня 2015 року позивач подав заяву на ім`я Генерального прокурора України про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" (том 1, а.с.209).
31. Згідно довідки про результати вивчення особової справи на предмет застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади", установлено, що ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду заступника прокурора Кіровоградської області, яку віднесено до категорії заступника керівника територіального органу прокуратури України, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", та не був звільнений з неї за власним бажанням, а тому до нього застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону (том 1, а.с.210-211).
32. Наказом Генеральної прокуратури України від 11 березня 2015 року №180к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Кіровоградської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України (том 1, а.с.208).
33. Не погоджуючись із таким наказом та вважаючи своє звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
34. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
35. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
36. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційних скарг за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Щодо наказу Генеральної прокуратури України №180к від 11 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на посаді
37. Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
38. Так, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року.
39. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі; крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону України "Про очищення влади").
40. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону України "Про очищення влади").
41. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України "Про очищення влади").
42. Статтею 2 Закону України "Про очищення влади" передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
43. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України "Про очищення влади".
44. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
45. За приписами частини першої статті 5 Закону України "Про очищення влади" органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.
46. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:
1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;
2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;
3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
47. Частиною дванадцятою статті 5 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
48. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
49. Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:
- на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
- на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;
- під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;
- у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.
50. Згідно з частиною третьої статті 7 Закону України "Про очищення влади" Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім`я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
51. Пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
52. Аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" дає підстави для висновку, що заборони, установлені частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
53. Водночас із аналізу цих норм випливає, що установлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
54. Суд зазначає, що питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.
55. На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
56. На момент розгляду Верховним Судом цієї касаційної скарги рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.
57. Водночас Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі №800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії за висновком Суду не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі №800/186/17.
58. У справі №800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).
59. Як підсумок у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцією за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
60. Суд уважає, що ці висновки є застосовними і у цій справі.
61. Колегія суддів звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення із урахуванням зазначених висновків Верховного Суду, а тому доводи касаційної скарги про їх [висновків, викладених у постанові у справі №800/186/17] неврахування є безпідставними та не беруться Судом до уваги.
62. Суд ураховує, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону України "Про очищення влади", як на загальновизнаному міжнародному стандарті.