У х в а л а
19 жовтня 2023 року
м. Київ
Справа № 465/5184/14-ц
Провадження № 14-67цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення аліментів
за касаційною скаргою відповідача на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Зміст позовної заяви
1. 18 серпня 2014 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила стягувати щомісячно із відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - син) - у розмірі 30 процентів від усіх видів заробітку відповідача, але не менше 30 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 18 серпня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття. Мотивувала позов так:
- з відповідачем не проживає однією сім`єю з лютого 2014 року. Після розірвання шлюбу з позивачкою залишився проживати їхній син;
- відповідач лише двічі надавав кошти на дитину: 16 червня 2014 року у сумі 2 000,00 грн і 29 квітня 2014 року у сумі 1 000,00 грн. Періодичну матеріальну допомогу на утримання дитини не надає. Аргументує тим, що не має доходу, оскільки не працює;
- оскільки у добровільному порядку відповідач сплачувати аліменти відмовився, згідно з частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) слід стягувати з нього кошти до досягнення дитиною повноліття.
(2) Зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
2. 25 вересня 2014 рокуФранківський районний суд м. Львова ухвалив заочне рішення (далі - заочне рішення), згідно з яким позов задовольнив: стягнув з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина у розмірі 30 процентів від усіх видів його заробітку, але не менше 30 процентів прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття. Мотивував рішення так:
- під час перебування у шлюбі у сторін народився син, що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ;
- обґрунтованими є вимоги позивачки, враховуючи вік платника аліментів, відсутність доказів перебування на його утриманні інших дітей, непрацездатних дружини, батьків.
3. 11 жовтня 2018 року відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення. У заяві просив скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
4. 4 березня 2020 року Франківський районний суд м. Львова постановив ухвалу, згідно з якою залишив заяву про перегляд заочного рішення без розгляду. Мотивував ухвалу тим, що відповідач пропустив встановлений статтею 284 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) строк для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, а поважної причини, пов`язаної з об`єктивними, істотними, непереборними труднощами щодо неможливості її вчасного подання не навів. Заяву про перегляд заочного рішення відповідачу слід було подати не пізніше 10 днів з 22 січня 2015 року (дата вручення йому копії цього рішення). Тому згідно зі статтями 126 та 127 ЦПК України вказану заяву слід залишити без розгляду.
5. 14 липня 2020 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року. Мотивував постанову так:
- керувався пунктом 13 Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, згідно з яким судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. За змістом частини другої статті 228 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, відповідач міг подати заяву про перегляд заочного рішення впродовж 10 днів із дня отримання його копії. Стаття 74 ЦПК України у вказаній редакції передбачала, що судове повідомлення слід надсилати фізичній особі за адресою її місця проживання чи перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку, а у разі відсутності цієї особи за вказаної адресою повідомлення потрібно вважати врученим належним чином;
- зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 . Ця адреса зазначена у позовній заяві, її відповідач зазначив у всіх заявах, клопотаннях, скаргах тощо, що визнав у судовому засіданні в апеляційному суді. На цю адресу суд першої інстанції надіслав копію заочного рішення суду рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який повернувся до суду 12 листопада 2014 року за закінченням терміну зберігання (т. 1, а. с. 19-20). Крім того, на обкладинці справи є розписка відповідача про отримання копії заочного рішення 22 січня 2015 року;
- відповідач у передбачений строк заяви про перегляд заочного рішення до суду не подав. Тому заочне рішення набрало законної сили і було звернено до виконання на підставі виконавчого листа, який позивачка отримала 4 квітня 2016 року (т. 1, а. с. 22);
- відповідач пропустив десятиденний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду, який необхідно було відраховувати з дня повернення поштового відправлення про направлення відповідачу копії заочного рішення до суду (12 листопада 2014 року) згідно зі статтею 77 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення. Суд першої інстанції правильно зазначив в оскарженій ухвалі, що відповідач особисто отримав копію заочного рішення 22 січня 2015 року, про що розписався на обкладинці справи. Тому, подавши заяву про перегляд заочного рішення суду 11 жовтня 2018 року, відповідач пропустив строк на подання такої заяви;
- згідно зі статтею 127 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом) суд вирішує питання про поновлення пропущеного строку за умови, якщо учасник справи подав заяву про поновлення строку. Оскільки за статтею 126 цього Кодексу відсутня заява відповідача про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, вказану заяву слід залишити без розгляду.
(3) Зміст касаційної скарги відповідача
6. 11 серпня 2020 року відповідач подав касаційну скаргу. Стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, а заяву про перегляд заочного рішення - задовольнити. Мотивував касаційну скаргу так:
- суд першої інстанції не повідомляв відповідача про розгляд справи;
- апеляційний суд помилково вказав у постанові про надсилання відповідачеві за адресою місця реєстрації копії заочного рішення рекомендованим листом, який повернувся без вручення за закінченням строку зберігання. Відповідачеві про цей лист нічого не відомо;
- висновок суду про те, що підпис відповідача на обкладинці справи підтверджує отримання ним копії заочного рішення від 25 вересня 2014 року, є безпідставним, бо цю відмітку зробила позивачка. Вона понад два роки тому викрала сина та через це знаходиться у розшуку Національної поліції України (№ розшукової справи 444004);
- із повним текстом заочного рішення від 25 вересня 2014 року відповідач ознайомився лише 9 жовтня 2018 року. Тому суди помилково визначили день вручення йому вказаного рішення, який не може бути швидшим ніж 9 жовтня 2018 року. Державний виконавець заочне рішення відповідачеві не вручав. У виконавчому провадженні № 50737912 відсутня інформація, що відповідачеві відомо про заочне рішення чи що він його отримав;
- суд першої інстанції позбавив відповідача права на справедливий судовий розгляд, оскільки належно не повідомив про розгляд справи, зокрема про судове засідання 25 вересня 2014 року, під час якого ухвалив заочне рішення. Крім того, суд не постановив ухвалу про заочний розгляд справи, не надіслав копію ухвали про відкриття провадження, не надав можливості надати заперечення на позов;
- підстави для залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення "є незаконні та безпідставні, що не опираються на жодні процесуальні докази, а тільки припущення ображеного судді, що допустив безліч процесуальних помилок і боїться визнати їх, дозволивши призначити справу, яку він сфальсифікував, до справедливого, законного, чесного судового розгляду".
(4) Провадження справи у суді касаційної інстанції
7. 29 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження з огляду на те, що відповідач у касаційній скарзі вказує про порушення судом норм процесуального права через відсутність підстав для залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду.
8. 14 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
9. 26 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що необхідно відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 щодо неможливості залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропущенням строку її подання, або якщо причини пропущення строку визнані судом неповажними. Мотивував необхідність відступу так:
9.1. Оскільки глава 11 розділу ІІІ ЦПК України не передбачає наслідки, які настають через пропуск процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, то суд має керуватися частиною другою статті 126 ЦПК України. Згідно з нею документи, подані після закінчення процесуальних строків, слід залишати без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
9.2. До інституту заочного розгляду справи застосовується прийнятий у процесуальній науці, загальній теорії права поділ процесуальних норм на загальні та спеціальні (див. пункт 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22)). Тому до наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення застосовується стаття 72 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення, та стаття 126 ЦПК України, чинного на час розгляду такої заяви. Подану поза межами строку заяву про перегляд заочного рішення без клопотання про його поновлення слід залишати без розгляду на підставі ухвали, яку можна оскаржити в апеляційному порядку відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України, а не залишати без задоволення.
Таке роз`яснення процесуальних дій суду й алгоритм дій учасників процесу є "практично в усіх підручниках України з Цивільного процесу та Коментарях до ЦПК України (див., наприклад: Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / За заг. редакцією Василини Н. В., Гулька Б. І., Кота О. О. Київ : ВД "Дакор", 2021. - С. 566-567; Кравчук В. М. Угриновська О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. К. : Істина, 2006. - С. 622-623; Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / За заг. ред. Богатиря В. В. К. : ВД "Професіонал", 2015. - С. 267; Цивільний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / За заг. ред. Бичкової С. С . Київ : Атіка, 2008. - С. 485-486; Цивільний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / За заг. ред. Харитонова Є. О., Голубєвої Н. Ю. Х. : Одіссей, 2009. - С. 549-550; Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / За заг. ред. Притики Ю. Д. К. : ЦУП, 2011. - С. 408 та багато інших)".
9.3. "Правовий висновок колегії суддів щодо мети інституту заочного розгляду справи, а саме необхідність лише суду першої інстанції вирішувати заяву про перегляд заочного рішення з можливістю залишення заяви без розгляду у разі пропущення строку на подання такої заяви з подальшим обов`язком відповідача оскаржити таку ухвалу районного суду, а не саме заочне рішення суду як процесуальна санкція і відповідальність відповідача узгоджується із загальною доктриною науковців-процесуалістів (див., наприклад : Заочний розгляд справи у цивільному процесі України : монографія / Навроцька Ю. В. - К. : Юрінком Інтер, 2009. - С. 29-30, 119-125; Курс цивільного процесу : підручник / Комаров В. В., Бігун В. А., Баранкова В. В. та ін. ; за ред. Комарова В. В. - Х. : Право, 2011. - С. 683-685; Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України / Комаров В. В. - Х. : Право, 2012. - С. 387-388 (з посиланням на ухвалу Верховного Суду України від 12 грудня 2007 року, яка також опублікована у журналі: Цивільне судочинство. Судова практика у цивільних справах : Наук.-юрид. журнал. - 2008. - Вип. 1. - С. 104-105; Цивільне судочинство України: основні засади та інститути : монографія / за ред. Комарова В. В. - Х. : Право, 106. - С. 541-567; Позовне провадження : монографія / за ред. Комарова В. В. - Х. : Право, 2011. - С. 459-465, 486-489 та багато інших)";
9.4. Питання щодо пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суди вирішують на підставі статті ЦПК України, що передбачає наслідком пропуску процесуального строку залишення заяви без розгляду, а не без задоволення. Усталеною була практика, за якою питання про поновлення пропущеного процесуального строку вирішував суд, який ухвалив заочне рішення, а не "вищестоящий" суд, як це запропонувала Велика Палата Верховного Суду. Після того, як суди перевірили додержання строку подання заяви про перегляд заочного рішення і вчинили у разі необхідності певні процесуальні дії, суд перевіряє відповідність форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення вимогам статті 285 ЦПК України. "Такими є структура цивільного процесу і темпоральність дій суду".
9.5. Модель, запропонована Великою Палатою Верховного Суду, згідно з якою перевірку процесуального строку подання заяви про перегляд заочного рішення здійснює апеляційний суд під час перегляду заочного рішення суду по суті, породжує для судової практики безліч нових процесуальних проблем, які постановою не вирішені. Зокрема Велика Палата Верховного Суду не вирішила питання "подальших процесуальних дій апеляційного суду у разі, якщо цей суд при перегляді заочного рішення по суті дійде висновку, що відповідач без поважних причин пропустив строк подання заяви про перегляд заочного рішення суду. … у такій ситуації постає питання, як бути апеляційному суду, якщо до районного суду подані відповідні заяви іншими відповідачами, адже перегляд заочного рішення судом, що його ухвалив, є персоніфікованим правом і обов`язком кожного із залучених до справи відповідачів".
9.6. Запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід, згідно з яким перевірку процесуального строку подання заяви про перегляд заочного рішення здійснює апеляційний суд під час перегляду заочного рішення суду, "по суті нівелює (знищує) ту мету і ціль", з якою до цивільного судочинства у 2004 році повернули заочний розгляд справи після його скасування у 1929 році. Такий розгляд є процесуальною санкцією, цивільно-процесуальною відповідальністю відповідача (самостійним видом юридичної відповідальності), який не тільки не з`явився до суду (це його право), але й не повідомив суд про причини неявки, маючи таку можливість, і який надалі вимагає (через власну поведінку) скасувати заочне рішення суду. Якщо цивільний процесуальний закон встановлює вимоги до належної поведінки учасників цивільного судочинства, передбачає певні обов`язки у цивільному процесі, то "наявність для відповідача процесуальної санкції, а саме пройти всю процедуру перегляду заочного рішення, є необхідною, оскільки дозволяє забезпечити додержання зобов`язуючих цивільних процесуальних норм".
9.7. Колегія суддів не може погодитись із тлумаченням Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) частини першої статті 286 ЦПК України. Так, відповідно до частини першої статті 286 ЦПК України, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви. У пункті 21 постанови від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "за змістом речення першого частини першої вказаної статті суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої-сьомої статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою".
9.8. Застосований законодавцем у частині першій статті 286 ЦПК України термін "прийнявши" та назва цієї статті "Дії суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення" вказують на обов`язок суду вчинити визначені цієї нормою процесуального права дії саме після прийняття належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення.
9.9. У ЦПК України неодноразово застосований термін "прийняття". Найбільш схожими до вказаної процесуальної ситуації є застосування цього терміну у частині другій статті 52 ЦПК України ("про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу") та у частині другій статті 193 ЦПК України ("зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову").
ЦПК України встановлює строки як для пред`явлення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (частина перша статті 52 ЦПК України), так і для подання зустрічного позову - у строк для подання відзиву (частина перша статті 193 ЦПК України).
Частина третя статті 194 ЦПК України передбачає наслідки порушення частини першої статті 193 цього Кодексу (щодо подання зустрічного позову у строк для подання відзиву) і зазначає, що в такому випадку зустрічна позовна заява підлягає поверненню заявнику.
Положення статей 193 і 194 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справі, у якій відкрито провадження (стаття 195 ЦПК України).
9.10. Отже, ЦПК України встановлює обов`язок суду до прийняття зустрічного позову та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перевірити як належність оформлення таких процесуальних документів, так і додержання строку їх подання. Інакше кажучи, прийняттю процесуального документа передує перевірка додержання заявником строку його подання, якщо такий встановлений цивільним процесуальним законом.
9.11. Незазначення у главі 11 розділу ІІІ ЦПК України наслідків, які настають із закінченням процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, не може бути підставою для прийняття судом відповідної заяви, яка подана після закінчення процесуального строку, встановленого статтею 284 ЦПК України, а свідчить лише про те, що застосовуються загальні положення ЦПК України щодо наслідків пропущення процесуального строку (стаття 126 ЦПК України).
9.12. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), істотно вплинув на судову практику й активно застосовується (може використовуватися, у тому числі, шляхом зловживання процесуальними правами) відповідачами для перегляду постановлених проти них заочних рішень судів за спливом значного часу після їх ухвалення, зокрема рішень, які виконані чи виконуються, для фактичної ревізії рішень шляхом з`ясування фактів щодо обізнаності про рішення, поза розумними строками тощо, ґрунтуючись лише на викладеному Великою Палатою Верховного Суду тлумаченні процесуального права у зазначеній постанові.
9.13. У справі № 465/5184/14-ц суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржені судові рішення й ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення суду без відступу від висновку, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, бо строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для суду та для учасників судового процесу. Вони, зокрема, визначають час, протягом якого треба вчинити процесуальну дію (наприклад, подати відповідну заяву). Якщо процесуальну дію вчинено після спливу встановленого для цього процесуального строку, і клопотання про його поновлення не заявлене або якщо в задоволенні такого клопотання відмовлено, процесуальні підстави для подальшого провадження за відповідною заявою відсутні.
9.14. Процесуальне рішення про залишення заяви без розгляду внаслідок пропущення строку на її подання (якщо клопотання про поновлення такого строку не заявлене або в його задоволенні відмовлено) може бути оскаржене в апеляційному порядку (пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України). Підстави для залишення заяви без розгляду можна перевірити. У разі незаконності судового рішення справа після його скасування повертається до суду першої інстанції для продовження розгляду з відповідної стадії процесу; при цьому оцінюються лише питання, пов`язані з процесуальними строками.
9.15. У разі відмови суду першої інстанції поновити строк для подання заяви про перегляд заочного рішення або, тим більше, у разі розгляду заяви про перегляд заочного рішення за відсутності клопотання про поновлення строку на її подання, але з відмовою у задоволенні цієї заяви, уможливлюється оскарження заочного рішення без законних для того підстав через будь-який строк, що сплив після ухвалення заочного рішення, в тому числі й виконаного повністю чи частково. У такому разі апеляційний суд без передбачених для того процесуальних підстав постає перед необхідністю перевірки заочного рішення по суті. Тоді як у разі пропуску відповідного процесуального строку оцінку наведеним у заяві про перегляд заочного рішення доводам по суті спору, новим доказам тощо суд першої інстанції не надає.
9.16. "Така ситуація, вочевидь, суперечитиме принципам правової визначеності, сталості, стабільності правовідносин, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, правилам і строкам цивільного процесу, нівелюватиме по суті сенс заочного розгляду справи і такий розгляд як форму цивільного процесу та, надаючи незаконну процесуально-правову перевагу відповідачу, порушуватиме права позивача, на користь якого було ухвалене заочне рішення".
9.17. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France") від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, § 31-32, та "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine") від 11 квітня 2013 року, заява "№ 20372/11, § 65).
9.18. "Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення необхідно керуватися таким: поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; оцінка поважності причин пропущення строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; будь-які поважні причини пропущення строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; необхідно враховувати тривалість пропущення строку, а також можливі наслідки його поновлення для інших осіб".
9.19. "Одним із елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу".
9.20. "Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише в чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій та дій інших учасників справи".
9.21. "Учасник справи (у даному випадку - позивач) вправі очікувати, що оскільки у частині другій статті 284 ЦПК України визначений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, питання про додержання строку має бути вирішено судом на стадії прийняття такої заяви до розгляду, а не за результатами розгляду такої заяви по суті".
9.22. "Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії" ("Lupeni Greek Catholic Parish And Others v. Romania"), заява № 76943/11, § 123)".
9.23. "Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з`ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються ("Vyerentsov v. Ukraine" від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, § 65; "Del Rio Prada v. Spain" від 21 жовтня 2013 року, заява № 42750/09, § 93)".
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ЩОДО ПЕРЕДАННЯ ЇЙ СПРАВИ
10. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, визначеної у частині четвертій статті 403 ЦПК України (для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати).
11. Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України).
12. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу слід повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.