ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 638/18452/17
провадження № 51-2606км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1,суддівОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю: секретаря судового засідання захисника прокурора ОСОБА_4, ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6,розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2022 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 січня 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Фергана, Республіка Узбекистан, громадянина Республіки Узбекистан, жителя АДРЕСА_2
Обставини справи
1. Оскарженим вироком ОСОБА_7 засуджено за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді 7 років позбавлення волі.
2. Суд визнав доведеним, що 09 жовтня 2017 року приблизно о 02:00 в приміщенні покинутого будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_7 спричинив смертельні тілесні ушкодження ОСОБА_8, завдавши тому по голові та тулубу більше 20 ударів руками і ногами та більше 10 ударів стільцем, та підстрибнувши кілька разів на грудній клітці та животі, коли той лежав.
3. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на пункт 1 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
5. Він вважає, що суд першої інстанції:
- порушив право сторони захисту на допит свідків сторони обвинувачення;
- не надав належного значення суперечностям у показаннях цих свідків 09 жовтня 2017 року та 14 листопада 2017 року.
6. Апеляційний суд, на його думку:
- не надав переконливих відповідей на доводи апеляційної скарги, зокрема, щодо недопустимості доказів наданих стороною обвинувачення;
- не дослідив повторно обставини, які були досліджені судом першої інстанції не повністю та з порушеннями.
7. Прокурор надав письмові заперечення проти задоволення касаційних вимог та просив залишити оскаржені рішення без змін.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Захисник підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
9. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги і просив залишити оскаржені рішення без зміни.
10. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
12. Касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.[1]
13. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.[2]
Щодо порушення права на допит свідків
14. Суд відзначає, що в цій справі три свідки, позасудові докази яких були використані на доведення винуватості засудженого, не з`явилися до суду і сторона захисту не мала можливості піддати їх перехресному допиту під час судового розгляду.
15. Свідки були заявлені в обвинувальному акті. В судовому засіданні 23 грудня 2021 року засуджений також заявив клопотання про допит цих свідків. 17 лютого 2022 року прокурор відмовилась від допиту вказаних свідків, пославшись на те, що один з них перебуває в розшуку, друга померла, а місцезнаходження третьої не вдалося встановити, оскільки вона є особою без визначеного місця проживання. Сторона захисту не заперечувала проти відмови прокурора від допиту даних свідків.
16. Суд першої інстанції ґрунтував свої висновки на показаннях цих свідків, які вони давали в ході слідчих експериментів під час досудового розслідування. Сторона захисту вважає, що це порушило право засудженого на перехресний допит свідків.
17. Суд вже вирішував питання відповідності судового розгляду вимогам частини 1 та пункту "d" частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у разі використання позасудових показань відсутнього свідка. Постійно наголошуючи на важливості забезпечити право сторін на перехресний допит, Суд все ж визнавав, наприклад, допустимість показань, які давалися в минулому судовому засіданні,[3] та позасудових показань померлого потерпілого.[4]
18. Суд бере до уваги, що відповідно до пункту 16 частини 1 статті 7 КПК безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства, а стаття 23 КПК визначає, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, і відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами, крім випадків, передбачених КПК. Також Кодекс передбачає, що суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом; перше речення частини 4 статті 95 КПК передбачає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Таким чином, у Кодексі кілька разів висловлено вимогу усного допиту в судовому засіданні.
19. Суд звертає увагу на те, що ця вимога сформульована як принцип, яким має керуватися суд, приймаючи процесуальні рішення в конкретній ситуації, у тому числі рішення щодо допустимості або недопустимості доказів.
20. Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на найкраще забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає можливість з`ясувати всі обставини, які вони вважають важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію.
21. Однак Суд зазначає, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах. В залежності від обставин ця засада реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати її з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб. Наприклад, принцип безпосередності зазнає певних легітимних обмежень у випадку допиту особи, до якої застосовані заходи безпеки або яка відсутня безпосередньо в залі судового засідання (стаття 232 КПК), і такі легітимні обмеження не можна вважати порушенням принципу безпосередності. Також суди апеляційної та касаційної інстанцій в більшості випадків ґрунтують свої висновки на показаннях, які були надані в суді першої інстанції, оскільки багаторазовий допит особи в судах різних інстанцій без вагомих причин не тільки був би обтяжливим для такої особи, учасників і суспільства, але й суперечив би самому змісту інстанційності.
22. Суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої неможливість допитати свідка не у всіх випадках свідчить про порушення права на справедливий судовий розгляд. Як зазначав ЄСПЛ, всі докази проти обвинуваченої особи зазвичай мають бути представлені у її присутності під час публічного розгляду. Виключення з цього принципу можливі, але не мають порушувати права захисту, які, як правило, передбачають, що обвинувачена особа має отримати адекватну та належну можливість допитати свідка проти неї під час її допиту або на подальших стадіях провадження.[5]
23. У той же час ЄСПЛ вважає, що гарантії пункту 3 (d) статті 6 Конвенції є особливим аспектом справедливого розгляду, і першочергова увага ЄСПЛ відповідно до частини 1 статті 6 полягає в оцінці загальної справедливості кримінального судочинства. Для такої оцінки ЄСПЛ розглядає процес у цілому, у тому числі спосіб, яким були отримані докази, враховуючи як права сторони захисту, так і інтереси суспільства та потерпілих у належному обвинуваченні і, якщо необхідно, права свідків.[6]
24. Для оцінки допустимості показань відсутнього свідка Суд дослідить:
(i) чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказів[7];