Окрема думка суддів К. М. Пількова, М. І. Гриціва, Д. А. Гудими
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)
У цій справі, яку розглянула Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата), ОСОБА_1 звернулась із позовом про визнання недійсним договору позики та стягнення коштів до свого чоловіка - ОСОБА_2 - та ОСОБА_3, з яким чоловік уклав договір позики без згоди позивачки, як вона про те стверджує.
Велика Палата постановою від 11.10.2023 частково задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_3, скасувала постанову Київського апеляційного суду від 17.06.2020 та направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Мотивувала постанову тим, що приписи частин другої та третьої статті 65 СК України розповсюджуються на грошові зобов`язання подружжя щодо передачі спільних коштів у позику; договір позики на суму, яка виходить за межі дрібного побутового правочину, укладений одним із подружжя без письмової згоди іншого з подружжя на його укладення, може бути визнаний недійсним у разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Велика Палата звернула увагу на те, що суди, встановивши, що ОСОБА_2, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачкою, розпорядився спільним сумісним майном подружжя без її письмової згоди, уклавши з ОСОБА_3 договір позики, який виходить за межі дрібного побутового і стосується цінного майна, а ОСОБА_3 внаслідок взаємовідносин, які на той момент між ними існували, знав про те, що ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_1, тому не міг не знати, що одержані ним за спірним договором кошти є спільною сумісною власністю подружжя, дійшли висновку про те, що, укладаючи спірний договір позики, відповідачі діяли недобросовісно, позбавивши позивачку як співвласника майна у спільній сумісній власності права володіння та розпорядження ним.
Також Велика Палата зазначила, що у липні 2015 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Верховний Суд постановою від 03.04.2019 у справі № 756/9094/15 (провадження № 61-47455св18) відмовив у задоволенні цього позову у зв`язку зі спливом позовної давності.
Оскільки суд апеляційної інстанцій не дослідив зібрані у справі докази та не обґрунтував відхилення доводів відповідача, зокрема щодо обставин неналежності переданих у позику коштів до спільного майна подружжя і щодо позовної давності, Велика Палата скасувала постанову апеляційного суду і направила справу на новий апеляційний розгляд.
Висловлюємо незгоду з ухваленим Великою Палатою рішенням з таких підстав.
1. Стосовно добросовісності звернення з позовом у цій справі
( ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 )
Велика Палата у цій справі покликалась на презумпцію належності до спільної власності подружжя майна, набутого ним в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
ОСОБА_1 покладалась на цю презумпцію, стверджуючи, що передані ОСОБА_3 кошти за договором позики є її з ОСОБА_2 спільним майном.
Презумпція належності майна до спільної власності подружжя є проявом презумпції спільності справ подружжя, обізнаності кожного з подружжя про дії одне одного, які спричиняють зміни в обов`язках, правах та інтересах подружжя.
Покладаючись в одному випадку на презумпцію спільності майна, тобто, стверджуючи в одному випадку про спільність справ у подружжі, один із подружжя не може стверджувати, що в іншому випадку цієї спільної сумісної власності немає, не обґрунтовуючи при цьому такої непослідовності.
ОСОБА_1 діяла саме таким непослідовним чином: покладалась на презумпцію спільності майна подружжя, стверджувала про обізнаність ОСОБА_3 про це в одному випадку; однак не наводила обставини, які б підтверджували, що вона не була і не могла бути обізнана про судову справу № 756/9094/15, а також не доводила, що у справі № 756/9094/15 її чоловік як позивач діяв не в інтересах подружжя, намагаючись стягнути зі ОСОБА_3 борг за договором позики.
Без посилання і доведення позивачкою цих обставин апеляційний суд і Велика Палата мали дійти висновку, що фактично ОСОБА_1 намагається в новому провадженні, якою є справа № 756/8056/19, переглянути остаточне судове рішення у справі № 756/9094/15 і, порушуючи основоположний принцип res judicata, який є складовою правової визначеності і однією з підвалин верховенства права, знівелювати це рішення, домігшись протилежного результату для себе і ОСОБА_2 (якому було остаточно відмовлено у стягненні коштів з ОСОБА_3 у справі № 756/9094/15, однак якому ці кошти могли би бути повернуті у справі № 756/8056/19 за вимогою ОСОБА_1 ).
Апеляційний суд, а також Велика Палата не врахували, що Цивільний процесуальний кодекс України закріплює серед основних засад (принципів) цивільного судочинства неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2).
Згідно з частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, перелік яких не є вичерпним.
Вважаємо, що за обставинами цієї справи поданий ОСОБА_1 позов суди мали розглядати як такий, що спрямований на нівелювання принципу res judicata шляхом перегляду результату вирішення справи № 756/9094/15.
За частиною третьою статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. А згідно з частиною четвертою цієї статті суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.