ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №460/2829/22
адміністративне провадження №К/990/1101/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді Щербакова В.В., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України), Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС у Рівненській області), у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ ДПС України "Про звільнення ОСОБА_1" від 13 січня 2022 року №37-о;
- поновити його на посаді заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області;
- стягнути на його користь з ГУ ДПС у Рівненській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 січня 2022 року по дату ухвалення рішення у справі;
- стягнути на його користь з ДПС України моральну шкоду в розмірі 1 грн.
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що оскаржуваним наказом ДПС України від 13 січня 2022 року №37-о його 13 січня 2022 року звільнено з посади заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), проте таке звільнення є незаконним, оскільки написання ним 12 січня 2022 року заяви про звільнення 13 січня 2022 року за угодою сторін відбувалося за відсутністю вільного волевиявлення, під психологічним тиском зі сторони посадових осіб ДПС України. Разом із тим, відповідач не взяв до уваги заяву ОСОБА_1 про відкликання заяви про звільнення. При цьому звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності позивача.
ІІ. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року - без змін.
5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновків про правомірність оскаржуваного наказу ДПС України від 13 січня 2022 року №37-о про звільнення ОСОБА_1 13 січня 2022 року з посади заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону №889-VIII та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
7. Скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними і необґрунтованими, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.
8. Як підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1 визначив пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
9. Посилаючись як на підставу оскарження судових рішень на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року в справі №820/243/16, від 27 березня 2019 року в справі №524/3490/17-ц, від 31 жовтня 2019 року в справі №1340/6082/18, від 05 березня 2020 року в справі №524/466/17, від 16 лютого 2022 року в справі №591/4938/18, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18.
10. У касаційній скарзі зауважено, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано факт відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_1 і наявності психологічного тиску та примусу щодо нього при написанні заяви від 12 січня 2022 року про звільнення, а також факт відкликання позивачем у той же день заяви про звільнення та перебування його на дату звільнення на лікарняному.
11. Посилаючись як на підставу оскарження судових рішень на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 353 цього Кодексу, скаржник указує про необґрунтованість і безпідставність відмови судом першої інстанції у задоволенні його клопотань про проведення психофізіологічної експертизи із застосуванням поліграфа та виклик свідка, що проігноровано судом апеляційної інстанції.
IV. Позиція інших учасників справи
12. ГУ ДПС у Рівненській області подано відзив на касаційну скаргу із проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року - без змін, оскільки вони прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до практики Верховного Суду. Відповідач зазначає, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах, на висновки Верховного Суду в яких посилається скаржник, не є подібними.
13. ДПС України відзиву на касаційну скаргу не подано.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 19 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас Верховний Суд дійшов висновку про ненаведення скаржником належного обґрунтування можливості касаційного оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 24 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами на 25 жовтня 2023 року.
VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
16. ОСОБА_1 з 19 серпня 2021 року був призначений на посаду заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області.
17. 12 січня 2022 року ОСОБА_1 подав на ім`я в.о. голови ДПС України Кірієнко Т.П. власноручно написану заяву про звільнення із займаної посади 13 січня 2022 року за угодою сторін.
18. 13 січня 2022 року в.о. голови ДПС України Кірієнко Т. видано наказ №37-о "Про звільнення ОСОБА_1", яким позивача, заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області, 13 січня 2022 року звільнено за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону №889-VIII. Підстава: заява ОСОБА_1, лист-погодження Міністерства фінансів України.
VІІ. Джерела права й акти їхнього застосування
19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон №889-VIII, приписами частин першої-третьої статті 5 якого закріплено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
21. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
22. Відповідно до статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення (частина перша). Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом (частина друга). Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (частина третя).
23. Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 цього Кодексу).
24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є підставою припинення трудового договору.
25. Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
26. Положення частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року №6-р(II)/2019 у справі №3-425/2018(6960/18), у якому, з-поміж іншого, зазначено, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.
VІІІ. Позиція Верховного Суду
27. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
29. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
30. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - у межах доводів ОСОБА_1 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2018 року в справі №820/243/16, від 27 березня 2019 року в справі №524/3490/17-ц, від 31 жовтня 2019 року в справі №1340/6082/18, від 05 березня 2020 року в справі №524/466/17, від 16 лютого 2022 року в справі №591/4938/18, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18.
31. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
32. Предметом спору в справі №460/2829/22 є правомірність наказу ДПС України від 13 січня 2022 року №37-о, яким ОСОБА_1 - заступника начальника ГУ ДПС у Рівненській області 13 січня 2022 року звільнено за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону №889-VIII.
33. Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу порядку звільнення за угодою сторін, що передбачено частиною другою статті 86 Закону №889-VIII та пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
34. Зокрема, як констатував Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року в справі №815/4354/17, з аналізу статті 86 Закону №889-VIII висновується, що передбачене її частиною другою правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення "за угодою сторін", означає домовленість між суб`єктом призначення і державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав.